06 липня 2023 року м. ПолтаваСправа №440/13933/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на звернення, відновлення пенсійних виплат та виплати заборгованості;
зобов'язати відповідача відновити ОСОБА_1 пенсійні виплати та виплатити заборгованість за період з серпня 2019 року по жовтень 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідач безпідставно припинив нарахування й виплату пенсії ОСОБА_1 з серпня 2019 року, оскільки позивач фактично проживає у м. Миргород Полтавської області, а до Республіки Білорусь виїздив з метою відвідування родичів, заяву про переведення пенсійної справи не подавав.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 24-26/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що в липні 2019 року до ГУПФ України в Полтавській області надійшов запит управління з праці, зайнятості та соціального захисту Солігорського райвиконкому Мінської області Республіки Білорусь щодо припинення виплати пенсії позивачу у зв'язку зі зміною місця проживання. На цій підставі, нарахування пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.08.2019 відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 22.12.2021 провадження у справі зупинено до надходження відповіді від суду або іншого компетентного органу Республіки Білорусь на судове доручення про надання правової допомоги.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 провадження у справі поновлено.
У підготовчому засіданні 07.03.2023 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання 04.04.2023 учасники справи не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.
Згідно з частиною першою статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
А відповідно до частини дев'ятої зазначеної статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням наведеного, суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Рішення ухвалено після завершення періоду тимчасової непрацездатності судді, що тривав з 02.05.2023 по 30.06.2023.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта серії НОМЕР_1 /а.с. 13-14/.
Позивач є пенсіонером, а також внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено копією довідки від 20.11.2014 №1632-728 /а.с. 12/.
До 01.08.2019 позивач перебував на обліку в ГУПФ України в Полтавській області як одержувач пенсійних виплат (пенсія за віком, список №1) /а.с. 37-38/.
05.07.2019 до ГУПФ України в Полтавській області надійшов запит управління з праці, зайнятості та соціального захисту Солігорського райвиконкому Мінської області Республіки Білорусь, яким з огляду на переїзд на постійне місце проживання витребувано пенсійну справу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з інформацією про дату припинення виплати пенсії позивачу /а.с. 42/.
11.07.2019 ГУПФ України в Полтавській області складено атестат №36 про зняття з обліку у зв'язку зі зміною місця проживання, яким підтверджено, що пенсія позивачу виплачена по 30.07.2019, з 01.08.2019 ОСОБА_1 знятий з обліку з огляду на виїзд до Республіки Білорусь /а.с. 44/.
Розпорядженням ГУПФ України в Полтавській області від 15.07.2019 №916320151900 вирішено пенсійну справу та особовий рахунок ОСОБА_1 закрити у зв'язку з надходженням запиту з управління з праці, зайнятості та соціального захисту Солігорського райвиконкому Мінської області Республіки Білорусь /а.с. 45/.
Листом від 19.07.2019 ГУПФ України в Полтавській області надіслало управлінню з праці, зайнятості та соціального захисту Солігорського райвиконкому Мінської області Республіки Білорусь довідку-атестат від 11.07.2019 №36 на ОСОБА_1 разом з повідомленням про відсутність паперової пенсійної справи у позивача /а.с. 43/.
23.09.2021 позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою від 21.09.2021 про надання пояснень щодо підстав припинення виплати йому пенсії, в якій просив надіслати рішення уповноваженого органу стосовно припинення виплати пенсії та відновити її виплату /а.с. 32/.
Листом від 22.10.2021 відповідач повідомив ОСОБА_1 про підстави припинення виплати пенсії з 01.08.2019 та зазначив, що поновлення нарахування пенсії є можливим після отримання інформації про припинення її виплати за попереднім місцем проживання /а.с. 34/.
Стверджуючи про протиправність дій ГУПФ України в Полтавській області щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Поряд з цим, статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV).
Статтею 51 Закону №1058-IV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") зазначено, що визнання оспорюваних положень Закону неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами.
У силу частини другої статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до пункту 1 статті 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.
За змістом пункту 1 статті 8 названої Угоди органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.
Між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь 14.12.1995 підписана Угода про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (набула чинності 11.02.1997), відповідно до статті 2 якої ця Угода регулює питання державного пенсійного забезпечення громадян, які постійно проживали на території однієї Договірної Сторони і переїхали на постійне проживання на територію іншої Договірної Сторони, та охоплює нижчеперераховані види державних пенсій: пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії в разі втрати годувальника.
Згідно з пунктом 1 статті 8 згаданої Угоди, при переселенні пенсіонера з території однієї Договірної Сторони виплата пенсії припиняється (крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 9 цієї Угоди) у порядку, передбаченому законодавством відповідних Договірних Сторін.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд враховує, що предметом цього спору є правовідносини щодо зняття пенсійної справи ОСОБА_1 з обліку в ГУПФ України в Полтавській області та припинення нарахування й виплати позивачу пенсії за віком з 01.08.2019 з огляду на переїзд на постійне місце проживання до Республіки Білорусь.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджував, що ГУПФ України в Полтавській області протиправно зняло його пенсійну справу з обліку, оскільки він після 01.08.2019 продовжував проживати не території України.
Однак, у ході розгляду справи встановлено, що 05.07.2019 до ГУПФ України в Полтавській області з Пенсійного фонду України надійшов запит управління з праці, зайнятості та соціального захисту Солігорського райвиконкому Мінської області Республіки Білорусь від 28.05.2019 вих.№2-2/1253, яким з огляду на переїзд на постійне місце проживання до Республіки Білорусь витребувано пенсійну справу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з інформацією про дату припинення виплати пенсії позивачу /а.с. 42/.
Як слідує зі змісту запиту, до нього додано копію посвідки на проживання.
Суд ухвалою від 26.11.2021 витребував від Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України громадянином України ОСОБА_1 у період з 01.01.2019 до дати формування витягу з Бази даних осіб.
Листом від 07.12.2021 вих.№91-47532/0/15-21-вих Головний центр обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби надав суду інформацію про перетин позивачем державного кордону України у період з 01.01.2019 по 06.12.2021 /а.с. 59/.
Як слідує зі змісту листа, ОСОБА_1 24.05.2019 авіарейсом Київ-Мінськ залишив територію України, а 09.06.2019 в'їхав на територію України через пункт пропуску Щорс /а.с. 59/.
Тож, станом на 28.05.2019 (дата складення управлінням з праці, зайнятості та соціального захисту Солігорського райвиконкому Мінської області Республіки Білорусь запиту №2-2/1253) позивач перебував за межами території України.
Загалом надана Держприкордонслужбою на вимогу суду інформація свідчить про неодноразове перетинання позивачем державного кордону України з метою виїзду на територію Республіки Білорусь.
Суд враховує, що стаття 33 Конституції України гарантує позивачу свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України.
Однак, у контексті цього спору наведені вище факти залишення позивачем території України у сукупності з отриманим відповідачем запитом компетентного органу Республіки Білорусь про надсилання пенсійної справи ОСОБА_1 з огляду на зміну ним місця проживання у достатній мірі підтверджують правомірність дій ГУПФ України в Полтавській області щодо припинення з 01.08.2019 нарахування й виплати пенсії позивачу на території України.
Такі дії пенсійного органу ґрунтуються на положеннях статті 8 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, тобто вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Позивач на противагу цим доводам пенсійного органу не надав суду доказів, що свідчили б про неотримання ним пенсійних виплат на території Республіки Білорусь.
Повідомлення компетентного органу Республіки Білорусь про відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії у Республіці Білорусь на адресу відповідача не надходили.
Судове доручення про надання правової допомоги шляхом витребування від управління з праці, зайнятості і соціального захисту Солігорського районного виконавчого комітету Мінської області речових (письмових) доказів звернення громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про переведення пенсійної справи та виплату пенсії у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до Солігорського району Мінської області, розгляд цієї заяви і призначення ОСОБА_1 пенсії у Республіці Білорусь у розумний строк не виконане.
Листом від 06.02.2023 вих.№4767/5137-10-23, що надійшов до суду 09.02.2023, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції повідомило, що дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь зупинено з 27.12.2022, внаслідок чого співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами названих держав з питань надання правової (судової) допомоги не здійснюються.
Звернення ОСОБА_1 від 21.09.2021 розглянуті відповідачем у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян"; за результатами їх розгляду позивачу надано відповідь листом від 22.10.2021 вих.№11669-10751/С-02/8-1600/21, що того ж дня надісланий позивачу поштою /а.с. 31-35/.
Посилання позивача на приписи Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" у контексті спірних відносин суд визнає помилковими, адже спір не стосується призначення позивачу пенсії на території України, як внутрішньо переміщеній особі.
Так само безпідставними є посилання позивача на приписи статей 49, 51 Закону №1058-IV, адже припинення виплати пенсії на території України у спірних відносинах урегульовано міжнародним договором - Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач у ході судового розгляду довів, що нарахування й виплату пенсії позивачу з 01.08.2019 припинено з огляду на отримання запиту компетентного органу Республіки Білорусь про переїзд ОСОБА_1 на постійне місце проживання.
Натомість, позивач зазначені обставини не спростував, доказів, що свідчили б про неотримання ним пенсійних виплат від компетентних органів Республіки Білорусь не надав.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд, виходячи з меж позовних вимог, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Верховний Суд у пунктах 48, 49 постанови від 04.03.2021 у справі №752/9907/16-а зазначив, що у разі наявності порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав за межами, встановлених главою 8 КАС строків, суд може поновити їх та вирішити спір по суті (задовольнити вимоги) чи залишити заяву без розгляду. У випадку, коли суб'єктивне право, свободи або інтереси не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду є помилковим. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.
Оскільки за результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , підстав для застосування строків звернення немає.
Водночас, суд звертає увагу позивача на наявність у нього права звернення до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії на території України у разі надання доказів неотримання пенсійних виплат на території Республіки Білорусь, про що зазначено у листі ГУПФ України в Полтавській області від 22.10.2021 вих.№11669-10751/С-02/8-1600/21.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 18, 19/.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба