ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 листопада 2022 року м. Київ № 640/12195/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Дураєвої А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
ОСОБА_1
до Міністерства освіти і науки України
про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
від відповідача - Шилан Д.О.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства освіти і науки України (далі по тексту - відповідач), адреса: 01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 10, в якій позивач просить
- визнати протиправним і нечинним пункт 9 розділу ІІІ Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2022 році, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 27 квітня 2022 року №392, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03 травня 2022 року за №487/37823 (зі змінами), у частині, згідно з якою прийом на навчання вступників за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» за державним або регіональним замовленням для здобуття ступеня магістра за заочною формою здобуття освіти в 2022 році не проводиться.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що у 2018 році він здобув ступінь бакалавра за напрямом підготовки «Правознавство» у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» за кошти державного замовлення.
В 2020 році, як вказує позивач, він здобув ступінь магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» у Приватній установі «Університет «Київська школа економіки» за кошти юридичних і фізичних осіб, тобто з оплатою вартості навчання за договором.
В поточному році, як вказує позивач, він має намір вступити на навчання для здобуття ступеня магістра за спеціальністю «Право», тому зареєструвався для складання магістерського комплексного тесту.
При цьому, позивач вказує, що порядок вступу на навчання до закладів вищої освіти у 2022 році врегульований Порядком прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2022 році, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 27 квітня 2022 року №392, який містить таку норму: (пункт 9 розділу ІІІ) Прийом на навчання вступників за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» за державним або регіональним замовленням для здобуття ступеня молодшого бакалавра за всіма формами здобуття освіти, а також для здобуття ступенів бакалавра, магістра за заочною формою здобуття освіти в 2022 році не проводиться. Відкриті та фіксовані конкурсні пропозиції за цими спеціальностями, рівнями та формами здобуття вищої освіти не формуються, зарахування (переведення) на навчання на місця за державним (регіональним) замовленням не проводиться.
Позивач не погоджується з вказаною нормою, вважає її протиправною та такою, що порушує його право на освіту, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що обсяги державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів щорічно затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.
Відтак, постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 769 «Про державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів у 2022 році» затверджено обсяги державного замовлення та не передбачено державного замовлення на підготовку фахівців для здобуття ступеня магістра за заочною формою здобуття освіти за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» у 2022 році, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що єдиним аргументом, який відповідач вказав в обґрунтування правомірності спірної норми, є покликання на постанову Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 769 "Про державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково- педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів у 2022 році", якою затверджено обсяги державного замовлення на 2022 рік. Частиною цього документа є державне замовлення на підготовку фахівців за освітнім ступенем магістра (на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра) на 2022 рік (прийом).Загальна кількість місць державного замовлення для усіх державних замовників на прийом за ступенем магістра за спеціальністю 081 "Право" становить 1255 осіб, з них за денною формою 1255 осіб, а за спеціальністю 293 "Міжнародне право" - 40 осіб, з них за денною формою 40 осіб.
Як вказує позивач, представник відповідача фактично стверджує, що оскаржуване положення Порядку не має самостійного значення, а лише відбиває розподіл місць державного замовлення, встановлений Урядом, який не передбачає розміщення державного замовлення за двома правничими спеціальностями за іншою, аніж денна, формою здобуття освіти.
Проте, позивач вказує, що Порядок, у якому міститься спірна норма, був затверджений відповідачем 27 квітня 2022 року, тобто більш як за 2 місяці до ухвалення Кабінетом Міністрів України постанови від 07 липня 2022 року № 769, тому не міг слугувати правовою підставою для запровадження спірного обмеження.
Як зазначає позивач, обмеження, повністю тотожне встановленому у пункті 9 розділу ІІІ Порядку, містилося ще у пункті 10 розділу ІІІ Умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2022 році, затверджених наказом МОН України від 13 жовтня 2021 р. № 1098. (Ці Умови надалі були визнані такими, що втратили чинність, згідно з наказом МОН України від 27 квітня 2022 року № 392, яким і було затверджено Порядок, тобто, МОН України ще задовго до визначення Урядом обсягу державного замовлення на 2022 рік - принаймні за 9 місяців - самостійно прийняло норму, згідно з якою у 2022 році прийом на навчання для здобуття ступеня магістра за правничими спеціальностями за заочною формою не здійснюється.
Крім того, наголошує, що Законом не передбачено визначення обсягу державного замовлення в розрізі форм здобуття освіти оскільки постанова Уряду від 07 липня 2022 року № 769 у частині, яка встановлює обсяг державного замовлення, суперечить Закону України "Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів".
Також, позивач зазначає, що Закон не надає прав Уряду затверджувати обсяг державного замовлення у розрізі форм здобуття освіти, зокрема і в той спосіб, як це було зроблено у постанові від 07 липня 2022 року № 769 (з окремим показником щодо кожної спеціальності "у тому числі за денною формою здобуття освіти").
Більш того, позивач вказує й на те, що обсяг державного замовлення, визначений Урядом, не є фіксованим.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні 16 листопада 2022 року позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву. Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 у 2018 році здобув ступінь бакалавра за напрямом підготовки «Правознавство» у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» за кошти державного замовлення, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією диплома бакалавра серії В18 №187878 від 28 червня 2018 року.
В 2020 році позивач здобув ступінь магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» у Приватній установі «Університет «Київська школа економіки» (диплом магістра НОМЕР_1 від 06 квітня 2020 року).
Наказом Міністерства освіти і науки України від 27 квітня 2022 № 392 затверджено Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2022 році, відповідно до пункту 9 розділу ІІІ якого передбачено, що прийом на навчання вступників за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» за державним або регіональним замовленням для здобуття ступеня молодшого бакалавра за всіма формами здобуття освіти, а також для здобуття ступенів бакалавра, магістра за заочною формою здобуття освіти в 2022 році не проводиться. Відкриті та фіксовані конкурсні пропозиції за цими спеціальностями, рівнями та формами здобуття вищої освіти не формуються, зарахування (переведення) на навчання на місця за державним (регіональним) замовленням не проводиться.
Вважаючи прийнятий Міністерством освіти і науки України наказ в частині протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси на освіту порушеними, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд застосовує законодавство, яке діяло під час виникнення правовідносин та виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.
Положенням про Міністерство освіти і науки України (далі по тексту - Міністерство, МОН), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630 (далі по тексту - Положення про МОН) визначено, що Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Відповідно до пункту 8 Положення про МОН Міністерство в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Положеннями статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" встановлено, що накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Всі накази міністерства оприлюднюються державною мовою на офіційному сайті міністерства в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації". Проекти наказів міністерства, які мають нормативно-правовий характер, оприлюднюються на офіційному веб-сайті міністерства відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Накази міністерства або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Накази МОН, відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Спір у даній справі виник у зв'язку з наміром позивача реалізувати право на вищу освіту, у зв'язку з чим судом досліджуються відповідно до вимог частин першої, дев'ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, законність та відповідність правовим актам вищої юридичної сили оспорювані положення нормативно-правового акта міністерства.
Суд, з'ясовуючи, чи є нормативно-правова акт МОН в оскаржуваній частині законним, виходить з такого.
Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність" та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Так, у відповідності до положень статті 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
У своєму рішенні від 04 березня 2004 року № 5-рп/2004 Конституційний Суд надав тлумачення вказаним нормам Конституції, згідно з яким безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).
В свою чергу, Закон України "Про вищу освіту" встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.
У відповідності до частини 1 статті 4 цього Закону кожен має право на вищу освіту. Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і спеціальності. Громадяни України, які не завершили навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним ступенем освіти, мають право повторно безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти за тим самим ступенем освіти, за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Право на вищу освіту гарантується незалежно від віку, громадянства, місця проживання, статі, кольору шкіри, соціального і майнового стану, національності, мови, походження, стану здоров'я, ставлення до релігії, наявності судимості, а також від інших обставин. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття вищої освіти, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України. Не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти, зумовленими особливостями отримання кваліфікації. Для реалізації права на вищу освіту особами з особливими освітніми потребами заклади вищої освіти створюють їм необхідні умови для здобуття якісної вищої освіти. Для реалізації права на вищу освіту особами, які потребують соціальної підтримки відповідно до законодавства, здійснюється повне або часткове фінансове забезпечення їх утримання у період здобуття ними вищої освіти за кожним освітнім рівнем. Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту за другою спеціальністю у державних та комунальних закладах вищої освіти, якщо за станом здоров'я вони втратили можливість виконувати службові чи посадові обов'язки за отриманою раніше кваліфікацією, що підтверджується висновками медико-соціальної експертної комісії, та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 12 Закону України "Про вищу освіту" управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється: Кабінетом Міністрів України; центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Суд звертає увагу, що Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2022 році затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 27 квітня 2022 № 392.
Водночас, постанова Кабінету Міністрів України №769 на підставі якої було прийнято наказ №392 від 27 квітня 2022 року, прийнята Урядом 07 липня 2022 року, тобто, наказ, оскаржуваний позивачем в частині, прийнятий майже на 2,5 місяці раніше, ніж постанова Уряду.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача в тій частині, що Законом не передбачено визначення обсягу державного замовлення в розрізі форм здобуття освіти
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуваний пункт 9 розділу ІІІ Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2022 році, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 27 квітня 2022 № 392 є протиправним та нечинним, відповідно, позовні вимоги - обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зважаючи на встановлені обставини та з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправним та нечинним пункт 9 розділу ІІІ Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2022 році, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 27 квітня 2022 року №392, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03 травня 2022 року за №487/37823 (зі змінами), у частині, згідно з якою прийом на навчання вступників за спеціальностями 081 "Право" та 293 "Міжнародне право" за державним або регіональним замовленням для здобуття ступеня магістра за заочною формою здобуття освіти в 2022 році не проводиться.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 10, код ЄДРПОУ 38621185).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник
Повний текст рішення суду виготовлений 13 грудня 2022 року.