майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"27" червня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/53/23
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Антонова О.В
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув;
прокурор Тарасюк В.С. - посвідчення №071188 від 01.03.2023,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Керівника Новоград-Волинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ємільчинської селищної ради Новоград-Волинського району Житомирської області
до Фізичної особи-підприємця Алілуйка Олександра Анатолійовича
про стягнення 37653,00 грн
Керівник Новоград-Волинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ємільчинської селищної ради звернувся до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Алілуйка Олександра Анатолійовича 37653,00 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Ухвалою від 09.01.2023 суд відкрив провадження у справі №906/53/23, призначив підготовче засідання на 08.02.2023.
01.02.2023 надійшов відзив на позовну заяву.
02.02.2023 надійшли додаткові пояснення позивача.
08.02.2023 надійшла заява відповідача про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку з хворобою.
08.02.2023 позивачем надано відповідь на відзив.
Ухвалою від 08.02.2023, зокрема, з урахуванням клопотання відповідача, суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відклав на 14.03.2023.
16.02.2023 надійшла відповідь на відзив від Звягельської окружної прокуратури.
13.03.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворобою.
Ухвалою від 14.03.2023 суд, з урахування клопотання відповідача, відклав підготовче засідання на 28.03.2023.
Ухвалою від 28.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2023.
12.04.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.
17.04.2023 надійшло підтвердження позивача про обгрунтованість позовних вимог.
18.04.2023 від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою та лікуванням.
Ухвалою суду від 18.04.2023 відкладено розгляд справи на 22.05.2023.
17.05.2023 надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
19.05.2023 надійшло підтвердження позивача про обгрунтованість позовних вимог.
22.05.2023 від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою та лікуванням.
У зв'язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, справа №906/53/23, призначена на 22.05.2023 об 11:30, в судове засідання не вносилась.
Ухвалою від 29.05.2023 призначено судове засідання для розгляду справи на 12.06.2023.
06.06.2023 від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою та лікуванням.
Ухвалою від 12.06.2023 суд, зокрема, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та відклав розгляд справи на 27.06.2023.
23.06.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тяжкою хворобою та лікуванням.
26.06.2023 до суду від Звягельської окружної прокуратури надійшли пояснення, у яких зазначено, що наказом Генерального прокурора від 21.12.2022 №289 "Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур" перейменовано Новоград-Волинську окружну прокуратуру Житомирської області (із місцем розташування в місті Новограді-Волинському), територіальна юрисдикція якої поширюється на Новоград-Волинський район, у Звягельську окружну прокуратуру Житомирської області (з місцем розташування у місті Звягель), територіальна юрисдикція якої поширюється на Звягельський район. З 21.12.2022 Звягельська окружна прокуратура Житомирської області, територіальна юрисдикція якої поширюється на Звягельський район, яка є правонаступником всіх прав та обов'язків Новоград-Волинської окружної прокуратури.
Також суд враховує, що згідно ЄДРПОУ, вірна назва позивача на час розгляду справи - Ємільчинська селищна рада Житомирської області (а.с. 231).
26.06.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, згідно з якими останній позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач у засідання суду не прибув. Згідно з відзивом на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечує у повному обсязі (а.с.142-146).
Прокурор в судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та категорично заперечила щодо відкладення розгляду справи, наголосивши на тому, що з наданих відповідачем довідок вбачається, що його захворювання - гіпертонічна хвороба, є хронічним, а неодноразові звернення із клопотаннями про відкладення судових засідань та розгляду справи є неповагою до інших учасників справи.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи таке.
Відповідно до ч.2 ст.202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, з таких підстав: - неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; - перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; - виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; - необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
За вказаного, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи аналогічного змісту в період з 07.02.2023 по 19.06.2012 (а.с.156, 183, 201, 210, 225,234, 246). Натомість жодних заяв щодо намірів вчинення додаткових процесуальних дій від відповідача не надходило.
При цьому, зважаючи на неодноразові відкладення судом підготовчих засідань та розгляду справи за клопотаннями відповідача, що призвело до тривалого розгляду даної справи, на переконання суду, відповідачу було забезпечено можливість при бажанні реалізувати своє право участі у розгляді справи через представника.
Суд вважає, що вказані дії відповідача спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про недобросовісність при реалізації останнім своїх прав.
Також суд враховує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Зважаючи на вищевказане, а також те, що явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалася, при цьому матеріали справи містять відзив на позовну заяву (а.с.142-146), справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, господарський суд
Згідно матеріалів справи, фізична особа-підприємець Алілуйко Олександр Анатолійович (відповідач) відповідно до договору купівлі-продажу від 24.03.2014 набув у приватну власність нежитлову будівлю (магазин) за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Куліші, вул. Шевченка, 23 (а.с.97-98).
Нежитлова будівля-магазин розташована на земельній ділянці для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,0299 га з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065, яка є комунальною власністю Ємільчинської територіальної громади в особі Ємільчинської селищної ради.
Зазначена земельна ділянка використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 13.05.2022 (а.с.105). Так, вказаним актом встановлено, що за адресою: 11243, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Куліші, вул. Шевченка, 23 розташоване нерухоме майно - продуктовий, магазин загальною площею 73 кв. м., власником якого є ФОП Алілуйко Олександр Анатолійович, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065, яка є комунальною власністю Ємільчинської селищної ради.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №318835456 від 26.12.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 на праві комунальної власності належить Ємільчинській селищній раді Житомирської області (а.с.102).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 24.03.2014 проведено державну реєстрацію права приватної власності Алілуйком О.А. на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (магазин), загально площею 73 м. кв., за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.103).
Як стверджує прокурор, відповідач з 24.03.2014 використовує земельну ділянку з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 площею 0,0299 га без правовстановлюючих документів та відповідно не сплачує орендну плату.
Згідно з рішеннями Ємільчинської селищної ради розмір орендної плати за земельні ділянки, що використовуються з порушенням вимог земельного законодавства або умов договору оренди, встановлено на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.19-93).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.08.2020 б/н складала 101217,48 грн (а.с.100), від 22.02.2022 №8518 - 111339,23 грн. (а.с.101).
Згідно з розрахунками Ємільчинської селищної ради сума безпідставно збережених коштів відповідачем за користування спірною земельною ділянкою без достатніх правових підстав за період з 01.01.2020 по 31.12.2021 складає 24292,32 грн та за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 13360,68 грн, тобто на загальну суму 37653,00 грн. (а.с.112-113).
Оцінивши в сукупності матеріали справи, з урахуванням наданих пояснень, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача, при цьому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура і на неї покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві, скарзі самостійно обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування шляхом надання місцевим бюджетам із Державного бюджету трансферів у вигляді дотацій з метою формування місцевого бюджету необхідного для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб у разі коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів не достатньо (ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Оскільки земельна ділянка відноситься до комунальної власності територіальної громади в особі Ємільчинської селищної ради, а відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, а тому відповідач своїми діями - несплатою коштів за використання земельної ділянки, порушує інтереси територіальної громади в особі Ємільчинської селищної ради, оскільки зберігає в себе кошти без достатньої правової підстави, які міг і повинен був отримати власник земельної ділянки.
Місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
Невиконання дохідної частини бюджету тягне за собою невиконання витратної частини, як наслідок може виникнути необхідність здійснення міжбюджетних трансферів з Державного бюджету України з метою забезпечення здійснення Ємільчинською селищною радою видатків, передбачених ст. 89 Бюджетного кодексу України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Беручи до уваги викладене, органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних відносинах є Ємільчинська селищна рада.
Безоплатне, безпідставне використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 площею 0,0299 га порушує інтереси держави в особі Ємільчинської територіальної громади.
Недоотриманням безпідставно збережених відповідачем коштів бюджетом Ємільчинської територіальної громади порушує інтереси територіальної громади як носія єдиного джерела влади в Україні, крім того, порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.
Новоград-Волинською окружною прокуратурою направлено повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" до Ємільчинської селищної ради від 24.06.2022 №54-84-2060вих-22 (а.с.107-109).
У відповідь на вказане повідомлення Ємільчинська селищна рада листом від 29.06.2022 вих.№578 повідомила, що заходи щодо поновлення порушених Алілуйком О.А. інтересів держави (громади), селищною радою не вживалися у зв'язку з відсутністю коштів для оплати судових витрат, а також по причині триваючої широкомасштабної збройної агресії російської федерації в Україні.
Крім того, у вказаному листі Ємільчинська селищна рада клопотала перед Новоград-Волинською окружною прокуратурою про звернення останньої до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Ємільчинської селищної ради та надала реквізити для стягнення безпідставно збережених відповідачем коштів (а.с.110).
Наведене стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Ємільчинської селищної ради.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що у даному випадку, прокурор правомірно звернувся з позовом на захист прав та інтересів держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 373 ЦК України та ст.1 ЗК України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Згідно ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" земля є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що у комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 2 ЗК України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 125, 126 ЗК України та ст. 182 ЦК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Податковим кодексом України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 288.5 Податкового кодексу України).
Як було встановлено судом вище, відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2014 належить на праві власності нежитлова будівля (магазин) за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Куліші, вул. Шевченка, 23, яке знаходиться на земельній ділянці комунальної власності Ємільчинської селищної ради з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 площею 0,0299 га.
У зв'язку з вказаним у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, на якій знаходиться належний йому об'єкт нерухомості.
Разом з тим, відповідач використовує вказану земельну ділянку без правовстановлюючих документів та відповідно не сплачує орендну плату.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.
Судом взято до уваги, що фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі не вважається правопорушенням, згідно чинного законодавства.
За вказаного, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні. Їх правове регулювання здійснюється згідно ст. 1212-1214 ЦК України.
Як вбачається зі змісту цих норм, останні підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч.2 ст.1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці положення поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.
З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч.1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
З матеріалів справи вбачається наявність усіх трьох названих ознак.
Так, судом встановлено, що дійсно відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 площею 0,0299 га за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Куліші, вул. Шевченка, 23.
Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття права приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (магазину) від 24.03.2014, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 площею 0,0299 га за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Куліші, вул. Шевченка, 23. Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля, що згідно зі ст. 181 ЦК України є нерухомим майном, органічно та нерозривно пов'язана з цією земельної ділянкою.
Оскільки відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком володіння і користування відповідачем чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації, тому відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.
Також суд встановив, що правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, так як реалізація речового права на земельну ділянку, згідно зі ст. 206 ЗК, п. 14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 ПК України, здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні, так само, як і підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю.
Крім того, суд встановив, що відповідач зберіг майно за рахунок позивача, оскільки власником вказаної земельної ділянки є Ємільчинська селищна рада відповідно до ст. 83 ЗК України, за якою всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності. Таким чином, збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці Європейського суду з прав людини.
Встановлене не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст.1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо заявлених позовних вимог, посилаючись при цьому на те, що вказана земельна ділянка знаходилася у користуванні продавця за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі (магазину) від 24.03.2014 - Рихальського споживчого товариства Ємільчинської райспоживспілки згідно державного акту на право постійного користування землею ІІ-ЖТ 001445 від 30.05.2001 згідно довідки, виданої Кулішівською сільською радою Ємільчинського району 17.03.2014 №542, тому право користування земельною ділянкою, на якій розміщено нежитлову будівлю-магазин, перейшло до нього як до покупця згідно ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, про що вказано у п.2 цього договору.
Суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з огляду на таке.
Як зазначено у відповіді на відзив Ємільчинської селищної ради від 06.02.2023 вих. №171 (а.с.162-164) та підтверджується матеріалами справи, у 2013 році ТОВ "Терра Лекс" на підставі договору №10/12фо від 13.12.2013 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка передається в оренду Рихальському споживчому товариству Ємільчинської райспоживспілки площею 0,0299 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована в с.Куліші, вул. Шевченка, 23, на території Кулішівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області.
Однак договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на ній, було укладено до того як між постійним землекористувачем та власником нерухомого майна (магазину) - Рихальським споживчим товариством Ємільчинської райспоживспілки та власником цієї земельної ділянки (на той час Кулішівською сільською радою) було укладено договір оренди, у зв'язку з чим до даного договору купівлі-продажу внесено інформацію про перебування земельної ділянки в постійному користуванні попереднього власника нерухомого майна - Рихальського споживчого товариства Ємільчинської райспоживспілки (а.с.117-132).
Відповідач зсилається на положення ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України як на підставу переходу до нього права постійного користування на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, земельною ділянкою з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 площею 0,0299 га за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Куліші, вул. Шевченка, 23, на якій розташоване набуте відповідачем за договором купівлі-продажу від 24.03.2014 нерухоме майно.
Разом з тим, відповідно до статті 92 ЗК України (у редакції станом на дату реєстрації права власності відповідачем на нежитлове приміщення (магазин)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".
Згідно з ч.2 ст. 92 ЗК України (у чинній наразі редакції) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та акціонерне товариство, утворене відповідно до Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;
е) оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі;
є) господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності";
ж) акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України", утворене відповідно до Закону України "Про суспільні медіа України".
Таким чином, нормами земельного законодавства, чинного як на час виникнення спірних правовідносин, так і на сьогодні, не передбачено можливості набуття фізичними особами-підприємцями права постійного користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Крім того, згідно пункту "е" статті 141 ЗК України, чинної як на дату реєстрації за відповідачем права власності на нежитлове приміщення (магазин), так і на сьогодні, визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
З огляду на викладене, безпідставними є доводи відповідача щодо перебування спірної земельної ділянки у нього на праві постійного користування.
Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, але разом з тим є підставою для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Подібні за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.1 1.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.1 1.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15, № 922/5468/14.
В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження правових підстав використання ним спірної земельної ділянки, так само як і не надав доказів сплати орендної плати на користь Ємільчинської селищної ради.
За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Таким чином, у зв'язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем факт використання ним земельної ділянки під об'єктом нерухомого майна, без правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке фактичне користування.
Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави може бути результатом дій кожної зі сторін окремо, обох сторін, третьої особи та виникати з події, не пов'язаної з будь-чиєю волею.
Суд звертає увагу на те, що відсутність документів, що посвідчують право користування земельними ділянками комунальної власності, у даному випадку неукладення договору оренди земельних ділянок незалежно від підстав та причин такого неукладення, не надає права на їх безоплатне використання.
Для кондикційних зобов'язань важливим є саме факт набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої та відсутність правової підстави для такого набуття або збереження майна.
Вина не є обов'язковим елементом виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та не впливає на кваліфікацію останніх.
Таким чином, до моменту оформлення відповідачем права оренди земельної ділянки, відносини з фактичного користування вказаною земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Відтак, господарський суд прийшов до висновку, що відповідач без достатньої правової підстави користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 1821783401:09:001:0065 площею 0,0299 га за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Куліші, вул. Шевченка, 23, на якій розташоване набуте відповідачем за договором купівлі-продажу від 24.03.2014 нерухоме майно.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 20 та ч.3 ст.23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
При стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 04.03.2021 у справі №922/3463/19).
Перевіривши розрахунки безпідставно збережених коштів за використання земельної комунальної форми власності на території Ємільчинської селищної ради в межах с.Куліші з порушенням вимог законодавства на загальну суму 37653,00 грн, в тому числі за період з 01.01.2020 по 31.12.2021 в розмірі 24292,32 грн та за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 31.12.2022 в розмірі 13360,68 грн (а.с.112-113), суд встановив, що розрахунки здійснено арифметично вірно та з урахуванням норм чинного законодавства.
Також суд враховує те, що відповідач не висловив заперечень стосовно порядку нарахування заявленої до стягнення суми безпідставно збережених коштів у розмірі 37653,00 грн.
Стосовно посилань відповідача на те, що він звертався до Ємільчинської селищної ради із заявами про надання дозволу на викуп земельної ділянки, однак вказані заяви залишені без розгляду, то суд враховує, що зазначені обставини не впливають на дослідження доказів у даній справі та результат її вирішення, однак можуть бути предметом окремого судового розгляду.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 37653,00 грн безпідставно збережених коштів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог, у відповідності до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Суд звертає увагу, що витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню на користь особи, яка його сплачувала, в даному випадку - Житомирської обласної прокуратури.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Алілуйка Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на користь Ємільчинської селищної ради Житомирської області (11201, Житомирська обл., Звягільський р-н, смт Ємільчине, вул. Соборна, буд. 18А, ід. код 04347605):
- 37653,00 грн безпідставно збережених коштів
3. Стягнути з Алілуйка Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, ід. код 02909950) 2481,00 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 07.07.23
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - у справу
2 - Звягельській окр. прокуратурі - nvmpzpost@zhit.gp.gov.ua
3 - Житомирській обласній прокуратурі - prokzt@zhit.gp.gov.ua
4 - позивачу (рек) emrada1@ukr.net - 04347605@mail.gov.ua
5 - відповідачу - (рек.)