Справа № 463/2098/22 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/811/586/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
03 липня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя Мікуш Ю.Р.
Судді: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
Секретар Іванова О.О.
З участю: відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Вишневського М.С., представника третьої особи ОСОБА_2 -адвоката Білик Р.О.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 463/2098/22 за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Вишневського Миколи Станіславовича на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,- про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом
24.03.2022 року позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловою квартирою АДРЕСА_1 .
У позовній заяві зазначає, що квартира за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО 31.07.2001 року за реєстровим номером 4802, належить на праві спільної часткової власності їй ОСОБА_3 , сину ОСОБА_4 та сину ОСОБА_2 .
У квартирі зареєстрована відповідачка ОСОБА_1 , яка була дружиною її сина ОСОБА_2 ,шлюб між ними розірвано 25.03.2021 року та двоє внуків: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідачка ОСОБА_1 не проживає у квартирі з 2020 року, тому вважає, що така втратила право на проживання відповідно до ст..405 ЦК України.
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 02 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такою, що втратила право користування житловою квартирою АДРЕСА_1 .
Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 992,40 грн.
Рішення суду оскаржив представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Вишневський М.С.
В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду, вважає його незаконним, несправедливим. Вважає, що позивачкою не доведено факту не проживання її у спірній квартирі з поважних причин. Зазначає, що відповідачка вимушено покинула квартиру, оскільки її колишній чоловік зловживав спиртними напоями та застосовував до неї та дітей фізичну силу. Посилається на те, що відповідачка не полишає наміру проживати у квартирі за умови, що батько дітей перестане зловживати спиртними напоями. Крім цього, стверджує, що в її кімнаті проживають квартиранти , а тому вона не може туди поселитись. Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до вимог ст.360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, хоч належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, однак її неявка відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_1 та її представника -адвоката Вишневського М.С. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Білик Р.О., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Судом встановлено такі обставини.
Позивачка є співвласником 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , Іншими співвласниками по 1/3 частці є ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , що підтверджується копіями реєстраційних посвідчень від 02.08.2001 року, виданим Львівським ОДКБТІ та ЕО (а.с.7-9).
ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 25.03.2021 року (а.с.10).
ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_1 є батьками двох дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження (а.с.11-12).
З довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописку від 11.01.2021 року, виданої ОСББ «Кільцева-9», вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано п'ятеро осіб: ОСОБА_3 , 1964 р.н., ОСОБА_4 , 1997 р.н., ОСОБА_1 , 1986 р.н., ОСОБА_6 , 2012 р.н., ОСОБА_5 , 2015 р.н. (а.с.17).
Актами складеними ОСББ «Кільцева-9» 07.11.2020 року, 05.03.2021 року, 05.09.2021 року, 02.02.2022 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_1 та діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-16).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що не проживання відповідачки протягом року за місцем реєстрації підтверджено належними доказами, остання не заперечила того, що не проживає у квартирі більше року, а тому на підставі ст.405 ЦК України втратила право на користування житловим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
При цьому, відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України (далі ЖК) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Звертаючись з позовом позивач стверджує, що реєстрація відповідачки у квартирі створює їй перешкоди, які полягають у тому, що вона несе витрати по утриманню майна за особу,яка у квартирі не проживає.
Угоди між сторонами щодо сплати за комунальні послуги не досягнуто, що свідчить про порушення прав позивачки, оскільки вона несе матеріальні витрати по утриманню квартири в якій зареєстрована, але не проживає відповідачка.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно застосував зазначені вище норми законодавства та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач втратила право користування квартирою, оскільки самостійно без примусу виселилась із квартири та понад рік у ній не проживає, витрат на комунальні послуги не несе.
Судом першої інстанції дано належну оцінку зібраним доказам, а саме актам про фактичне проживання особи, які в розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України є належними і достовірними доказами.
Судом враховано,що відповідачка не заперечує факту не проживання у квартирі, що підтвердила також у судовому засіданні апеляційної інстанції. Крім цього, пояснила, що в даний час вже не має наміру проживати у квартирі позивачки, однак хоче зберегти реєстрацію місця проживання.
Однак зазначені доводи відповідачки не можуть бути підставою для відмови у задоволенні цього позову, оскільки декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила .
Предметом цього спору є втрата права користування житловим приміщення на підставі ч.2 ст.405 ЦК України, а тому з'ясуванню підлягає відсутність особи в місці проживання понад один рік без поважних причин.
Колегія суддів зазначає, що факт не проживання відповідачки у квартирі понад один рік підтверджений належними доказами, а крім того визнаний відповідачкою, а тому підстав у задоволенні позову у суду першої інстанції не було, як і не має підстав для задоволення апеляційної скарги апеляційним судом.
З врахуванням обставин цієї справи, суд доходить висновку, що інтереси позивачки в даному випадку є порушеними на противагу інтересам відповідачки, яка не має наміру проживати у квартирі, тому рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції визнає законним, справедливим та спрямованим на захист особи, що звернулася до суду.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1;375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Вишневського Миколи Станіславовича залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 02 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 12 липня 2023 року.
Головуючий Ю.Р. Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В. Савуляк