03 липня 2023 р.Справа № 520/2914/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Бабаєв А.І.) від 05.12.2022 року (повний текст складено 05.12.22 року) по справі № 520/2914/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в якому просив:
визнати протиправними дії Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо невиплати позивачу заборгованості по страховим виплатам, яка виникла за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року;
зобов'язати Ізюмське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області виплатити позивачу заборгованість по страховим виплатам, яка виникла за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року у сумі з урахуванням фактично виплачених сум;
допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати страхові виплати у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо невиплати позивачу заборгованості по страховим виплатам, яка виникла за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року.
Скасовано рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат та пенсій внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області №38 від 06.11.2018 року в частині не виплати позивачу страхових виплат.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області судові витрати по сплаті судового збору в дохід держави у розмірі 992 грн. 40 коп.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області не погодилось з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що діюче законодавство не тільки передбачило механізм, завдяки якому внутрішньо переміщені особи набули можливості отримувати раніше призначені їм виплати за місцем свого тимчасового перебування за відсутності певних документів, але й встановило відповідні вимоги до самих внутрішньо переміщених осіб, за умови дотримання яких відповідні правовідносини можуть існувати. Тобто, право внутрішньо переміщених осіб на продовження здійснення їм щомісячних страхових виплат не є безумовним. Зазначив, що ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлений перелік підстав для припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, серед яких є п. 6 - в інших випадках, передбачених законодавством. Тобто, законодавцем передбачена можливість припинення страхових виплат і у випадках, прямо не зазначених у ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Таким чином, при розгляді справи суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності у відповідача законодавчих підстав для прийняття рішення про припинення здійснення позивачу щомісячних страхових виплат з 01.12.2018 року.
Також Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області було заявлено клопотання (заяву) про заміну сторони її правонаступником, в якому просило замінити відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023 року задоволено клопотання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області та замінено відповідача по справі № 520/2914/22 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Встановлено відповідачу - Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області строк для подання правової позиції у справі протягом п'яти днів від дати отримання копії цієї ухвали.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, надав правову позицію по справі, в якій зазначив, що оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у визначеному законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що відповідно до довідки № 6337026940 від 15.09.2016 року позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Листом Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області №21.01-30/43 від 18.01.2022 року повідомлено позивача, що він перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ізюмському районі на підставі особистої заяви від 15.09.2016, довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 15.09.2016 № 6337026940, виданої управлінням праці та соціального захисту населення при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області та отримали щомісячну страхову виплату по професійному захворюванню з 01.03.2014 по 30.11.2018 та з 01.05.2021 року по теперішній час. Вказано, що з 01.12.2018 виплати Відділенням припинені на підставі пункту 6 частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зі змінами (на підставі рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області від 06.11.2018 за №38).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав доказів, які б свідчили про наявність підстав визначених приписами п.6 ч.1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для припинення виплати позивачу страхових виплат, бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року є протиправною. В зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат та пенсій внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області №38 від 06.11.2018 року в частині не виплати позивачу страхових виплат, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати складаються із щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата).
Положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 передбачено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Поняття «внутрішньо-переміщена особа» в Законі № 1105 відсутнє і регулюється Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 за № 1706-УІІ.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Положеннями ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо перемішеними особами.
Згідно з приписами ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписами ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014, № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Отже умовами призначення та продовження виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
Приписами ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо перемішеними особами.
Згідно з положеннями ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
При цьому відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як передбачено положеннями п. 3 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затверджено Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 20 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за № 6/26451 (далі - Порядок № 20).
Відповідно до п. 1 Розділу 3 Порядку № 20 особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Копії засвідчуються працівником відділення при пред'явленні оригіналів.
Судом установлено, що позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ізюмському районі на підставі особистої заяви від 15.09.2016, довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 15.09.2016 № 6337026940, виданої управлінням праці та соціального захисту населення при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області та отримали щомісячну страхову виплату по професійному захворюванню з 01.03.2014 по 30.11.2018 та з 01.05.2021 року по теперішній час, що підтверджується листом Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області №21.01-30/43 від 18.01.2022 року.
Отже, позивачу не виплачувались страхові виплати за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року. При цьому, страхові виплати позивачу припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються в інших випадках, передбачених законодавством).
Натомість, відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано доказів, які б свідчили про наявність підстав визначених приписами п.6 ч.1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV для припинення виплати позивачу страхових виплат.
Вказаних підстав не зазначено і в рішенні засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат та пенсій внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області № 38 від 06.11.2018 року.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Ізюмського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року є протиправною, а рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат та пенсій внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області № 38 від 06.11.2018 року в частині не виплати позивачу страхових виплат підлягає скасуванню у судовому порядку.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.12.2018 року по 30.04.2021 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача відповідних доводів в цій частині не містить.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 року по справі № 520/2914/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 10.07.2023 року