Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 638/12854/21
провадження № 61-10393 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області;
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він відноситься до першої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та є особою з інвалідністю ІІ групи.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII змінена редакція статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у результаті чого Кабінет Міністрів України отримав повноваження встановлювати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Неконституційність закону, встановлена рішенням Конституційного Суду України, визнається підставою для застосування наслідків, передбачених у статті 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів.
Завдана їй майнова шкода виразилась у вигляді доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII), якби її право не було порушене застосуванням до нього визнаного неконституційним правового акта.
Сума завданої їй шкоди за період з 01 січня 2015 року по 01 липня 2021 року з урахуванням інфляційних втрат становить 792 967 грн. Крім того, їй унаслідок дії неконституційних норм завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 100 тис. грн.
Ураховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконного прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, їх посадових службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, на її користь 595 498 грн на відшкодування майнової шкоди, інфляційні втрати у розмірі 792 967 грн та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2021 року у складі судді Рибальченко Л. М. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що стаття 1173 ЦК України встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. В свою чергу позовних вимог щодо визнання дій відповідача протиправними позивач не заявляв.
Відповідач, здійснюючи перерахунки пенсії по інвалідності позивачу, керувався чинними на момент здійснення відповідного перерахунку нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 792 967 грн, суд першої інстанції зазначив, що дана вимога є похідною від вимоги про стягнення майнової шкоди, тому задоволенню не підлягає.
Оскільки позивачем не доведено незаконність рішень чи дій (бездіяльності) відповідача, то відсутні підстави для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України у рахунок відшкодування шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 недоплачену пенсію у розмірі 595 498 грн 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 72 172 грн 95 коп., моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 має ретроспективну дію у частині обов'язку держави відшкодувати громадянам шкоду, завдану внаслідок дії неконституційного закону - частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».
На сьогодні рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 у частині розроблення порядку (юридичного механізму) відшкодування шкоди, якої зазнали громадяни внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, не виконане.
За таких обставин при вирішенні цього спору слід керуватися загальними нормами, що регулюють правовідносини з відшкодування шкоди, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021 встановлено, що за час дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII громадяни, на яких поширювалася дія цього Закону, були позбавлені майна у виді недоплаченої пенсії, щодо отримання якого вони мали правомірні очікування.
У справі, що переглядається, рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)2021, а також долученими належними і допустимими доказами доведений склад цивільного правопорушення, що є підставою для задоволення вимоги про стягнення із держави на користь позивача упущеної вигоди у виді грошових коштів, які не були нараховані і виплачені позивачу внаслідок прийняття державою в особі Верховної Ради України закону, який визнаний неконституційним.
Неотримані позивачем упродовж шести з половиною років кошти знецінилися в результаті інфляційних процесів, отже, позивач має право на компенсацію таких втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано справу № 638/12854/21 із Дзержинського районного суду м. Харкова.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що Норма частини третьої статті 152 Конституції України, мають відсилочний характер, що передбачає наявність законодавчо врегульованого порядку та механізму, який би регулював відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Таким чином, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатись спеціальним законом.
За відсутності закону, який формулює такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути, оскільки заявник не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум (Ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, ухвала щодо прийнятності від ЗО вересня 2014 року).
Разом з цим, питання ухвалення законів, у тому числі розроблення порядку відшкодування шкоди не належить до повноважень відповідача та третьої особи, визначеної Позивачем у справі.
Також вказувало, що неможливо здійснити безспірне списання коштів безпосередньо з єдиного казначейського рахунку, оскільки списання коштів здійснюється з відповідних рахунків, відкритих для певної мети і лише після встановлення у законі про Державний бюджет України відповідних бюджетних призначень. Тому резолютивна частина рішення суду підлягає зміні в частині стягнення коштів не з казначейства, а з Державного бюджету України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримало доводи касаційної скарги.
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно копії посвідчення від 20 лютого 2019 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у 1989 році, йому встановлено ІІ групу інвалідності безстроково (а.с. 9).
Відповідно до копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02 серпня 2021 року № 9384-14565/А-02/8-2000/21 ОСОБА_1 з 01 січня 2015 року отримував пенсію, розмір якої обраховувався відповідно до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. Пенсія призначена у мінімальному розмірі (а.с. 15-17).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, щопереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження
№ 61-42631сво18) зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
У пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказав, що «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги
до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018
та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства».
Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19), від 09 лютого 2021 року № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), від 05 червня 2019 року № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).
Колегія суддів звертає увагу на те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду
від: 14 вересня 2022 року у справі № 552/741/22 (провадження
№ 61-4922св22), 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21-ц (провадження № 61-6402св22) та 08 лютого 2023 року у справі
№ 751/6418/21 (провадження № 61-9856св22), у подібних правовідносинах.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, вказував на те, що йому завдано шкоду дією закону, який визнано неконституційним.
Предметом спору у справі, що переглядається, є майнова шкода, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спір повинен розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, оскільки предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивач визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Відповідачем за такими вимогами є, зокрема, ГУ ПФУ в Житомирській області - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачці.
Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник
публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Подібний правовий висновок щодо юрисдикції спору викладено також
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та інших.
Передаючи справу № 295/15069/21-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що спір, що виник з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, може мати лише приватно-правовий характер, що, у свою чергу, вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, незалежно від того, за яким алгоритмом (формулою) позивач обраховує розмір збитків, заподіяних дією неконституційного закону.
Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою від 16 листопада 2022 року справу повернула на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (провадження
№ 14-99цс22).
Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з відсутності підстав для відступу від раніше викладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зазначивши, що у справі № 295/15069/21-ц предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХII, а, отже, вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській слід задовольнити частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року скасувати, провадження у справі - закрити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про відшкодування майнової та моральної шкоди закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Роз'яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович