П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/19370/22
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 06.03.2023, м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Яковлєва О.В.,
суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено позовні вимоги Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, а саме:
- визнання протиправними дії щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язання надати статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видати посвідчення відповідного зразка у відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року залишено без задоволення позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про залишення без задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради безпідставно відмовлено апелянту у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
В даному випадку, апелянт вважає що він має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», так як йому присвоєно другу групу інвалідності за наслідком отримання травми під час виконання обов'язків військової служби.
В свою чергу, відповідачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про залишення без задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин позивач не має права на отримання спірного статусу.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 1987 року проходив службу в Збройних Силах України.
Наказом командуючого Сил ППО України № 0242 від 29 вересня 1994 року позивача звільнено у запас (у відставку) за пп. «в» п. 65 (за станом здоров'я).
При цьому, 03 серпня 2022 року, згідно з довідкою до акту медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААВ № 532496, при повторному огляді ОСОБА_1 присвоєно другу групу інвалідності, яка встановлена та пов'язана з травмою, отриманою при виконанні обов'язків військової служби.
В свою чергу, 25 серпня 2022 року постановою Військово-лікарської комісії Південного регіону Міністерства оборони України визначено, що травма старшого лейтенанта у відставці ОСОБА_1 (Травма хребта. Правосторонній сколіоз 4 ст. Остеохондроз грудного відділу хребта з помірним порушенням функції) пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Тому, 25 серпня 2022 року позивач звернувся до Начальника управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою, в якій просив надати статус особи з інвалідністю внаслідок війни, на підставі наданих документів.
У відповідь на заяву позивача, 26 серпня 2022 року Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надано відповідь № Тимг-32896-о, у якій зазначено, що позивач не можете вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про залишення без задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин позивачу правомірно відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Згідно ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
При цьому, згідно п. 1 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності дій Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що з серпня 1987 року по жовтень 1994 року позивач проходив військову службу.
При цьому, у серпні 2022 року позивачу встановлено другу групу інвалідністю, яка пов'язана з отриманням травми під час виконанням обов'язків військової служби.
В свою чергу, позивач вважає, що він має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», так як йому присвоєно другу групу інвалідності, яка встановлена та пов'язана з отриманою травмою під час виконання обов'язків військової служби.
З іншого боку, суб'єктом владних повноважень відмовлено позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, так як отримана позивачем травма не пов'язана із участю у захисті Батьківщини.
Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про залишення без задоволення позовних вимог, у межах доводів та вимоги апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, з аналізу вищевикладених положень ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що проходження військової служби у мирний час не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини.
В даному випадку, віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо пов'язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», тобто особи, яка брала участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
В свою чергу, оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року (справа № 824/32/19-а), від 18 листопада 2020 року (справа № 1140/2362/18), від 02 квітня 2021 року (справа № 0540/9350/18-а).
При цьому, колегія суддів не приймає доводів апелянта про те, що він має право на отримання спірного статусу як особа начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ чи інших військових формувань, так як в матеріалах справи відсутні докази проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ у відповідному періоді.
Більш того, виконання службових обов'язків особами начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, не є проходженням військової служби особами офіцерського складу в Збройних Силах України та має інший правовий статус.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про залишення без задоволення позовних вимог.
При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян