Справа № 204/9370/22
Провадження № 2/204/736/23
(заочне)
10 липня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,, -
03 листопада 2022 року АТ «Універсал банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 із вимогою про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 14 серпня 2021 року, у сумі 13622 гривні 87 копійок (а. с. 1-8).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач 14 серпня 2021 року звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 14 серпня 2021 року. Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. На підставі вказаної Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 14 серпня 2021 року, ОСОБА_1 надано кредит у гривні у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі до 400000 гривень, із пільговим періодом за карткою до 62 днів, зі сплатою пільгової відсоткової ставки у розмірі 0,00001 % річних, зі сплатою обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитними коштами у розмірі 4% від заборгованості (не менше 100 гривень, але не більше залишку заборгованості), зі сплатою базової відсоткової ставки у розмірі 3,1 % на місяць (нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожен день з моменту виникнення заборгованості) та зі сплатою збільшеної відсоткової ставки на місяць за карткою на суму загальної заборгованості у розмірі 6,2 % на місяць (нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості). Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач, станом на 12 серпня 2022 року прострочив зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором понад 90 днів, у зв'язку з чим заборгованість за кредитом стала простроченою, тому 11 вересня 2022 року банком на адресу відповідача було направлено «пуш» повідомлення про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Також зазначає, що оскільки відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодних дій, направлених на погашення заборгованості, 11 вересня 2022 року кредит став у форму «на вимогу», а на залишок простроченої заборгованості банком нараховано неустойку. Внаслідок цього, станом на 12 серпня 2022 року, за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 13622 гривні 87 копійок, яка складається із: загального залишку заборгованості за наданим тілом кредиту у сумі 13622 гривні 87 копійок, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовими витратами у сумі 2481 гривня (а. с. 1-8).
Ухвалою суду від 08 листопада 2022 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 56).
09 грудня 2022 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 08 листопада 2022 року, позивачем усунуто (а. с. 59-72).
Ухвалою суду від 13 березня 2023 у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а. с. 78), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 7444-вих/2/204/736/23 від 13 березня 2023 (а. с. 79). 19 квітня 2023 року на адресу суду повернуто конверт, яким відповідачу надсилалася копія позовної заяви з додатками та копія ухвали про відкриття провадження (а. с. 82).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в позовній заяві зазначив про розгляд справи за його відсутності (а. с. 70).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі (а. с. 86).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Судом встановлено, що в жовтні 2017 року Акціонерним товариством «Універсал Банк» запущено новий проект «Monobank», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank». 14 серпня 2021 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 14 серпня 2021 року (а. с. 10). Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. Просив вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті у банку. Засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення йому дій згідно з договором. Також визнав, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися нею та/або банком з використанням електронного/удосконаленого електронного підпису. На підставі вказаної Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 14 серпня 2021 року, ОСОБА_1 надано кредит у гривні у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі до 400000 гривень, із пільговим періодом за карткою до 62 днів, зі сплатою пільгової відсоткової ставки у розмірі 0,00001 % річних, зі сплатою обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитними коштами у розмірі 4% від заборгованості (не менше 100 гривень, але не більше залишку заборгованості), зі сплатою базової відсоткової ставки у розмірі 3,1 % на місяць (нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожен день з моменту виникнення заборгованості) та зі сплатою збільшеної відсоткової ставки на місяць за карткою на суму загальної заборгованості у розмірі 6,2 % на місяць (нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості). Позивач надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 12 серпня 2022 року, за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 13622 гривні 87 копійок, яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом у сумі 13622 гривні 87 копійок (а. с. 16 на звороті).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву до договору про надання банківських послуг про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, які складають договір про надання банківських послуг від 14 серпня 2021 року. Вказана Анкета-заява підписана 14 серпня 2021 від імені ОСОБА_1 (а. с. 10).
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 10), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, а також міститься інформація про те, що позичальник ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодився з ними, а також з тим, що він отримав їх примірник у мобільному додатку. Також позичальником висловлено свою згоду, що дана заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана 14 серпня 2021 року позичальником та представником банку (а. с. 10).
Натомість, Анкета-заява не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту. Також не вказано будь-яких відомостей про дату вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.
Також позивачем до позову додано Витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів «Monobank», розміщеного на сайті https://www.monobank.ua/terms (а. с. 17-38), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього. Інших, доказів позивачем на підтвердження того, що відповідач отримав кредитну картку, суду не надано.
З тих підстав, що надані Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№ 6-16цс15), постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20.
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи та Витяг з Тарифів банку, що розміщений на сайті https://www.monobank.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://www.monobank.ua/terms), неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ «Універсал Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
До того ж, суд звертає увагу на те, що у Резолюції Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано принципи для захисту інтересів споживачів.
Разом з цим, Верховний Суд у своїй постанові від 03 липня 2017 року у справі № 342/180/17 вказав на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Щодо доводів банку про ознайомлення відповідачем із Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту в мобільному додатку, які останній погодив шляхом їх підписання електронним цифровим підписом, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що особливістю проекту monobank є здійснення банківського обслуговування дистанційно за допомогою використання клієнтами банку мобільного додатку. Видача картки здійснюється після попередньої ідентифікації клієнта спеціалістами банку, після чого активація картки та її використання здійснюється клієнтом онлайн.
Однак, жодних відомостей про надання відповідачу такого спеціального платіжного засобу із зазначенням його номеру ані матеріали справи, ані позовна заява не містить.
Як вбачається зі змісту анкети-заяви від 14 серпня 2021 року, усі повідомлення, угоди, листи, підписання договорів здійснюється клієнтом банку онлайн за допомогою електронного цифрового підпису, здійсненого із генерації ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, який використовувався для накладення електронного цифрового підпису, який є аналогом електронного цифрового підпису.
Позивач стверджує, що відповідач, використовуючи додаток, за допомогою використання аналогу власноручного підпису погоджує всі Умови та Правила надання банком послуг, повідомляється про будь-які зміни до умов надання кредиту, тарифів банку тощо.
Так, судом встановлено, що в анкеті-заяві відповідача у п. 2 міститься прохання останнього про встановлення йому кредитного ліміту на суму, зазначену у мобільному додатку, однак, яка саме сума була зазначена в мольному додатку, достеменно не відомо, оскільки в самій анкеті-заві такі відомості відсутні, в позовній заяві дана сума вказана як «до 400000 гривень», а доказів з мобільного додатку та виписки по картковому рахунку відповідача із підтвердженням суми наданого кредитного ліміту суду взагалі не надано.
Також, судом встановлено, що в анкеті-заяві відповідача в аб. 2 п. 2 зазначено про те, що у разі виходу з пільгового періоду, що складає 62 календарних дні, на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,1 % на місяць з першого дня користування кредитом.
Разом з цим, суд зазначає про те, що відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Приписами абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Разом з цим, важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Тому важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Тобто, якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Таким чином, суд зауважує, що дійсно, перш ніж надавати кредитні кошти позичальнику, зважаючи на те, що проект monobank є онлайн банком, з метою дотримання вимог чинного законодавства, банком було особисто здійснено попередню ідентифікацію відповідача, отримано документи, що підтверджують його особу, та внесено їх до бази банку, після чого на основі власноручного підпису позичальника було згенеровано особистий ключ, який використовуватиметься для накладення електронного цифрового підпису, який відповідає власноручному підпису клієнта банку, при цьому в анкеті-заяві банку зазначається, що в подальшому вказаний підпис буде використовуватися позичальником з метою засвідчення будь-яких дій згідно з договором в мобільному додатку.
Тобто, позивач наполягає на тому, що після направлення примірників Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблицю обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту до мобільного додатку відповідача, останній ознайомився з ними та погодився з їх умовами, використовуючи електронний цифровий підпис, що свідчить про погодження із позичальником усіх необхідних умов кредитного договору, зокрема і щодо нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки за прострочення виконання зобов'язання.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідача із вказаними банківськими документами та погодження із ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку, без надання відповідних доказів, не може бути прийнято до уваги судом, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та в подальшому оброблюється спеціалістами банку, що і здійснюють реагування на відповідні дії з боку клієнта.
При цьому, відсутність вказаних доказів, позбавляє можливості суд встановити факт ознайомлення із вказаними умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов'язковим у разі пред'явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за процентами, неустойкою, комісією, а відтак відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «Універсал Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи та Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, розміщені на сайті https://www.monobank.ua/terms, щодо Тарифів користування кредитною карткою, які містяться в матеріалах даної справи, без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 серпня 2021 року шляхом підписання заяви-анкети.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.
Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунок заборгованості за договором № б/н від 14 серпня 2021 року, укладений між позивачем та відповідачем (а. с. 16 та на звороті), з якого не вбачається, яким чином відкритий банком поточний рахунок за анкетою-заявою відповідача № НОМЕР_1 стосується даного розрахунку заборгованості та платіжної картки, яка є спеціальним платіжним засобом, на яку відповідачу був встановлено кредитний ліміт.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної Анкети-заяви від 14 серпня 2021 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти; підтвердив факт користування вказаними кредитними коштами відповідачем, а також можна було б встановити суму, яку відповідач сплатив/перерахував позивачу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Тобто, позивачем не надано суду жодного належного, достатнього та допустимого доказу, як на підтвердження того, що ним було надано вказані кредитні кошти відповідачу, так і того, що останній ними користувався та має заборгованість за ними перед позивачем.
При цьому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 12 серпня 2022 року у відповідача залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 0 гривень, натомість сума, яку позивач прохає стягнути з відповідача як «залишку заборгованості за наданим тілом кредиту у сумі 13622 гривні 87 копійок» у розрахунку заборгованості відповідає «залишку простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).
Однак, позивачем не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту», його правову природу та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує заявлені позовні вимоги щодо стягнення залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у сумі 13622 гривні 87 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними, недостатніми та такими, що не узгоджуються між собою, для підтвердження позовних вимог.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою - банківською установою, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на обізнаність позивача із нормами процесуального права, які регламентують принцип цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, враховуючи те, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості визнаний судом неналежним доказом, а інших належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, суд доходить переконливого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 14 серпня 2021 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19; ЄДРПОУ 21133352) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна