ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" липня 2023 р. справа № 300/2276/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 05.04.2023.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час перетину державного кордону України у міжнародному автомобільному пункті пропуску “Грушів-Будомєж”, відповідачем 05.04.2023 протиправно прийнято рішення, яким відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону з виїзду з України, оскільки останнім було надано усі необхідні документи, які підтверджують його право на перетин державного кордону. ОСОБА_1 вважає, що рішення від 05.04.2023 не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки він має право на перетин державного кордону України як чоловік, який самостійно виховує дитину віком до 18 років та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Внаслідок чого, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип Б) прикордонного Карпатського загону лейтенантом ОСОБА_2 від 05.04.2023.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.18).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 15.05.2023, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що надані позивачем 05.04.2023 документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання позивачу дозволу на перетин державного кордону України, оскільки присутність відмітки про наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, регулює виключно питання військового обліку, а не є підставою для перетину державного кордону України. Окрім того, звернуто увагу суду на те, що у постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2023 ОСОБА_3 не позбавлено батьківських прав й мало того, судом було додатково роз'яснено, що відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. З урахуванням викладеного, представник відповідача зазначив, що уповноважена особа Державної прикордонної служби України діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, внаслідок чого, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.22-24).
Позивач 26.05.2023 подав суду відповідь на відзив (а.с.29-31).
05.06.2023 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.36-37).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов та в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України (а.с.7).
05.04.2023 позивач разом із малолітнім сином ОСОБА_4 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску “Шегині” з метою здійснити перетинання державного кордону на виїзд з України.
Позивачем для підтвердження права на перетин кордону було надано представнику прикордонної служби наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 (закордонний паспорт); свідоцтво про народження сина ОСОБА_5 , рішення Івано-Франківського міського суду від 18.01.2022 у справі № 344/21024/21 про розірвання шлюбу; постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2023 у справі № 344/16033/21, яким визначено місце проживання ОСОБА_6 з батьком.
Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 05.04.2023, виданим начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (типу Б), відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (типу Б), 7 прикордонного Карпатського загону, лейтенантом ОСОБА_2 , відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, ЗУ “Про правовий режим воєнного стану”, Указу Президента України № 64/2022 'Про введення воєнного стану в Україні” та Указу Президента № 65/2022 “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022, громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки вищезазначений громадянин не зміг надати на прикордонний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон (а.с.13).
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного їх правового регулювання.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України “Про прикордонний контроль” №1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно положень частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Частинами 1, 3 статті 14 Закону №1710-VI визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Звідси, право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, “Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому, Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України ”Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Так, статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Відповідно до абзацу 13 пункту 2-3 Правил №57 виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
Пунктом 2-6 Правил № 57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Отже, нормою пункту 2-6 Правил № 57 право на перетин державного кордону поширено окрім осіб перелік яких прямо передбачено пунктами 2-1 та 2-2 цих Правил і на інших осіб, які є військовозобов'язаними однак не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, у тому числі жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Відтак, Законом № 3543-XII визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
Суд зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, відтак, конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством.
Як вже зазначалось судом, позивач на підтвердження права на перетин кордону надав представнику прикордонної служби наступні документи:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 (закордонний паспорт);
- свідоцтво про народження сина ОСОБА_5 ,
- рішення Івано-Франківського міського суду від 18.01.2022 у справі № 344/21024/21 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
- постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2023 у справі № 344/16033/21, яким визначено місце проживання ОСОБА_6 з батьком.
Проаналізувавши вищевказані документи суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно положень частин 2, 3 статті 157 Сімейного кодексу України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що розірвання шлюбу та визначене місце проживання малолітньої дитини жодним чином не підтверджує факту самостійності виховання дитини одним із батьків, оскільки нормами Сімейного кодексу України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
Відтак, суд дійшов до переконання, що позивачем під час здійснення перетину кордону не було надано представнику прикордонної служби документів, які б свідчили про встановлення певного юридичного факту (свідоцтва про смерть) чи рішення суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), які підтверджують те, що права та обов'язки у даному випадку матері щодо дитини є припиненими і свідчать про те, що позивач здійснює самостійне виховання дитини віком до 18 років.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 у справі № 380/13218/22.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення від 05.04.2023 про відмову позивачу у перетинанні державного кордону, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім того, суд зазначає, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред'явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на те законних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів у повному об'ємі правомірність своїх дій.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
НОМЕР_4 прикордонний Карпатський загін (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 14321653, АДРЕСА_2 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.