11.07.2023 року м. Дніпро Справа № 904/5895/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Криворізької міської ради та Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Красота О.І.) від 07.03.2023р. у справі № 904/5895/18
за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 50 727,72 грн., -
Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича і просила суд стягнути заборгованість з орендної плати за земельну ділянку площею 0,6480 га, з кадастровим номером 1211000000:03:001:0222 для розміщення тимчасової споруди автостоянки на вул. Гутовського біля житлових будинків 41 та 57 у Довгинцівському районі м. Кривого Рогу за період з 01.01.2016 до 31.12.2016 у розмірі 50 727,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після закінчення строку дії договору не повернув земельну ділянку за актом приймання-передачі та продовжує користуватись земельною ділянкою, у зв'язку із чим позивачем нараховано відповідачу орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.01.2016 до 31.12.2016 у розмірі 50 727,72 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у даній справі у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Клопотання Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Криворізької міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Відтак, Криворізькою міською радою при зверненні із цим позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав.
Не погодившись із вказаним рішенням, Криворізька міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Криворізької міської ради або визначити інший спосіб захисту, який не суперечить закону, якщо це необхідно для ефективного захисту прав та інтересів позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що неповернення земельної ділянки у визначений термін не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, а нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.
Щодо обрання позивачем невірного способу захисту порушених прав, скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, в якій вказано, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura curia (“суд знає закони”) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Позивач вважає, що матеріали справи містили достатні докази для її ефективного розгляду по суті та задоволення вимог позивача в рамках цієї ж справи.
У даному випадку існує неспростовний факт безпідставного збереження відповідачем майна позивача - земельної ділянки по вул. Гутовського (В'чеслава Черновола), біля житлових будинків №41 та №57 у м. Кривому Розі, що підтверджується фактом відсутності в матеріалах справи доказів повернення спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі (повернення).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, позивач вказує, що заявлені відповідачем вимоги є неспівмірними розміру заявлених витрат на правову допомогу, цей розмір є необґрунтованим в силу очевидно завищеного часу на здійснення професійної правничої допомоги.
Відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 122 383,00 грн у повному обсязі.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що наведений у рішенні суду підхід до визначення розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу є некоректним, оскільки незалежно від ціни позову відповідач вимушений був користуватись правовою допомогою, яка полягає у підготовці та поданні різного роду процесуальних документів (відзив, клопотання, заява, скарга тощо) направлених на захист інтересів відповідача та безпосередньої участі адвоката у судових засіданнях (з урахуванням участі у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції).
Суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір витрат на правничу допомогу, зазначивши, що сума витрат на професійну правничу допомогу складає 241,25% від суми позову, що не є співрозмірною та посилаючись на те, що на розгляді господарського суду Дніпропетровської області перебували аналогічні судові справи №904/6750/20, №904/6757/20, 904/6803/20, №904/619/20, №904/6805/20.
Відповідач зауважує, що багато часу було затрачено не лише на підготовку процесуальних документів по справі, а й на участь у чисельних судових засіданнях по даній справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу Криворізької міської ради без задоволення, задовольнити апеляційну скаргу Штефана В.О.
Відповідач погоджується із позицією господарського суду у тій частині, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав та стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків, стягнення неустойки або стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Заявляючи у апеляційній скарзі вимоги про самостійне визначення судом іншого способу захисту прав, представники Криворізької міської ради всупереч чисельних норм ГПК України намагаються змусити суд змінити одночасно предмет і підстави позову.
Відповідач зауважує, що позивачем не надано до суду власного розрахунку на спростування обґрунтованості судових витрат, що згідно висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №922/445/19, №902/347/18, №910/906/18, №910/353/19 позбавляє суд процесуальної можливості самостійно виокремити вартість якихось судових витрат понесених відповідачем.
Висновки суду першої інстанції про стягнення із позивача витрат на професійну правничу допомогу є законними та обґрунтованими, однак при цьому у частині їх зменшення не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими, не узгоджуються із позицією вищих судових інстанцій та апеляційного суду.
У відзиві на апеляційну скаргу Криворізька міська рада просить апеляційну скаргу ФОП Штефана В.О. залишити без задоволення.
Позивач наголошує, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом витраченим адвокатом на виконання означених робіт.
При цьому, предмет позову у даній справі незначної складності, спірні правовідносини між сторонами регулюються загальними нормами Цивільного кодексу України, а тому великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Отже, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу Криворізької міської ради, відповідач зазначає, що відзив є необґрунтованим та не спростовує доводів апеляційної скарги відповідача.
У додаткових поясненнях Криворізька міська рада посилається на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладений у постанові від 31.05.2023 у справі №504/2490/19, у якій суд вказав, що зазначення конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, якщо позивач обґрунтував цим свої позовні вимоги, проте помилково посилається на певні норми права.
У запереченнях на додаткові пояснення Криворізької міської ради відповідач зазначає, що суд самостійно не може змінити предмет і підстави позову. Застосування судом інших норм законодавства, ніж ті на які посилався у позовній заяві позивач у позовній заяві жодним чином не змінять предмет чи підстави позову, які були викладені позивачем у позовній заяві.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Криворізької міської ради.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
14.08.2009 між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами п. 1 якого, орендодавець на підставі рішення міської ради від 24.06.2009 №3312 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для житлової та громадської забудови для розміщення тимчасової споруди автостоянки, яка знаходиться на вул.Гутовського біля житлових будинків № 41 та №57 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.
В оренду передається земельна ділянка площею 0,6480 га (п. 2 договору).
Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:03:001:0222 (п. 4 договору).
Відповідно до п.6 договору, договір укладено на 3 років. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.
Згідно з п.7 договору річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного Криворізьким міським управлінням земельних ресурсів, на рахунок Управління ГУДКУ у Дніпропетровській області.
Відповідно до п.9 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.
Пунктом 10 договору передбачено, що строки платежу не є сталими і можуть змінюватись відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік.
Розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства. Орендар самостійно зобов'язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки.
Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору.
Згідно з п.11 договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.
За умовами 12 договору розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до договору у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки); зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної плати за землю, базової вартості 1 кв. м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законодавством та договором.
Земельна ділянка житлової та громадської забудови передається в оренду для розміщення тимчасової споруди автостоянки (п.15 договору).
Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п'ятиденний термін після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі (п.17 договору).
Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду (п.18 договору).
Пунктом 19 договору передбачено, що повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі (повернення).
Відповідно до п. 21 договору неповернення земельної ділянки не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування земельною ділянкою вноситься у розмірах, визначених розділом "Орендна плата" договору. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.
За умовами п. 33 договору орендар зобов'язаний, зокрема: систематично сплачувати орендну плату у повному обсязі в установлений договором строк; по закінченню терміну оренди, припиненню чи розірванню договору оренди земельну ділянку привести в належний стан для подальшого використання та повернути орендодавцю з оформленням акту приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.
У п. 36 договору визначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку.
Дія договору припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено (п.37 договору).
Згідно з п. 45 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Договір зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.09.2009 № 040910800787.
Рішенням Криворізької міської ради від 24.04.2013 № 1928 відповідачу відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки від 16.09.2009 № 040910800787, зобов'язано припинити комерційне використання земельної ділянки та повернути її міській раді за актом приймання - передачі (повернення).
Рішенням Криворізької міської ради № 3728 від 24.06.2015 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, яка в тому числі містить середню (базову) вартість 1 кв.м земель міста станом на 01.01.2014 у розмірі 270,60 грн. Вказаним рішенням, зокрема рекомендовано Управлінню Держземагентства у Криворізькому районі Дніпропетровської області забезпечити видачу витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 18-404-99.0-5655/2-16 від 14.07.2016 нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 6480 кв.м, розташованої по вул.Гутовського біля житлових будинків №№ 41 та 57 на мкр. 2-3 "Східний", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, складає 9636408,00 грн.
Рішенням Криворізької міської ради № 3727 від 24.06.2015 "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста Кривого Рогу", яке набрало чинності 01.01.2016, визначено орендну плату за користування земельними ділянками у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цих ділянок (п. 4).
Згідно з п.6 цього рішення при розрахунку ставок земельного податку та розміру орендної плати за користування земельними ділянками введено понижувальний коефіцієнт до вартості земельних ділянок, визначеної відповідно до витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель міста, у розмірі 0,30 (з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель: станом на 01.01.2014 у розмірі 1,000; на 01.01.2015 - 1,249).
Рішення набуло чинності з 01.01.2016 (п.9 цього рішення).
Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору оренди земельної ділянки від 16.09.2009 закінчився, доказів повернення спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі (повернення) матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Згідно зі ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За змістом ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Отже, вказаними приписами процесуального закону прямо передбачено, що суд розглядає справу на підставі поданої позовної заяви, при цьому саме учасник спору розпоряджається своїми правами щодо предмета спору, підтверджує свої вимоги відповідними доказами, при цьому, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Необхідно наголосити на тому, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05.2017 року у справі №6-951цс16 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 757/44693/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 №911/1563/17).
Колегія суддів зауважує, що вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Водночас, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі №525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 26.01.2022 у справі №921/787/20 від 14.06.2022 у справі №904/3870/21, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21).
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача орендної плати за користування земельною ділянкою після припинення дії договору оренди земельної ділянки.
Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За приписами ст. 18 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації
Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі").
Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки від 14.08.2009 припинив свою дію 16.09.2012.
Договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (ч.1 ст.31 Закону України “Про оренду землі”).
Аналогічні положення про те, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, містить п. 37 договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст.34 Закону України “Про оренду землі”, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Апеляційний суд зазначає, що із закінченням строку договору оренди, такий договір є припиненим, що означає припинення дії для сторін всіх його умов, а їх невиконання протягом дії договору є невиконанням зобов'язання за цим договором, що має відповідні наслідки, однак не зумовлює продовження дії договору в цілому або тих його умов, що не були виконані сторонами.
Після спливу строку дії договору невиконання обов'язку з повернення земельної ділянки свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в оренду. Тому права та обов'язки орендодавця і орендаря, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за відповідними нормами Цивільного кодексу України та Закону України “Про оренду землі”, які регламентують наслідки збереження майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або ж наслідки невиконання майнового обов'язку щодо повернення земельної ділянки Орендодавцеві.
Таким чином, стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд зобов'язаний був самостійно застосувати ті норми права, які регулюють спірні відносини та задовольнити позовні вимоги.
Так, відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (“суд знає закони”) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц).
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з орендної плати за землю. Підставою позову - невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
Водночас, оскільки договір припинив свою дію, а стягнення орендної плати можливе лише за час дії договору, то належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих коштів, що є іншим предметом позову. Підставою позову у даному випадку буде безпідставне користування земельною ділянкою.
Отже, місцевий господарський суд був позбавлений можливості змінити правові підстави позову.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що Криворізькою міською радою невірно обрано спосіб захисту порушених прав. Водночас, застосування належного способу захисту у цій справі було б можливе лише за умови зміни, зокрема предмету позову, яка може бути реалізована лише позивачем і лише під час підготовчого провадження.
Щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 122 383,00 грн, апеляційний господарський суд враховує таке.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, у частині 5 наведеної правової норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7,9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7,9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19.
Згідно зі ст.30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, з положень наведених норм випливає, що, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.
Одночасно слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, - то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надані: договір №1 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 14.01.2019, укладений між відповідачем (клієнт) та адвокатом Лісовим Д.О. (адвокат); акт здачі-приймання послуг № 7 від 31.12.2019 до договору № 1 від 14.01.2019 на суму 25 774,00 грн; акт здачі-приймання послуг № 8 від 31.12.2019 до Договору № 1 від 14.01.2019 на суму 40 000,00 грн; рахунок на оплату №4 від 31.12.2019 на суму 65 774,00 грн; договір № 2 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 01.01.2020, укладений між відповідачем (клієнт) та адвокатом Лісовим Д.О. (адвокат); додаткову угоду № 2 від 01.01.2021 до договору № 2 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 01.01.2020; додаткову угоду №3 від 01.02.2021 до договору №2 від 01.01.2020; додаткову угоду №4 від 31.12.2022 до договору №2 від 01.01.2020; акт здачі-приймання послуг № 50 від 05.02.2023 до договору № 2 від 01.01.2020 на суму 31 109,60 грн; акт здачі-приймання послуг № 51 від 05.02.2023 до договору № 2 від 01.01.2020 на суму 21000,00 грн; рахунок на оплату № 33 від 05.02.2023 на суму 52 109,00 грн; акт здачі-приймання послуг № 52 від 03.03.2023 до договору № 2 від 01.01.2020 на суму 4 500,00 грн; рахунок на оплату № 34 від 03.03.2023 на суму 4 500,00 грн; ордер серія АЕ №1014194 від 01.01.2020; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3712 від 08.06.2018.
Відповідно до 3.1, 3.2 договору № 1 від 14.01.2019 формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який обчислюється у відповідності до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Вартість однієї години наданих послуг складає 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладення цього договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 841,00 грн. Тобто, за 1 годину наданих послуг замовник сплачує 736,40 грн. У випадку зміни вищевказаного Закону чи розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно із ним змінюється вартість послуг.
Орієнтована вартість послуг за цим договором, на момент його укладання, становить 200 000,00 грн. без ПДВ, але в будь-якому разі кінцева вартість послуг визначається сумою документів на оплату (рахунок, квитанція тощо) та узгоджується сторонами в актах здачі-приймання послуг.
Пунктами 3.3, 3.4, 3.5 договору №1 від 14.01.2019 передбачено, що перелік наданих послуг визначається в акті здачі-приймання послуг. Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 3 календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом послуг, про що клієнт отримує квитанцію чи інший підтверджуючий документ. За бажанням клієнта можлива передплата (аванс) послуг адвоката. За результатами наданих послуг сторони підписують акт здачі-приймання послуг (далі - акт). Акт підписується протягом 3 днів після фактичного надання послуг. Підписання акту клієнтом є підтвердженням відсутності претензій з його боку.
Відповідно до пп. 4.2.4 п. 4.2 договору №1 від 14.01.2019 клієнт зобов'язаний сплатити 2 500,00 грн за участь у кожному судовому засіданні у господарському суді чи апеляційному господарському суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному Суді сплатити 5 000,00 грн.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 (п.5.1 договору № 1 від 14.01.2019).
На виконання умов договору № 1 від 14.01.2019 адвокатом за весь період дії цього договору з 14.01.2019 по 31.12.2019 була надана клієнту відповідна правнича допомога, що підтверджується підписаними сторонами актом здачі-приймання послуг №7 від 31.12.2019 на загальну суму 25 774,00 грн. та актом здачі-приймання послуг №8 від 31.12.2019 на загальну суму 40 000,00 грн.
Всього вартість наданих послуг за актами №№7,8 від 31.12.2019, з урахуванням витраченого часу та участі у судових засіданнях за межами м. Кривого Рогу, складає 65 774,00 грн.
Також відповідачу було виставлено відповідний рахунок на оплату № 4 від 31.12.2019 на загальну суму 65 774,00 грн.
Крім того, після закінчення строку дії договору №1 від 14.01.2019, відповідачу у рамках цієї справи надавалась правова допомога на підставі договору № 2 від 01.01.2020.
Так, відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору № 2 від 01.01.2020, з урахуванням додаткової угоди № 3 від 01.02.2021, формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який обчислюється у відповідності до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
З 01.01.2020 вартість однієї години наданих послуг складає 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладення цього договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 102,00 грн. Тобто, за 1 годину наданих послуг замовник сплачує 840,80 грн. У випадку зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно із ним змінюється вартість послуг.
Орієнтована загальна вартість послуг за цим договором, на момент його укладання, становить 1 500 000,00 грн., але в будь-якому разі кінцева вартість послуг визначається сумою документів на оплату (рахунок, квитанція тощо) та узгоджується сторонами в актах здачі-приймання послуг.
Відповідно до п.п. 3.3, 3.4, 3.5 договору № 2 від 01.01.2020, з урахуванням додаткової угоди № 4 від 31.12.2022, перелік наданих послуг визначається в акті здачі-приймання послуг.
Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 3 календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом послуг, але не пізніше ніж у строк до 31.12.2023. За бажанням клієнта можлива передплата (аванс) послуг адвоката, про що клієнт отримує квитанцію чи інший підтверджуючий документ.
За результатами наданих послуг сторони підписуються акт здачі-приймання послуг (далі - акт). Акт підписується протягом 3 днів після фактичного надання послуг. Підписання акту клієнтом є підтвердженням відсутності претензій з його боку.
Відповідно до пп. 4.2.4 п. 4.2 договору № 2 від 01.01.2020, з урахуванням додаткової угоди № 3 від 01.02.2021, клієнт зобов'язаний сплачувати 3 500,00 грн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні, в якому брав участь адвокат з 01.01.2020 у Господарському суді Дніпропетровської області, Центральному апеляційному господарському суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному Суді сплатити 6 000,00 грн.
Згідно з пп. 4.2.9 п. 4.2 договору № 2 від 01.01.2020, з урахуванням додаткової угоди №4 від 31.12.2022, клієнт зобов'язаний сплачувати 4 500,00 грн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області, Центральному апеляційному господарському суді, Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному Суді сплатити 10 000,00 грн.
Пунктом 3 додаткової угоди №4 від 31.12.2022 до договору № 2 від 01.01.2020 сторони узгодили змінити строк дії цього договору та погодили, що він діє до 31.12.2023.
На виконання умов договору № 2 від 01.01.2020 адвокатом за період з 01.01.2020 по 05.02.2023 була надана клієнту відповідна правнича допомога, що підтверджується підписаними сторонами актом здачі-приймання послуг №50 від 05.02.2023 на загальну суму 31 109,60 грн. та актом здачі-приймання послуг №51 від 05.02.2023 на загальну суму 21 000,00 грн.
Всього вартість наданих послуг за актами №№ 50,51 від 05.02.2023, з урахуванням витраченого часу та участі у судових засіданнях за межами м. Кривого Рогу, складає 52 109,00 грн.
Також відповідачу було виставлено відповідний рахунок на оплату № 33 від 05.02.2023 на загальну суму 52 109,00 грн.
На виконання умов договору № 2 від 01.01.2020 адвокатом за період з 01.02.2023 по 03.03.2023 була надана відповідна правнича допомога, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання послуг № 52 від 03.03.2023 на загальну суму 4 500,00 грн.
Відповідачу було виставлено відповідний рахунок на оплату № 34 від 03.03.2023 на загальну суму 4 500,00 грн.
Таким чином, загальний розмір наданої правничої допомоги адвоката у справі становить 122 383,00 грн, за яку відповідач має розрахуватись з адвокатом у строк до 31.12.2023.
Відповідно до п.5 актів №№ 7,8 від 31.12.2019, актів №№ 50,51 від 05.02.2023 та акту № 52 від 03.03.2023 цей акт є підставою для проведення розрахунків за договором.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми витрат, які слід покласти на позивача, судом першої інстанції правомірно враховано, що сума витрат на професійну правничу допомогу складає 241,25%, тому заявлений до стягнення розмір витрат відповідача на оплату послуг адвоката не є співрозмірним із сумою позову (50 727,72 грн.) і обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, у зв'язку з чим стягнення адвокатських витрат у зазначеній відповідачем сумі (122 383,00 грн) не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.
При цьому господарським судом було здійснено детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом послуг, що наведений у заяві про стягнення судових витрат, враховано, що на розгляді у Господарському суду Дніпропетровської області перебувають аналогічні судові справи № 904/6750/20, № 904/6757/20, № 904/6803/20, № 904/619/20, № 904/6805/20. У вказаних справах відповідач притримувався аналогічної правової позиції, заявляв клопотання та подавав заяви по суті спору аналогічного змісту з тими, які подані у цій справі, що ним не заперечується. Адвокатом у цих справах також був Лісовий Д.О., що вбачається із судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача на користь відповідача 30 000,00 грн.
При цьому, виходячи з приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України, колегія суддів не приймає до розгляду, наданий відповідачем консультаційний висновок ТОВ “Судова незалежна експертиза України” від 22.05.2023, оскільки вказаний висновок був виготовлений вже після прийняття рішення судом першої інстанції.
Враховуючи викладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення господарського суду відсутні.
Розглянувши клопотання Штефан С.С. про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд враховує наступне.
На підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії: договору №2 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 01.02.2020; додаткової угоди №2 до договору №2 від 01.01.2020 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 01.01.2021; додаткової угоди №3 до договору №2 від 01.02.2021 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 01.01.2021; додаткової угоди №4 до договору №2 від 01.01.2020 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 31.12.2022; акт здачі-приймання послуг №57 від 31.05.2023 до договору №2 від 01.01.2020; рахунок на оплату №38 від 31.05.2023; ордер на надання правничої (правової допомоги) №1014194 від 01.01.2020; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до акту здачі-приймання послуг №57 від 31.05.2023 до договору №2 від 01.01.2020 адвокатом надані, а клієнтом прийняті наступні послуги: складання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі №904/5895/18 із підготовкою відповідної кількості усіх додатків, його направлення засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення через поштове відділення АТ “Укрпошта” на адресу позивача та на адресу Центрального апеляційного господарського суду (240 хвилин); складання відзиву на апеляційну скаргу Криворізької міської ради вих.№23 від 29.03.2023 у справі №904/5895/18 із підготовкою відповідної кількості усіх додатків, його направлення засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення через поштове відділення АТ “Укрпошта” на адресу позивача та на адресу Центрального апеляційного господарського суду (240 хвилин); складання клопотання про долучення та дослідження консультаційного висновку ТОВ “Судова незалежна експертиза України” (щодо середньої ринкової вартості адвокатських послуг за період з 2018 по 2023 роки) із підготовкою відповідної кількості усіх додатків, його направлення засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення через поштове відділення АТ “Укрпошта” на адресу позивача та на адресу Центрального апеляційного господарського суду (150 хвилин); складання клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (на стадії апеляційного розгляду) у справі № 904/5895/18 із роздрукуванням та засвідченням усіх додатків, виготовлення копій зазначених документів, додатків та підготовка їх до відправлення засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення через поштове відділення АТ “Укрпошта” на адресу позивача (60 хвилин).
У п.3 акту №57 сторони зазначили, що всього вартість наданих послуг з урахуванням застраченого часу у кількості 11,5 годин (690 хв) х 1073,60 грн (вартість однієї години послуг) становить 12 346,40 грн, що відповідає п.3.1, 3.2,3.3 договору.
Послуги надані та прийняті у повному обсязі. Сторони не мають одна до одної жодних претензій (п.4 акту №57).
Відповідно до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених до стягнення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції враховує обставини справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, подані відповідачем докази стосовно розміру понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Дійшовши висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у даній справі, колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивача витрат, які понесені відповідачем під час складання цієї апеляційної скарги.
Відносно надання адвокатом таких послуг, як складання відзиву на апеляційну скаргу Криворізької міської ради, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі - 4 294,40 грн.
Надання адвокатом таких послуг, як складання клопотання про долучення та дослідження консультаційного висновку та клопотання про стягнення витрат на професійну правоничу допомогу є правом, а не обов'язком учасника справи, яке використовується ним на власний розсуд, тому відсутні підстави для покладення на позивача цих витрат.
Встановивши наведені обставини, апеляційний господарський дійшов висновку, що заява відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 4 294,40 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідає як критерію реальності понесення адвокатських витрат, так і критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 643,00 грн, сплачені позивачем за подання апеляційної скарги покладаються на Криворізьку міську раду.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Криворізької міської ради та Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі № 904/5895/18 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі № 904/5895/18 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 643,00 грн, сплачені позивачем за подання апеляційної скарги покласти на Криворізьку міську раду.
Стягнути з Криворізької міської ради (пл. Молодіжна, 1, м. Кривий Ріг, 50101, код ЄДРПОУ 33874388) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у суду апеляційної інстанції у розмірі 4 294,40 грн.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя В.Ф.Мороз