30 червня 2023 року справа №2а-3334/11/2670
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коцюбинської селищної ради Київської області, Київської міської ради про визнання нечинними рішень, визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 10 березня 2011 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 із позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, Київської міської ради, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 06.04.2011 просить суд:
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №180 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №181 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №182 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №183 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №184 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №186 від 11.10.2010 повністю;
- визнати незаконною бездіяльність Київської міської ради, яка полягає у нездійсненні контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, які були виділені фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180-184, 186 від 11.10.2010;
- зобов'язати Київську міську раду вжити заходів щодо повернення у комунальну власність міста Києва виділених фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180-184, 186 від 11.10.2010.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваними рішеннями було збільшено межі смт. Коцюбинське і зменшено межі міста Києва, подібне рішення, на думку позивача, могло бути прийняте виключно Верховною Радою України. Відділення земель, на яких розташований ліс першої категорії, у приватну власність під будівництво та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд передбачає виробку більшої частини дерев, які розташовані на території лісу міста Києва, що заборонено частиною першою статті 2 Закону України «Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об'єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва».
Також позивачем зазначено, що оскаржуваними рішеннями Коцюбинська селищна рада надала згоду на передачу у приватну власність фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам понад 1000 гектарів земель, які належать до комунальної власності міста Києва, самовільно здійснивши відчуження та незаконно позбавивши територіальну громаду Києва належної їй комунальної власності.
В той час, як Київська міська рада у такій ситуації не вжила наданих пунктом «є» статті 12 Земельного кодексу України повноважень щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності: не звернулася до органів прокуратури, Коцюбинської селищної ради, до суду за захистом порушеного та/або оспорюваного права комунальної власності, чим допустила незаконну бездіяльність.
Позивачем зазначено, що оскаржувані рішення Коцюбинської селищної ради порушують її право на загальне використання лісових ресурсів, передбачене статтею 66 Лісового кодексу України, на цій території.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2011 відкрито провадження в адміністративній справі №2а-3334/11/2670. Призначено попереднє судове засідання у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2011 роз'єднано у самостійні провадження наступні позовні вимоги:
- про визнання нечинними повністю рішень Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180, 181, 182, 183, 184, 186 від 11.10.2010;
- про визнання незаконною бездіяльності Київської міської ради, яка полягає у нездійсненні контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, що були виділенні фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180, 181, 182, 183, 184, 186 від 11.10.2010 року; зобов'язання Київської міської ради вжити заходів щодо повернення у комунальну власність міста Києва земельних ділянок, виділених фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180, 181, 182, 183, 184, 186 від 11.10.2010.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2011 задоволено клопотання представника Коцюбинської селищної ради Київської області та передано адміністративну справу №2а-3334/11/2670 до Ірпінського міського суду Київської області за територіальною підсудністю.
Вказана ухвала була оскаржена позивачем у справі до Київського апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2011 - без змін.
10.04.2012 матеріали адміністративної справи №2а-3334/11/2670 повернулись на адресу Окружного адміністративного суду м. Києва.
Супровідним листом від 12.09.2022 матеріали адміністративної справи №2а-3334/11/2670 були направлені на адресу Ірпінського міського суду Київської області, які отримано останнім 14.09.2022 згідно із штампом канцелярії суду.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19.09.2022 адміністративну справу №2а-3334/11/2670 направлено за предметною юрисдикцією до Київського окружного адміністративного суду.
17.01.2023 матеріали адміністративної справи №2а-3334/11/2670 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2023 прийнято адміністративну справу №2а-3334/11/2670 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від сторін.
20.03.2023 відповідача-1 до суду надані документи на вимогу ухвали суду від 23.01.2023.
Позивач на момент розгляду справи своїх пояснень не надала.
Також відповідачем-2 до суду не подано відзив на позовну заяву.
Суд вважає за необхідне щодо прийняття справи до свого провадження та предмету спору у даній справі зазначити таке.
15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлений вичерпний перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам, як адміністративним судам, а саме:
1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо:
оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;
уточнення списку виборців;
оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум;
оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;
3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо:
примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;
примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;
5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
За ч. 2 ст. 20 КАС України, яка визначає правила предметної юрисдикції, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Таким чином, спори, пов'язані з оскарженням рішення органів місцевого самоврядування, підсудні окружним адміністративним судам, оскільки ч. 1 ст.20 КАС України не вказує на предметну підсудність таких спорів місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Оскільки предметом спору у даній справі є відповідні рішення органу місцевого самоврядування, предметна юрисдикція даної справи визначається ч. 2 ст. 20 КАС України, відповідно до якої така справа підсудна окружному адміністративному суду.
Окрім цього, щодо ухвали від 31.05.2011 про роз'єднання у самостійні провадження позовні вимоги, суд вважає за необхідне зазначити таке.
На час постановлення вказаної ухвали діяла редакція Кодексу адміністративного судочинства України від 19.05.2011.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 статті 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
Натомість, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним (ч. 2 ст. 18 КАС України).
Таким чином, суд постановляючи ухвалу від 31.05.2011 дійшов висновку, що адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання нечинними повністю рішень Коцюбинської селищної ради Київської області № № 180, 181, 182, 183, 184, 186 від 11.10.2010 року повинна розглядатись місцевим загальним судом як адміністративним судом.
Статтею 116 КАС України, в редакції станом на момент постановлення ухвали від 31.05.2011, встановлено, що суд може своєю ухвалою об'єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовними заявами різних позивачів до одного й того самого відповідача, а також роз'єднати одну чи декілька поєднані в одне провадження позовні вимоги у самостійні провадження, якщо їхній спільний розгляд ускладнює чи сповільнює вирішення справи.
Разом з тим відповідно до ч.6 ст. 172 КАС України, в редакції на момент розгляду даної справи, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Пунктом 2.3.30 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 встановлено, що у разі роз'єднання (виділення) судових справ виділена в окреме провадження судова справа не підлягає автоматизованому розподілу, реєструється як така, що надійшла вперше, та передається судді, яким ухвалено рішення про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження чи виділення в окреме провадження.
Водночас, дослідивши матеріали справи та інформацію, наявну в Комп'ютерній програми Діловодство спеціалізованого суду, судом встановлено, що по факту роз'єднання позовних вимог в окремі провадження не відбулось.
Тобто ухвала про роз'єднання позовних вимог на момент її постановлення та передачі до Ірпінського міського суду Київської області 12.09.2022, не виконана.
Суд зазначає, що метою ухвали від 31.05.2011 про роз'єднання позовних вимог було належний розгляд позовних вимог, які, на час постановлення вказаної ухвали, підлягали розгляду різними судами.
Водночас, на момент прийняття Київським окружним адміністративним судом даної справи до свого провадження, предметна підсудність позовних вимог ОСОБА_1 до Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання нечинними повністю рішень Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180, 181, 182, 183, 184, 186 від 11.10.2010 змінилась та такі вимоги підсудні окружному адміністративному суду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що предметом даної справи є наступні вимоги:
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №180 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №181 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №182 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №183 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №184 від 11.10.2010 повністю;
- визнати нечинним рішення Коцюбинської селищної ради №186 від 11.10.2010 повністю;
- визнати незаконною бездіяльність Київської міської ради, яка полягає у нездійсненні контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, які були виділені фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180-184, 186 від 11.10.2010;
- зобов'язати Київську міську раду вжити заходів щодо повернення у комунальну власність міста Києва виділених фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180-184, 186 від 11.10.2010.
Відповідно до частини п'ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.10.2010 Коцюбинська селищна рада Київської області прийняла наступні рішення:
№180, яким надала дозвіл житлово-будівельної кооперативу «Берковець» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 107,00 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу, відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня - вул. І. Казімірова, з півночі - бульвар І. Садовського, зі заходу - вул. Петропавлівська, зі сходу - кільцева дорога;
№181, яким надала дозвіл житлово-будівельної кооперативу «Біличанка» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 109,00 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу, відповідно до графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки: з півдня - бульвар І. Садовського, з півночі - смугою існуючої автодороги, зі заходу - вул. Петропавлівська, зі сходу - кільцева дорога;
№182, яким надала дозвіл житлово-будівельної кооперативу «Злагода» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 105,00 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу, відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня - смуга існуючого автошляху, з півночі - вул. Ф. Саєнка, зі заходу - вул. Михайлівська, зі сходу - Коростенська;
№183, яким надала дозвіл житлово-будівельної кооперативу «Моноліт» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 105,00 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу, відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня - смуга існуючого автошляху, з півночі - вул. Ф. Саєнка;
№184, яким надала дозвіл житлово-будівельної кооперативу «Спільнота» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 75,00 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу, відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня - суга існуючого автошляху, з півночі - вул. Ф. Саєнка, зі заходу - вул. Житлова, зі сходу - шосе Київ-Ірпінь;
№186, яким надала дозвіл громадянам згідно Переліку (додаток №1) на розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, за адресами та у розмірах визначеними в додатку №1 (1378 громадян).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем-1 спірних рішень та бездіяльністю відповідача-2, позивач звернулася з даним позовом до суду про визнання їх нечинними, визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, в редакції на момент прийняття оскаржуваних рішень.
Відповідно до пунктів «а» і «б» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Нормативним актом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.
Пунктом 2 статті 1 даного Закону надано визначення генерального плану населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Згідно пункту 7 статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
За приписами частини третьої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план території уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток території, тобто, детальне планування забудови території здійснюється на основі генерального плану.
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами викладено у главі 19 Земельного кодексу України.
Так, стаття 1 Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
Частини шоста, сьома та восьма даної норми визначають, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.
Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відтак, процедура отримання земельної ділянки у власність передбачає декілька етапів, одним з яких є отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, іншим розробку відповідної проектної документації, яка має розроблятися в складі проекту землеустрою.
При цьому, як убачається із змісту статті 118 Земельного кодексу України, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також його експертиза мають на меті визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з'ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання земельної такої ділянки.
З'ясування таких обставин є обов'язком органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що передує прийняттю рішення про надання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Суд наголошує на тому, що факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отримання висновків від уповноважених органів державної влади щодо можливості передачі у власність чи користування земельної ділянки в принципі не можуть призвести до порушення прав держави, адже є обов'язковою складовою визначеної Земельним кодексом України процедури відчуження державою земельної ділянки чи передачі її у користування громадянам або юридичним особам.
Отже, рішення про надання дозволу на розробку проектної документації само по собі не тягне за собою передачу земельної ділянки у власність.
Щодо доводів позивача, що оскаржуваними рішеннями Коцюбинська селищна рада надала згоду на передачу у приватну власність фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам понад 1000 гектарів земель, які належать до комунальної власності міста Києва, суд зазначає таке.
Відповідачем надано суду Генеральний план смт. Коцюбинське Київської області, який затверджений рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.10.2010 №153.
Судом також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі №2а-6326/11/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 відмовлено у задоволенні позову, зокрема, щодо скасування рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 06.11.2009 №170 «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське», рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 29.04.2010 №75 «Про затвердження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області» та рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 №153, яким затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське.
При цьому, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 судом зазначено, що зі змісту рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 №153 не вбачається розпоряджень землями або територіями інших територіальних громад, у тому числі - територіальної громади м. Києва. Прийнявши дане рішення відповідачем фактично затверджено містобудівну документацію селища, яка передбачає планувальні заходи щодо розвитку внутрішньої та зовнішньої інфраструктури селища в межах, встановлених Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941, і матеріалів інвентаризації меж селища.
Окрім того, Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 у справі №2а-3881/11/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, зобов'язано відділ Держкомзему в місті Ірпені Київської області та Головне управління Держкомзему у Київській області включити до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем адміністративні дані про кількісний склад селища Коцюбинське відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 № 156.
Крім того, відповідно до листа Відділу Держкомзему у місті Ірпені Київської області від 14.02.2012 №01-06/199 облік земель по селищу Коцюбинське здійснюється відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 №156.
Відповідно до частини другої статті 255 КАС України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В силу приписів частини четвертої статті 78 КАС України обставини, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо знаходження земельних ділянок поза межами селища спростовано наявними у справі доказами. У свою чергу, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що земельні ділянки, відносно яких прийняті рішення №№ 180, 181, 182, 183, 184, 186 від 11.10.2010 знаходяться поза межами смт. Коцюбинське, позивачем суду не надано.
Суд також зазначає, що спірні рішення №№ 180, 182, 184, та 186 від 11.10.2010 вже були предметами оскарження в інших адміністративних справах, а саме:
Рішення №180: №810/548/13-а за позовом заступника прокурора Київської до Коцюбинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11.10.2010 №180. Так, прокурор просив скасувати рішення відповідача від 11.10.2010 №180, з підстав того, у Коцюбинської селищної ради Київської області в силу приписів пункту 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою щодо якої надано дозвіл третій особі на розроблення проекту землеустрою, оскільки вказана земельна ділянка розташована поза межами смт. Коцюбинське. Вказаним рішенням відмовлено у задоволення позовних вимог (рішення набрало законної сили 25.06.2013).
Рішення №182: №2а-2833/11/1070 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Державного агентства земельних ресурсів України до Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення від 11.10.2010 №182. Так, прокурор просив скасувати рішення відповідача від 11.10.2010 №182, з підстав того, що земельна ділянка щодо якої відповідачем надано дозвіл на розробку проекту землеустрою відносяться до території міста Києва і право розпорядження такою земельною ділянкою належить виключно Київській міській раді. Вказаним рішенням відмовлено у задоволення позовних вимог (рішення оскаржено не було).
Рішення №184: №2а-2978/11/1070 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави, в особі Київської міської ради та Державного агентства земельних ресурсів України до Коцюбинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення від 11.10.2010 №184. Так, прокурор просив скасувати рішення відповідача від 11.10.2010 №184, з підстав того, що земельна ділянка, щодо якої відповідачем надано дозвіл на розробку проекту землеустрою відноситься до території міста Києва. Вказаним рішенням відмовлено у задоволення позовних вимог (рішення набрало законної сили 02.02.2012).
№810/732/13-а за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держава до Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11.10.2010 №184. Так, прокурор просив скасувати рішення відповідача від 11.10.2010 №184, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться за межами селища Коцюбинське, а відповідач не є органом виконавчої влади та не має відповідних повноважень на розпорядження такими землями. Вказаним рішенням відмовлено у задоволення позовних вимог (рішення набрало законної сили 27.06.2013).
Рішення №186: №2а-2835/11/1070 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення від 11.10.2010 №186. Так, прокурор просив скасувати рішення відповідача від 11.10.2010 №186, з підстав того, що земельні ділянки щодо яких відповідачем надано дозвіл на розробку проектів землеустрою відносяться до території міста Києва і право розпорядження такими земельними ділянками належить виключно Київській міській раді. Вказаним рішенням відмовлено у задоволення позовних вимог (рішення оскаржено не було).
Таким чином, враховуючи вищевикладене та той факт, що відповідачем доведено законність прийнятих рішень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання нечинними повністю рішень Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180, 181, 182, 183, 184, 186 від 11.10.2010 не підлягають задоволенню.
Також, не підлягають задоволенню вимоги про визнання незаконною бездіяльності Київської міської ради, яка на думку позивача полягає у нездійсненні контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, які були виділені фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180-184, 186 від 11.10.2010 та зобов'язання Київської міської ради вжити заходів щодо повернення у комунальну власність міста Києва виділених фізичним особам та житлово-будівельним кооперативам у приватну власність рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області №№ 180-184, 186 від 11.10.2010, як похідні.
Щодо порушення прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, крім іншого, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
При цьому, реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов'язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.
Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, покладений на відповідача - суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності оспорюваного рішення (дій, бездіяльності) не звільняє позивача від обов'язку доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі №456/952/16.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач не навів аргументів і не надав жодних доказів щодо протиправності оскаржуваних рішень та порушення внаслідок прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Так, суд зазначає, що порушення має бути реальним, чого позивачем суду не доведено.
При цьому, звернення до суду є способом захисту порушених прав у публічних правовідносинах.
У даному випадку, позивачем не наведено доводів, а судом не встановлено порушення прав, свобод та законних інтересів ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає задоволенню, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 30.06.2023.
Суддя Кушнова А.О.