Справа № 522/11003/23
Провадження № 2/522/5002/23
(заочне)
13 липня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої - судді Косіциної В.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеська універсальна товарна біржа «Центр» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна дійсним,
8 червня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій позивачі просять суд визнати дійсним договір № Н/98-0272 від 17 квітня 1998 року, укладений на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» та зареєстрований Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 19 травня 1998 року під № кн. 280 пр., стр 120 р 314, за умовами якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та представляла інтереси ОСОБА_3 купили квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 91,0 кв.м., яка складається з трьох кімнат, житловою площею 63, 5 кв.м., а також кухні, туалету, душової, ванної кімнати та коридору.
За результатами автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Косіциній В.В.
Ухвалою суду від 12 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеська універсальна товарна біржа «Центр» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна дійсним було прийнято до розгляду, відкрито провадження у вказаній справі, встановлено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Одночасно роз'яснено відповідачу та третій особі їх право у 15 денний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження подати на адресу Приморського районного суду м. Одеси відзив на позовну заяву та пояснення відповідно. Копію ухвали надіслано сторонам.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Беручи до уваги, те що при відкритті провадження у справі визначено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), враховуючи те, що від сторін у справі не надійшло клопотання про інший порядок розгляду, зокрема з викликом сторін в судове засідання, тому розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та з дотриманням, визначеного ст. 275 ЦПК України строку, а саме суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
У відповідності до положень статей 174, 181 ЦПК України, третя особа також не скористалася своїм правом та не надала до суду пояснень щодо позову.
Копія ухвали від 12 червня 2023 року разом із позовною заявою з додатками направлялися на адреси відповідача та третьої особи, однак вони не були вручені адресатам та повернулися до суду із поштовою відміткою про невручення поштової кореспонденції з причин відсутності адресата за вказаною на конверті адресою.
У відповідності до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач та третя особа вважаються таким, що належним чином повідомлені судом про розгляд вказаної справи.
Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, а також те, що позивачі не заперечували проти ухвалення заочного рішення, про що зазначили у прохальній частині позовної заяви, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 17 квітня 1998 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та представляла інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна № Н/98-0272, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 91,0 кв.м., яка складається з трьох кімнат, житловою площею 63, 5 кв.м., а також кухні, туалету, душової, ванної кімнати та коридору.
Відповідно до змісту вказаного договору, ОСОБА_4 (продавець) був власником вказаної квартири на підставі договору дарування квартири, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 20.05.1996 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 21.05.1996 року під № 314 стр. 162 кн.156пр.
Відповідно до п. 6 Договору, квартиру було продану за 50 000 грн. та зазначено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частинах придбали право власності на квартиру з моменту укладення зазначеного договору і реєстрації його на біржі.
Вказаний договір було укладено та зареєстровано на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» в «Журналі реєстрації договорів по об'єктам нерухомості» за реєстраційним № Н/98-0272 від 17.04.1998 року.
У подальшому договір купівлі - продажу нерухомого майна № Н/98-0272 від 17.04.1998 року на квартиру був зареєстрований 19 травня 1998 року в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості під № 280пр, стор. 120 р 134.
Зазначений договір не було нотаріально посвідчено, оскільки, по - перше, відповідач того не бажав, вважав достатнім посвідчення його на біржі; по - друге, у самому договорі № Н/98-0272 від 17 квітня 1998 року зазначено, що реєстрація договору прирівнюється до нотаріального посвідчення.
Позивачі зазначають, що в силу своєї юридичної необізнаності вони не знали про обов'язкове нотаріальне посвідчення правочинів при відчуженні нерухомості, тому не вважали за необхідне оформлювати правочини нотаріально.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 09.10.2021 року, копія я кого міститься у матеріалах справи.
Позивачі як спадкоємці звернулися до Приморської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка та батька відповідно, на підставі чого було заведено спадкову справу № 112б/2022 року щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , однак постановою від 5 травня 2023 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори Масловою М.В. було відмовлено громадянці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 правовстановлюючі документи про належність померлому ОСОБА_5 частину квартири АДРЕСА_1 не відповідають нормам законодавства і договір № Н/98-0272 купівлі - продажу нерухомого майна від 17 квітня 1998 року було укладено та зареєстровано «Одеською товарною біржою «Центр» з порушенням вимог Закону України «Про товарну біржу».
Враховуючи те, що на даний час позивачі не мають можливості оформити свідоцтва про право на спадщину та розпоряджатися квартирою на власний розсуд з причин, що не залежать від них, оскільки дізналися, що чинне законодавство України передбачає нотаріальне посвідчення договорів, а також те, що біржа не повинна була посвідчувати правочину за участю неповнолітніх, позивачі змушені були звернутися до суду з вказаною позовною заявою та просять суд задовольнити її і визнати дійсним Договір купівлі - продажу нерухомого майна № Н/98-0272 від 17 квітня 1998 року.
На підставі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти користуватися та розпоряджатися майном.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України - правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
На підставі ст. 319 Цивільного Кодексу України право власності в Україні складається з права володіння, права користування та права розпорядження та може набуватися тільки на законних підставах.
На підставі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні, власник вправі вимагати захисту порушеного права власності в судовому порядку (ст.16 Цивільного Кодексу України).
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Отже, в даному випадку на момент переходу права власності правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.
Згідно зі ст. 153 ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час укладення договору купівлі-продажу від 17 квітня 1998 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 47 УРСР (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.
Зі змісту договору № Н/98-0272 від 17 квітня 1998 року вбачається, що вказаний договір у відповідності до вимог, передбачених ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстровано на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» в «Журналі реєстрації договорів по об'єктам нерухомості», реєстраційний номер (№) Н/98-0272 від 17 квітня 1998 року та що реєстрація договору прирівнюється до нотаріального посвідчення.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.
Закон України «Про товарну біржу» в редакції, діючій на час укладення договору купівлі-продажу, дозволяв членам біржі проводити біржову операцію з купівлі-продажу товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасниками є члени біржі та якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
У такому випадку біржовий договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягав, проте набувача нерухомості це не звільняло від здійснення реєстрації договору, за яким набуто право власності на нерухоме майно в органах технічної інвентаризації, що на той час виконували функції органу державної реєстрації об'єктів нерухомості.
При цьому чіткої регламентації механізму допуску товарів до обігу на товарній біржі на той час не існувало.
У редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу вищезазначеної будівлі, в самому Законі України «Про товарну біржу» не передбачалися правові наслідки у вигляді недійсності договору, укладеного та зареєстрованого на біржі, у разі порушення вимог, встановлених ст. 15 цього закону до біржової операції, як щодо допуску товарів до обігу на біржі, так і щодо прийняття у члени біржі.
Частиною другою статті 47 ЦК Української РСР передбачено право суду визнати не посвідчений нотаріально договір дійсним, якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору.
Відповідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
В силу ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Статтею 650 ЦК України визначено, що особливості укладення договорів на біржах встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
Судом встановлено, що умови договору обома сторонами виконано у повному обсязі, продавець звільнив квартиру АДРЕСА_1 , а покупці, сплативши обумовлену договором вартість квартири у розмірі 50 000 грн., переїхали до вказаної квартири, зареєструвалися там і почали проживати в ній і на момент подання вказаної позовної заяви продовжують в ній проживати. Спорів між сторонами стосовно умов договору та порядку його виконання не виникало та наразі не виникає; позивачі жодного разу не бачили та не спілкувалися з відповідачем після укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна № Н/98-0272; засоби зв'язку із відповідачем у них відсутні.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», є підстави для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 № Н/98-0272 від 17 квітня 1998 року, укладений на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» дійсним.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеська універсальна товарна біржа «Центр» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна дійсним - задовольнити.
Визнати дійсним договір № Н/98-0272 від 17 квітня 1998 року, укладений на Одеській універсальній товарній біржі «Центр» та зареєстрований Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 19 травня 1998 року під № кн. 280 пр., стр 120 р 314, за умовами якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та представляла інтереси ОСОБА_3 купили квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 91,0 кв.м., яка складається з трьох кімнат, житловою площею 63, 5 кв.м., а також кухні, туалету, душової, ванної кімнати та коридору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Текст рішення складено та підписано 13 липня 2023 року.
Суддя В.В. Косіцина
13.07.2023