30 червня 2023 року справа №320/3823/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) та просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням починаючи з 19.03.2020 по 31.12.2020 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо перерахунку, нарахування та виплату посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» починаючи з 19.03.2020 по 31.12.2020 включно;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням починаючи з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо перерахунку, нарахування та виплату посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» починаючи з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням починаючи з 01.01.2022 по 28.08.2022 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо перерахунку, нарахування та виплату посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» починаючи з 01.01.2022 по 28.08.2022 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 сплатити недоплачені суми грошового забезпечення (в тому числі одноразові види грошового забезпечення), з урахуванням проведеного перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарних років Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік».
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідачем протиправно при здійсненні йому розрахунку грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022 роки використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, що мало своїм наслідком суттєве зменшення виплачених Військовою частиною НОМЕР_1 коштів, у тому числі розміру одноразових видів грошового забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
29.03.2023 до Київського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заявку, де останній стверджує про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Представник Військової частини НОМЕР_1 вказує, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 (в редакції, чинній на момент прийняття) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018, що набрала законної сили 24.02.2018, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». При цьому, після скасування даного пункту, норми постанови № 704 не приведені у відповідність з чинним законодавством, відтак підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, відсутні.
Окрім цього представник відповідача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 та постанови Верховного Суду від 11.02.2021 №200/3774/20-а, а також на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №580/42914/20 та інші.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.03.2020 №54 лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.02.2020 №23 на посаду офіцера аналітичного відділення інформаційно-аналітичного загону, який прибув із військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , з 19.03.2020 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення (на речове забезпечення при військовій частині НОМЕР_3 ) і вважати таким, що з 19.03.2020 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом відповідно до 19 тарифного розряду, шпк «старший лейтенант».
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.08.2022 №178 капітана ОСОБА_1 , начальника відділення спеціальних дій загону спеціальних дій військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.08.2022 №77Рт слухачем першого навчально-наукового інституту воєнної академії імені Євгенія Березняка є таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в м. Києві.
Відповідно до вказаного наказу з 28.08.2022 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
20.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок, нарахування та виплату грошового забезпечення (в тому числі і одноразових видів грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 з подальшим множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками 1, 4 постанови Кабінету міністрів України від 30.07.2017 №704.
Листом від 10.11.2022 №634/965 Військова частина НОМЕР_1 повідомила заявника про те, що оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII не втратила чинності та за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, військова частина не вбачає підстав для обчислення грошового забезпечення із складовими окладу за посадовою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що і стало підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 (далі - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом із тим, у примітці 1 до Додатку 1 Постанови №704 зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Подібні за змістом пояснення містять й примітки до Додатку 12-14 цієї Постанови.
Проте, Постановою №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, пункт 4 Постанови №704 після внесення до нього відповідних змін визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року», тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.
Суд досліджуючи матеріали справи вказує, що спірні відносини виникли в частині використання відповідачем бази обрахунку грошового забезпечення позивача, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, у той час коли ОСОБА_1 вважає, що розмір його грошового забезпечення, починаючи з 29.01.2020 має обчислюватися із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022.
У той же час, суд при вирішенні спору по суті враховує, що згідно із правовою позицією, викладеною у пункті 62 постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював наступні правові висновки:
« 62. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.».
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 22.03.2023 у справі №340/10333/21.
Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21.
Слід зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
В свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2102 гривень, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі з 1 січня становить - 2481 гривень.
Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021,2022 роки) на відповідний тарифний коефіцієнт.
За таких обставин суд вважає, що дії відповідача щодо нарахуванням та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.03.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 25.08.2022, у тому числі всіх одноразових виплат, виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 є протиправними.
Суд звертає увагу на те, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, проте в межах даної адміністративної справи наявні протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 , оскільки відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а тому, згідно з вимогами статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити їх в інший спосіб, ніж просить позивач.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зауважує, що грошове забезпечення, у тому числі одноразові грошові виплати є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Беручи до уваги вище викладене суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення, за окреслений вище період по кожному заявленому виду грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат, із застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з цим при вирішення спору по суті суд відхиляє посилання представника Військової частини НОМЕР_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 та постанову Верховного Суду від 11.02.2021 №200/3774/20-а, оскільки в останніх сформовано висновки щодо застосування розрахункової величини при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений станом на 01.01.2018 у період до 29.01.2020, а відтак ці висновки не можуть бути релевантними обставинам даної справи.
Що ж стосується посилання представника відповідача на судову практику суду апеляційної інстанції, то остання також не підлягає врахуванню, оскільки процесуальним законом остання не є обов'язковою для врахування судом першої інстанції при вирішенні спору по суті.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України у суду відсутні, з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку та виплати грошового забезпечення, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік», починаючи з 19.03.2020 по 31.12.2020 включно, з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 28.08.2022 включно.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 всіх складових грошового забезпечення, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік», починаючи з 19.03.2020 по 31.12.2020 включно, з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 28.08.2022 включно.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 30.06.2023.
Суддя Кушнова А.О.