04 липня 2023 року Справа № 160/8364/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Чернігівській області від 16.02.2023 року №047350005360 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 08.02.2023 р.;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати їй до пільгового стажу роботи по Списку №2 період роботи у ВСП «Шахтоуправління Дніпровське» ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (ВСП шахта Дніпровська) з 21.02.2005 р. по 02.01.2006 р., з 03.01.2006 р. по 03.01.2011 р., в якості машиніста підіймальної машини з повним робочим днем на поверхні;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 08.02.2023 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідач-2 своїм рішенням від 16.02.2023 року №047350005360 відмовив в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вона не досягла необхідного пенсійного віку. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII. У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін від 02.03.2015 р. №213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Проте, пенсійний орган протиправно розглянув заяву позивача без урахування п.“б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Крім того, відповідачем-2 протиправно не зараховано до її пільговою стажу по Списку №2 період роботи з 21.02.2005 р. по 02.01.2006 р., з 03.01.2006 р. по 03.01.2011 р., в якості машиніста підіймальної машини з повним робочим днем на поверхні, оскільки нею було надано достатньо документів на підтвердження всіх періодів роботи. За таких обставин, позивач була змушена звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання вимог ухвали суду - 31.05.2023 року відповідачем-1 надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 08.02.2023 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням ПФУ в Чернігівській області. Рішенням останнього від 16.02.2023 року №047350005360 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яке надіслано Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області на адресу позивача листом від 09.03.2023 р. №0400-010228-8/30380. Отже, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії та не приймало рішення про відмову у призначенні їй пенсії. Зважаючи на викладене, відповідач-1 просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповідачу-2 позов та ухвала суду від 01.05.2023 року доставлена до його електронного кабінету 21.04.2023 року та 03.05.2023 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач-2 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача-1, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 08.02.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
16.02.2023 року Головним управлінням ПФУ в Чернігівській області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення №047350005360, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Вказаним рішенням встановлено, що страховий стаж позивача становить 31 рік 10 місяців 06 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 25 років 03 місяців 04 дні.
Спірним рішенням не зараховано до пільгового стажу роботи згідно із довідкою від 06.02.2023 р. №77: з 21.02.2005 р. по 02.01.2006 р., оскільки за даний період відсутні відомості про проведення атестації робочих місць за умовами праці; з 03.01.2006 р. по 03.01.2011 р., оскільки до наказу від 03.01.2006 року №7 про висновки проведення атестації не долучено перелік професій і посад, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення. В призначення пенсії за віком на пільгових умовах відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не досягла необхідного пенсійного віку.
Листом від 09.03.2023 р. №0400-010228-8/30380 Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області направило позивачу рішення за результатами розгляду заяви від 08.02.2023 року, про відмову в призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Верховною Радою України 03.10.2017 року було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
За приписами ст.12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача-2 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи більше 20 років, у тому числі на роботах за Списком №2 - більше 10 років, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність достатнього віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Більш того, суд звертає увагу на те, що відповідач-2 не заперечує наявність у позивача необхідного загального та пільгового стажу роботи за Списком №2, підставою для відмови у призначенні пенсії стали висновки пенсійного органу про відсутність у неї віку, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто 55 років для жінок.
Отже позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.“б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Як було зазначено вище, спірним рішенням відповідачем-2 не зараховано до пільгового стажу роботи позивача період з 21.02.2005 р. по 02.01.2006 р., оскільки за даний період відсутні відомості про проведення атестації робочих місць за умовами праці; з 03.01.2006 р. по 03.01.2011 р., оскільки до наказу від 03.01.2006 року №7 про висновки проведення атестації не долучено перелік професій і посад, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення.
Щодо проведення атестації робочих місць, суд зазначає наступне.
Пунктом 1, абзацом 1, 2 пункту 4, пунктами 8-10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. №442 встановлено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з МОЗ. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку. Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 р. №383, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 р. за №1451/11731.
У пункті 3, підпунктах 4.2-4.6 пункту 4, пункті 10 вказаного Порядку зазначено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку;
Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Якщо ж атестація з 21.08.92 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.97, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.92 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось;
Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.
Разом з тим, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, не проведення атестації робочого місця не є підставою для не зарахування періоду роботи до пільгового стажу, оскільки відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. (справа №520/15025/16-а, провадження №11-1207апп19) особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За таких обставин, суд вважає безпідставним не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача за Списком №2 з 21.02.2005 р. по 02.01.2006 р.
Також, згідно із ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Водночас, пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до відомостей з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 02.09.1992 р. та довідки про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 06.02.2023 р. №77, вона в спірний період працювала на посадах, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, а саме за період з 16.01.2003 року (наказ №108к від 14.08.1996 року) по 02.08.2016 року виконувала в гірничому виробництві; ведення гірничих і інших видів робіт з метою видобутку вугілля, підземним способом за професією машиніст підіймальної машини дільниці монтажно-демонтажних робіт №2, стаціонарного обладнання №2 з повним робочим днем на поверхні, що передбачено Списком №2 розділ І підрозділ І позиція І.Іа. Постанова КМУ №36 від 16.01.2003 року, відповідно до ч.2 п.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач в позові також зазначила, що за весь період її роботи по професії машиністом підіймальної машини з повним робочим днем (з 13.06.1995 р. по 06.02.2023 р.), дана професія підтверджена атестацією робочого місця - наказом № 120-к від 22.02.1995 р., № 108 від 21.02.2000 р., листом № 003/707-1-306 від 03.08.2006 р. продовжено термін дії атестації (з 22.02.2005 р. по 03.01.2006 р.), розпорядженням № 7 від 03.01.2006 р., № 10 від 04.01.201 р., № 155 від 10.01.2013 р., № 4883 від 15.12.2015 р., наказом № 9095 від 01.12.2020 р., наказом № 580 від 28.01.2022 р., довідкою виданої на підставі особистої карки форми Т-2, наказів керівника підприємства, особових рахунків про заробітну плату, довідника ЕТКС, атестації робочого місця, Списка 2 постанов Ради Міністрів СССР № 1173 від 22.08.1956 р., Ради Мін.СССР № 10 від 26.01.1991 р., постанов КМУ № 162 від 11.03.1994 р., № 36 від 16.01.2003 р., № 461 від 24.06.2016 р.
За таких обставин, суд вважає необґрунтованим не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача за Списком №2 з 03.01.2006 р. по 03.01.2011 р.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління ПФУ в Чернігівській області від 16.02.2023 року №047350005360 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 08.02.2023 року, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При вирішенні зазначеного спору судом враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Чернігівській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише направлення позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії, яке прийняте відповідачаем-2.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Чернігівській області зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог викладених до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось будь-яких рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача від 08.02.2023 р., а отже права позивача Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області не порушені.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління ПФУ в Чернігівській області зарахувати до пільгового стажу роботи по Списку №2 період роботи у ВСП «Шахтоуправління Дніпровське» ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (ВСП шахта Дніпровська) з 21.02.2005 р. по 02.01.2006 р., з 03.01.2006 р. по 03.01.2011 р., в якості машиніста підіймальної машини з повним робочим днем на поверхні та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 08.02.2023 року відповідно до п.“б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід - відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 073,60 грн.
Разом з тим, враховуючи, що позовну заяву позивачем до суду подано через підсистему «Електронний суд», то в силу положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» позивач мала сплатити 858,88 грн. судового збору.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 429,44 грн. (858,88 грн. : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
При цьому надмірно сплачений судовий збір у розмірі 107,36 грн., згідно із положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16.02.2023 року №047350005360 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи по Списку №2 період роботи у ВСП «Шахтоуправління Дніпровське» ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (ВСП шахта Дніпровська) з 21.02.2005 р. по 02.01.2006 р., з 03.01.2006 р. по 03.01.2011 р., в якості машиніста підіймальної машини з повним робочим днем на поверхні.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 08.02.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.“б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П'ятницька, буд.83-а, м.Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 429,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма