Постанова
Іменем України
06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 358/1231/19
провадження № 61-5740св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»,
третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської областівід 22 липня 2022 року в складі судді Тітова М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь», банк), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача та стягнення суми банківського вкладу.
В обґрунтування позову вказав, що 01 грудня 2014 року між ним та ПАТ «Банк «Київська Русь» укладено договір банківського вкладу, згідно з яким він надав банку, а банк прийняв від нього на зберігання грошові кошти в формі депозитного вкладу в сумі 100 739 доларів США, які відповідно до пункту 2.4 договору 02 березня 2015 року були перераховані на його банківський рахунок.
14 січня 2015 року він також уклав з банком договір банківського вкладу, згідно із яким надав банку на зберігання грошові кошти в формі депозитного вкладу в сумі 150 000 дол. США, а останній зобов'язався їх повернути 14 квітня 2015 року.
19 березня 2015 року правління Національного банку України прийняло постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», а також постанову № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 26 червня 2019 року в справі № 826/22323/15 вказані постанови визнано протиправними та скасовано.
На його заяву від 16 липня 2019 року про повернення коштів він отримав відповідь уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Стрюкова І. О. про те, що його вимоги можуть бути задоволені лише у порядку черговості, встановленої статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Вказав, що грошові кошти за укладеними між сторонами договорами підлягають поверненню, оскільки відсутні підстави для застосування обмежень у отриманні коштів вкладів, встановлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», строки таких вкладів закінчилися.
З огляду на зазначене позивач просив суд стягнути із ПАТ «Банк «Київська Русь» на його користь:
- банківський вклад у розмірі 94 469,03 доларів США за договором банківського рахунку про відкриття рахунку № НОМЕР_1 , що за встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні станом на 22 серпня 2019 року становить 2 380 619,56 грн;
- банківський вклад у розмірі 150 000 доларів США за договором № 3545-62 банківського вкладу в іноземній валюті «Новорічні свята 2015» від 14 січня 2015 року, що за встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні станом на 22 серпня 2019 року становить 3 780 000 грн;
- судові витрати по справі.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.
Крім того, суди вважали безпідставними посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 826/22323/15, вказавши про те, що рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» та від 23 червня 2016 року № 1085 є чинними, тому ліквідаційна процедура банку триває.
Установивши, що на час пред'явлення ОСОБА_1 позову у ПАТ «Банк «Київська Русь» вже було розпочато процедуру ліквідації, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що стягнення коштів, у тому числі за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, у будь-який інший спосіб, аніж це визначено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 травня 2018 року в справі № 461/2248/17, від 01 серпня 2018 року в справі № 643/1259/17, від 18 березня 2019 року в справі № 758/3419/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що після скасування постанов Правління НБУ рішення Фонду втратили юридичну силу та не створили правових наслідків, отже у відповідача були відсутні підстави для застосування обмежень у отриманні коштів вкладів, встановлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У травні 2023 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень. В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що згідно із положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення/припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 грудня 2014 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті № 133460-62, відповідно до умов якого вкладник надає банку, а банк приймає від вкладника на зберігання грошові кошти в формі депозитного вкладу в сумі 100 739,00 доларів США. Термін повернення вкладу 02 березня 2015 року. Проценти за користування вкладом виплачуються щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у банку.
Відповідно до даних меморіального ордеру № 1 від 01 грудня 2014 року на виконання умов зазначеного договору 01 грудня 2014 року здійснений перерахунок грошових коштів в розмірі 100 739 дол. США, що еквівалентно 1 507 989,19 грн. У графі призначення платежу вказано «залучення депозиту з поточного рахунку за 01.12.14 згідно з договором № 133460-62 від 01.12.2014».
Згідно із договором № 3545-62 від 14 січня 2015 року ОСОБА_1 вніс в ПАТ «Банк «Київська Русь» грошові кошти у розмірі 150 000 доларів США під 12 % річних з терміном повернення вкладу - 14 квітня 2015 року. Відповідно до умов договору з настанням терміну повернення вкладу грошові кошти повертаються вкладнику шляхом перерахування їх на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у банку. Для розміщення коштів банк відкрив вкладнику рахунок № НОМЕР_2 . Проценти за користування вкладом виплачуються щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у банку.
Відповідно до даних меморіального ордеру № 20 від 14 січня 2015 року на виконання умов зазначеного договору 14 січня 2015 року здійснено перерахунок грошових коштів в розмірі 150 000 доларів США, що еквівалентно 2 365 185,90 грн. У графі призначення платежу вказано «залучення депозиту з поточного рахунку за 14.01.15 згідно договором №3545-62 від 14.01.2015».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 826/22323/15 визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», якою визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь».
Відповідно до довідки Богуславської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» №161.1/62.3 від 11 березня 2015 року станом на 11 березня 2015 року залишок коштів на рахунках, відкритих у банку на ім'я ОСОБА_1 , становив: по рахунку № НОМЕР_1 - 98 589,03 доларів США, по рахунку № НОМЕР_2 - 150 000 доларів США.
Згідно із рішенням № 61 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних прийнято рішення про запровадження з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Волкову О. Ю. на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь».
15 червня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 116 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» по 19 липня 2015 року (включно).
17 липня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 138, припинено здійснення тимчасової адміністрації з 17 липня 2015 року та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до плану врегулювання.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних № 1085 від 23 червня 2016 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації банку до 16 липня 2018 року включно.
18 червня 2018 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних №1684 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» до 16 липня 2020 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1335 від 13 липня 2020 року відкликано повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Київська Русь», делеговані Стрюковій І. О. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 грудня 2018 року № 3382. Пунктом 2 рішення постановлено здійснювати ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» з урахуванням вимог Закону № 590 та відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону щодо здійснення ліквідаційної процедури системно важливого банку забезпечуючи виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів Фондом безпосередньо.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Поряд з цим згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Таким чином, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет щодо інших норм законодавства під час ліквідації банків та стосовно питань регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, згідно з пунктами 1 та 2 частини п'ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Тобто передбачені частиною п'ятою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, однак лише у період тимчасової адміністрації.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Пунктами 1-3 частини другої та абзацом першим частини третьої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою врегульовано наслідки початку процедури ліквідації банку, визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Наведеною статтею Закону не передбачено, що встановлені нею обмеження не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, як це має місце під час тимчасової адміністрації.
Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості, зокрема до четвертої черги віднесені грошові вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 501/3097/16 (провадження № 61-38259св18) Верховний Суд зробив висновок, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов'язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною вказаним Законом, відповідати за зобов'язаннями за договорами банківського вкладу.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021року в справі № 748/1961/19 (провадження № 61-11786св20) зазначено про те, що порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Початок процедури ліквідації банку як юридичної особи зумовив настання для позивача певних правових наслідків, зокрема необхідність застосування спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення у передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку та черговості.
Оскільки на час пред'явлення ОСОБА_1 позову і розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій у ПАТ «Банк «Київська Русь» вже розпочато процедуру ліквідації, стягнення коштів, в тому числі за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, в будь-який інший спосіб, аніж це визначено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим. За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 826/22323/15, відповідно до якої визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», якою визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», є помилковими з огляду на те, що рішення Фонду від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» та рішення Фонду від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» та від 23 червня 2016 року № 1085 є чинними, тому ліквідаційна процедура банку триває.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 травня 2018 року в справі № 461/2248/17, від 01 серпня 2018 року в справі № 643/1259/17, від 18 березня 2019 року в справі № 758/3419/15-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 461/2248/17 Верховний Суд зробив висновок лише щодо її підсудності та не висловлювався з приводу стягнення суми банківського вкладу.
У справі № 643/1259/17 Верховний Суд виснував щодо питання про звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову про захист прав споживачів фінансових послуг.
У справі № 758/3419/15-ц предметом розгляду Верховного Суду була заява про відстрочку виконання рішення.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Водночас суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара