Справа № 191/3877/21
Провадження № 2/191/1216/21
Іменем України
10 липня 2023 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Порошиної О.О.
за участю секретаря - Рибак М.П.
розглянувши згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи,-
Позивач ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 06.07.2020 року близько 21 год. 58 хв., по проспекту Петра Калнишевського в м. Дніпрі відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat» р.н. НОМЕР_1 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після наїзду на пішохода, водій ОСОБА_3 на керованому автомобілі самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, залишивши автомобіль біля будинку АДРЕСА_1 . В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 було доставлено до Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова, де остання 07.07.2020 року від отриманих тілесних ушкоджень померла.
06.07.2020 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040000000525 за кваліфікацією ч. 2 ст. 286 КК України та розпочато досудове розслідування.
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2021 року у справі №202/5671/20, визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді п'яти років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, батьку загиблої ОСОБА_1 , позивачу у справі було завдано шкоди, у зв'язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Volkswagen Passat» р.н НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ "СК КРЕДО", відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №А02004190, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.
Відповідно до Закону №1961-IV, представник позивача, 18.08.2020 року повідомив страховика про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом №1961-IV, із заявою на виплату страхового відшкодування пов'язане із моральною шкодою в сумі 28 338,00 грн. (1/2 частки, що належить батьку загиблої).
Проте, на думку позивача, розмір страхового відшкодування моральної шкоди не є співмірним із тим розміром, який заподіяно позивачу, а тому останній вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав.
Смерть потерпілої, ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в приміщенні КП "Дніпропетровська клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" ДОР та була прямим причинним наслідком ДТП.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу загиблого, а тому відповідач, як володілець джерела підвищеної небезпеки, якого визнано винним у скоєнні ДТП, відповідно до вимог ст.ст. 1187, 1194 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховою компанією, як страховиком, є особою, відповідальною за завдану позивачу шкоду.
ОСОБА_1 , батько загиблої ОСОБА_4 , втратив рідну дочку, близьку людину, яка була його опорою і підтримкою. Повністю зруйновано його нормальне життя. Загибель спричинила надзвичайні страждання, які продовжуються до цих пір. Позивач був близьким з дочкою, постійно спілкувався, отримував підтримку та допомогу.
Смерть дочки викликала необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя, та побуту. Втрата дочки беззаперечно для батька призвела до необхідності укладати зусиль для організації свого життя і в майбутньому. Він більше не зможе розраховувати на підтримку дочки. Крім того, враховуючи, що з віком у людини зменшується можливість самостійно забезпечувати своє існування, позивачу доведеться з часом докладати ще більше зусиль для організації свого життя, останній втратив підтримку та допомогу, а також можливість отримувати таку підтримку та допомогу у майбутньому.
Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану позивача, то він ніколи не може бути відновлений, оскільки втрата дочки є невідворотною і непоправною втратою. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання будуть тривати і надалі.
Внаслідок смерті дочки, позивача переслідує відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості. Важко оцінити глибину душевних страждань позивача, оскільки і страждання більше ніколи не будуть припинені. Крім фактичних теплих відносин між позивачем та його загиблою дочкою, слід враховувати також психофізичну природу людини, а саме те, що втрата батьком дитини є найтяжчою втратою.
Щодо характеру та обсягу страждань - смерть дочки є різкою і психотравматичною дією, яка викликає надзвичайний стрес. Страждання, пов'язані зі смертю, відрізняються тим, що є не «одномоментними», а «триваючими», тому що втрата дочки є непоправимою подією. Втрата дочки є однозначно передчасною, оскільки на момент смерті їй було лише 32 роки і будь-яких передумов до її смерті не було. Страждань позивачу, також, додає той факт, що смерть рідної доньки була різкою та неочікуваною.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є пенсіонером за віком, тобто є непрацездатним, а його дочка допомагала йому, в межах своїх можливостей намагалася забезпечити рідному батьку, який з дитинства піклувався про неї, любив і все життя був поряд, гідний рівень життя.
З урахуванням викладеного, глибини вже перенесених позивачем моральних страждань та тих нескінченних страждань, що будуть переслідувати позивача довготривалий час, перенесених ним моральних переживань, які продовжують тривати по даний час і ніколи не закінчаться та пов'язаних з цим істотними вимушеними змінами у його життєвих стосунках, часу та зусиль, які можливо хоч частково відновлять стан його психологічного здоров'я, величину моральної шкоди позивач оцінює у 150 000, 00 грн. Проте, враховуючи частку моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок ТДВ "СК КРЕДО"(28 338,00 грн.), то решта суми моральної шкоди завданої позивачу внаслідок смерті його дочки в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, становить 121 662,00 грн. (сто двадцять одна тисяча шістсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.
Враховуючи вищевикладені обставини просить суд, стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП - НОМЕР_2 - 121 662,00 грн. (сто двадцять одна тисяча шістсот шістдесят дві) гривні) 00 копійок моральної шкоди завданої смертю дочки внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень) 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті позивачем.
До початку судового розгляду представник позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надав суду письмову заяву про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити. Не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, хоча про дату, місце і час був належним чином повідомлений. Відповідно до ст. 187 виклик відповідача, також здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Заперечень до суду не надходило, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Також в матеріалах справа наявна довідка ДУ «Менська виправна колонія (№91) № 16/3110ВС від 07.12.2022 року відповідно до якої ОСОБА_3 , 1989 р.н. відбував покарання в установі з 05.10.2021 року, на підставі Указу Президента України «Про помилування засуджених» № 75/2022, 26.02.2022 року останній був звільнений з установи та вибув за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, ст. 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судом встановлено, що 07.07.2020 внесені відомості до ЄРДР за № 12020040000000525 за ч. 2 ст. 286 КК України, за фактом вчинення ОСОБА_3 дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується Витягом до ЄРДР.
З Витягу ЄРДР вбачається, що 06.07.2020 року близько 21 год. 58 хв., по проспекту Петра Калнишевського в м. Дніпрі відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat» р.н. НОМЕР_1 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після наїзду на пішохода, водій ОСОБА_3 на керованому автомобілі самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, залишивши автомобіль біля будинку АДРЕСА_1 . В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 було доставлено до Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова, де остання 07.07.2020 року від отриманих тілесних ушкоджень померла.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 266.
У свідоцтві про народження ОСОБА_4 , серії НОМЕР_4 від 06 липня 1989 року, її батьками вказані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_5 .
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2021 року у справі №202/5671/20, визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді п'яти років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Судом встановлено, що транспортний засіб марки «Volkswagen Passat» р.н НОМЕР_1 , був застрахований у ТДВ "СК КРЕДО", відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №А02004190, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.
Позивач ОСОБА_1 18.08.2020 звернувся до ТДВ «СК КРЕДО»,з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 06.07.2020 за участю автомобіля марки «Volkswagen Passat» р.н НОМЕР_1 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
18.08.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК КРЕДО» із заявою про виплату страхового відшкодування, що пов'язане із моральною шкодою - 28338,00 грн. (1/2 частки, що належить батьку загиблої).
До матеріалів справи не долучено доказів щодо результатів розгляду відповідних заяв.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 08.10.2019 року у справі №910/14693/17, відповідно до п.2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Отже, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У статті 3 цього Закону визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Відповідно до ст. 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.
Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої ч. 2 ст. 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв'язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17).
Хоча цивільно-правова відповідальність страхувальника на момент вчинення ДТП була застрахована у встановленому законом поряду, а саме полісом №АР2193779 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданим АТ «ПРОСТО-страхування», однак право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.
Особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України виконанням, проведеним належним чином, що відповідає висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2808цс15, від 14.09.2016 у справі № 6-725цс16, від 26.10.2016 у справі № 6-954цс16.
Суд враховує, що позивач просив стягнути моральну шкоду, яка не охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки не стосується шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого (згідно з статтею 23 Закону № 1961-IV), а тому відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає в його моральних стражданнях та інших немайнових втратах через спричинене водієм (володільцем) транспортного засобу ДТП, має бути співмірно компенсована останнім.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - «…Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб». Згідно з п.5 вказаної постанови Пленуму ВСУ відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні. Відповідно до п.9 даної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В ДТП загинула донька позивача, а відтак безспірним є той факт, що позивач в результаті ДТП зазнав, як моральних страждань, так і інших негативних явищ, і ці фактори мають незворотній характер.
На підставі ч.2 ст.5 ЦПК України суд відповідно до викладених в позові вимог вважає ефективним і таким, що не суперечить закону саме такий спосіб захисту порушених прав позивача. Це не виходить за межі заявлених позовних вимог і не порушує вимог ст. 5 ЦПК України.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Враховуючи характер і обсяг заподіяних моральних страждань позивачу у зв'язку зі смертю рідної людини, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 121 662 грн. 00 коп.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пп. 2 п. 1 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», визначено установити прожитковий мінімум на працездатних осіб з 1 січня 2021 року у сумі 2270 грн. 00 коп.
Суд вказує на те, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач визначив її у грошовому вимірі, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору з відповідача слід стягнути на користь держави 2 270 грн. 00 коп. судового збору.
На підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України, враховуючи клопотання представника позивача, суд вважає за можливе вирішити питання про розподіл судових витрат на правову допомогу у судовому засіданні, надавши час представнику позивача для подання доказів про розмір витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 263,265,280-282 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особизадовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 - 121 662,00 грн. (сто двадцять одна тисяча шістсот шістдесят дві) гривні) 00 копійок моральної шкоди завданої смертю дочки внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Стягнути зОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави (отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106 Код за ЄДРПОУ:37993783 Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106), судовий збір в розмірі 2270(дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Для вирішення питання про розподіл судових витрат на правову допомогу призначити судове засідання на 09 год. 00 хв. 14.07.2023 року.
На заочне рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Суддя О. О. Порошина