Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" липня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1567/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», місто Київ,
до відповідачів: першого відповідача - Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Миколайовича, Харківська область, Близнюківський район, село Садове, другого відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 , Харківська область, Лозівський район, село Садове,
простягнення коштів, -
Позивач, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Миколайовича та фізичної особи ОСОБА_1 , про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором № 011/1189/544744 від 11 квітня 2019 року у розмірі 96 805,77 грн., з яких: 82 736,97 грн. - заборгованість за кредитом, 14 068,80 грн. - заборгованість за відсотками.
12 травня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1567/23. Розгляд справи № 922/1567/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачам, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. 21 червня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено без розгляду клопотання (вх. № 15683 від 19 червня 2023 року) першого відповідача, Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Миколайовича, про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву у справі не скористалися, як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272320593 та 6102272320585, ухвала суду від 12 травня 2023 року відносно першого відповідача - є врученою за датою 23.05.2023 року, а відносно другого відповідача міститься відмітка про відмову адресата про отримання за датою 26.05.2023 року. Водночас, відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання другим відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, другий відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання другим відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 12 травня 2023 року, а саме щодо першого відповідача - до 07.06.2023, а щодо другого відповідача - до 12.06.2023 не подали до суду відзиву на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.
Як зазначено у позовній заяві, 11 квітня 2019 року між позивачем та першим відповідачем укладено кредитний договір № 011/1189/5447/44 (надалі - «Договір») згідно умов якого кредитор (позивач) надає позичальнику (відповідач) кредитні кошти в формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 400 000,00 грн. строком до 11.04.2022 року, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути банку (позивачу) суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 28,00% річних, комісії згідно умов Договору та тарифів кредитора та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені Договором. Кредит надається позичальнику на розвиток бізнесу, окрім витрат на придбання послуг, сировини, матеріалів, які будуть використані у виробництві продукції, внесків до статутного фонду позичальника, благодійні внески, виплату дивідендів, надання/повернення фінансової допомоги, надання кредитів, погашення інших кредитів. До відносин сторін не застосовується Закон України «Про споживче кредитування» (п. 1.4. Договору). Позивач зазначає, що відповідно до умов п. 3.2. Договору кредитор після виконання позичальником обов'язковим умов, вказаних у п. 3.1. Договору, на підставі письмової заяви позичальника, надав в межах Ліміту кредитні кошти з позичкового рахунку, шляхом безготівкового перерахування на зазначений позичальником поточний рахунок у позивача для подальшого використання за цільовим призначенням. Позивач вважає, що виконав свої зобов'язання, надавши першому відповідачу кредитні кошти.
При цьому, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Договором, між позивачем та другим відповідачем укладено Договір поруки № 011/1189/544744/П від 11.04.2019 року (надалі - «Договір поруки»), відповідно до умов якого другий відповідач на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати по зобов'язаннях першого відповідача, які виникають з умов Договору. Відповідно до умов п. 2.1. Договору поруки сторони визначити, що у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих Забезпечувальних зобов'язань, поручитель (другий відповідач) та позичальник (перший відповідач) відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У такому випадку, Кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушенними забезпечуваними зобов'язаннями. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом підстав для виконання поручителем Забезпечених зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі (п. 2.2. Договору поруки).
Як зазначає позивач, всупереч вимогам Договору перший відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання: не здійснює погашення кредитної заборгованості, у зв'язку з чим станом на 02.02.2023 року заборгованість останнього перед позивачем за Договором становить 96 805,77 грн., що складається із заборгованості за кредитом - 82 736,97 грн. та заборгованості за відсотками - 14 068,80 грн. про стягнення яких позивач прохає з відповідачів солідарно.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ ТА ВІДСОТКІВ.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 квітня 2019 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» (позивач, кредитор за Договором) та Фізичною особою-підприємцем Бондаренком Сергієм Миколайовичем (перший відповідач, позичальник за Договором) укладено кредитний договір № 011/1189/544744. Також, позивачем надано до суду заяву відповідача про надання кредиту (траншу) для фізичної особи-підприємця № б/н від 11 квітня 2019 року. Відповідно до п. 1.1. Договору кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти (надалі - Кредит) в формі Невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 400 000,00 грн. (надалі - Ліміт), а позичальник зобов'язується використати Кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитором відповідно до Графіку погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів (далі - Графік) та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені Договором. Відповідно до п. 1.3. кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 11 квітня 2022 року або інша дата, визначена відповідно до пункту 5.4. або статті 8 Договору (останній день строку користування кредитом, в який позичальник має здійснювати остаточне погашення будь-якої заборгованості за Договором). Відповідно до п. 1.4. Договору кредит надається позичальнику на розвиток бізнесу, окрім витрат на придбання послуг, сировини, матеріалів, які будуть використані у виробництві продукції, внесків до статутного фонду позичальника благодійні внески, виплату дивідендів, надання/повернення фінансової допомоги, надання кредитів, погашення інших кредитів (до відносин сторін не застосовується Закон України «Про споживче кредитування»). Відповідно до п. 2.1. Договору протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 28% річних, в т.ч. за користування кредитом після настання кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного пунктом 1.3. Договору. Відповідно до п. 2.2. Договору за надання кредиту за Договором, позичальник сплачує кредитору разову комісію в розмірі 0,99 відсотків від Ліміту. Сума комісії підлягає сплаті одноразово у повному обсязі в день перерахування Кредиту (першого траншу Кредиту) на рахунок позичальнику до надання позичальнику Кредитних коштів. Відповідно до п. 5.2. Договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення Кредиту та процентів у валюті Кредиту кожного 25 числа (надалі - дата платежу) з урахуванням Графіку. Відповідно до п. 12.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (за наявності) і діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань відповідно до Договору. Додатком №1 до Договору є Графік погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач надав до суду виписку по рахунку від 02.02.2023 року за період з 12.04.2019-12.04.2019 року. З цієї виписки вбачається, що позивачем було перераховано 400 000,00 грн. першому відповідачу, призначення платежу: «Надан. кред. кошт. зг КД №011/1189/544744 від 11.04.2019 року та дк №б/н від 11.04.2019 на ((розвиток бізнесу))».
Отже, з вищезазначеного вбачається, що між сторонами було укладено кредитний договір і позивачем були перераховані 400 000,00 грн. в якості кредитних коштів за Договором, що вбачається із виписки по рахунку.
Відповідно до п. 4.1. Договору виконання зобов'язань позичальника, що виникають (у т.ч. виникнуть у майбутньому) за Договором забезпечується порукою відповідно до договору поруки, який повинен бути укладений одразу ж після укладення Договору, між кредитором і ОСОБА_1 (надалі за текстом - Поручитель). Поручитель солідарно відповідає за виконання зобов'язань позичальника, що виникли або виникнуть у майбутньому на підставі Договору. Забезпечення, зазначене в цьому пункті, оформлюється відповідним Договором поруки, який за текстом Договору згадуються як «Договір(-ори) забезпечення».
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 11 квітня 2019 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 (другий відповідач, поручитель за Договором поруки) укладено Договір поруки № 011/1189/544744/П. Відповідно до п. 1.1. Договору поруки поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником (першим відповідачем) за виконання Забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного Договору за умовами якого позичальник зобов'язаний: 1.1.1. повернути кредит в розмірі 400 000,00 грн. в порядку, передбаченому Договором, не пізніше 11.04.2022 року або іншої дати, визначеної відповідно до умов Договору; 1.1.2. сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 28% річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов Договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим Договором поруки; 1.1.3. сплатити комісії в розмірах, передбачених Кредитним договором; 1.1.4. сплатити пені, штрафи, передбачені Договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов'язані з неналежним виконанням позичальником умов Договору. Відповідно до п. 1.2. Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені Договором, у тому числі, при виникнення підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань. Відповідно до п. 2.1. Договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань в порядку та строки, встановлені Договором, Кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними Забезпеченими зобов'язаннями. Відповідно до п. 2.2. Договору поручитель зобов'язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов'язань протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі.
Позивачем було складено першому відповідачу вимогу № 114/5-К-283651 від 03 лютого 2023 року, а другому відповідачу вимогу № 114/5-К-289005 від 28 лютого 2023 року про дострокове виконання грошових зобов'язань за Договором.
Як вбачається з розрахунку суми заборгованості, першим відповідачем було частково погашено заборгованість за Договором у вигляді тіла кредиту та відсотків. Залишок заборгованості становить 82 736,97 грн. за кредитом, 14 068,80 грн. за відсотками. Відповідачами контррозрахунку до суду не представлено. При цьому, суд звертає увагу, що відповідачі були обізнані про дану справу, адже 19 червня 2023 року до суду надійшло клопотання (вх. № 15683) про призначення експертизи. При цьому, відповідачами не було представлено до суду контррозрахунку.
Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 96 805,77 грн., з яких: 82 736,97 грн. - заборгованість за кредитом, 14 068,80 грн. - заборгованість за відсотками.
Відносно повторного клопотання першого відповідача (вх. № 16552 від 27 червня 2023 року) про призначення судової почеркознавчої експертизи, суд зазначає наступне. 21 червня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишаючи без розгляду клопотання (вх. № 15683 від 19 червня 2023 року) першого відповідача, Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Миколайовича, про призначення судової почеркознавчої експертиз, суд вказав дві підстави: 1) пропуск строку на звернення до суду із зазначеним клопотанням; 2) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Подаючи повторне клопотання, перший відповідач прохає про поновлення пропущеного строку для подання цього клопотання. Крім цього, перший відповідач зазначає про наявні фактичні та юридичні підставі для призначення експертизи. Серед фактичних підстав призначення експертизи відповідач зазначає те, що він не укладав та не підписував договір. В якості юридичної підстави для призначення експертизи, перший відповідач зазначає норми законодавства, зокрема, ст. 99 ГПК України, ст. 1 Закон України «Про судову експертизу», Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, тощо.
Розглянувши це клопотання, суд вчергове зазначає про те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перераховано першому відповідачу кошти в якості кредиту, що підтверджується відповідною випискою із призначенням платежу. Першим відповідачем не представлено до суду інших доказів про те, що означений платіж не є кредитними коштами, що надані останньому. При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, першим відповідачем в більшій частині здійснено погашення заборгованості, що вказує на підтвердження останнім існування кредитних відносин між сторонами за Договором.
Тобто, на думку суду, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено існування кредитних відносин між сторонами за Договором, а отже і наявну заборгованість. У зв'язку з цим відсутні підстави для залучення спеціальних знань, а отже і призначення експертизи, що зумовлює відмову у задоволенні повторного клопотання першого відповідача (вх. № 16552 від 27 червня 2023 року) про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити повністю.
Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) та фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 4-А; код ЄДРПОУ: 14305909) заборгованість за кредитним договором № 011/1189/544744 від 11 квітня 2019 року за кредитом у сумі 82 736, 97 грн., відсотки у сумі 14 068,80 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 684,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "11" липня 2023 р.
Суддя Н.В. Калініченко