Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 638/1976/21
провадження № 61-9942 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
Позовна заява мотивована тим, що з 16 грудня 2011 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі.
У березні 2013 року сімейні відносини між ними припинились, про що свідчить те, що у квітні 2013 року він звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання звільнити його квартиру, який рішенням суду задоволено. Крім того, 22 квітня 2014 року за власні кошти він придбав у власність їхніх дітей квартиру, в якій мешкають відповідачка та їхні спільні діти.
25 червня 2013 року заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова шлюб між ним та відповідачкою розірвано. З червня 2013 року по вересень 2020 року позивач перебував у цивільному шлюбі з іншою жінкою, з якою у нього є спільна дитина.
16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Харкова із заявою про перегляд заочного рішення від 25 червня 2013 року, яке ухвалою суду від 30 січня 2019 року скасовано та 22 липня 2019 року ухвалено рішення, яким розірвано шлюб між позивачем та відповідачкою.
Також, зазначав, що в період припинення фактичних шлюбних відносин із відповідачкою він придбав у особисту приватну власність автомобіль «Lexus» та квартиру АДРЕСА_1 .
Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 автомобіль марки «Lexus» GX460, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року у складі судді Латки І. П. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 автомобіль марки «Lexus» GX460, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року, що набрало законної сили 05 липня 2013 року, шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. В даному рішення суду було зазначено, що сторони не підтримують подружні стосунки, мешкають окремо, спільне господарство не ведуть.
Отже, факт звернення ОСОБА_1 із позовом про розірвання шлюбу свідчив про відсутність сталих, стабільних та сімейних стосунків у подружжя.
Крім того, ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, що також свідчить про те, що сторони проживали окремо, спільного господарства не вели та фактично припинили шлюбні відносини між собою з 2013 року.
Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність у сторін відносин, притаманних подружжю, у період з 2013 року по липень 2019 року.
Таким чином, на час придбання позивачем спірного майна сторони припинили шлюбні відносини, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року у справі про розірвання шлюбу було чинне, а його подальше скасування не призвело до поновлення цих відносин, а, отже, спірне майно не було придбане за спільні кошти подружжя та в інтересах сім'ї.
Отже, судом встановлено, що джерелом набуття спірного майна були не спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а кошти позивача, що відповідачем не спростовано.
Таким чином, спірні автомобіль та квартиру придбано позивачем за час окремого проживання сторін у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а тому спірне майно, набуте позивачем, є його особистою приватною власністю.
Саме по собі те, що заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року про розірвання шлюбу між сторонами було скасовано та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, не може бути беззаперечним підтвердження того, що в період з 2018 року по липень 2019 року між сторонами існували шлюбні відносини, вони вели спільне господарство та спірне майно придбано саме за їхні спільні кошти, без надання відповідних доказів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не довів факту придбання спірної квартири і автомобіля після фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин, але за час зареєстрованого шлюбу, з відповідачем за його особисті кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 759/3515/19, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу
№ 638/1976/21 із Дзержинського районного суду м. Харкова.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачкою не надано жодних доказів, що він проживав з нею однією сім'єю після 20 березня 2013 року. Вважав, що поведінка відповідачки свідчить про зловживання своїми правами та використання професійних знань як юриста для отримання вигод, до яких вона не має відношення.
Вся ситуація з оскарженням рішення про розірвання шлюбу через п'ять років після припинення сімейних відносин, обумовлена лише бажанням ОСОБА_2 стати співвласником майна, яке він придбав за цей час
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 16 грудня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року, що набрало законної сили 05 липня 2013 року, шлюб між сторонами у справі розірвано, про що свідчить копія рішення суду (а.с. 5).
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у здійсненні його права власності на квартиру АДРЕСА_2 та звільнити квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 6).
22 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який діє як законний представник від імені малолітнього сина ОСОБА_4 та малолітньої дочки ОСОБА_5 , укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 купують (приймають у власність) по 1/2 частці квартири АДРЕСА_3 , (а.с. 7).
28 квітня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки «Lexus» GX460, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 8-9).
01 червня 2018 року між ОСОБА_6 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 11-12).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах з червня 2013 року, мешкали разом позивачем однією сім'єю, вели спільне господарство. Спірне майно придбали за власні кошти.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що позивач з червня 2013 року проживав разом з ОСОБА_7 однією сім'єю, спірне майно ним придбано за його особисті кошти.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до частини шостої статті 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
За положеннями зазначених норм при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Зі змісту рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 липня 2019 року у справ № 640/6734/13-ц, ухваленого за результатами перегляду заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року, убачається, сторони на примирення згодні, проживають окремо, сумісне господарство не ведуть, оскільки позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_7 , з якою він має спільного сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 2-4744/11 (провадження № 61-8159сво21) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, скасування рішення суду через значний проміжок часу без наміру відновлення сімейних відносин дестабілізує приватні відносини, не відповідатиме вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та принципу юридичної визначеності.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 760/17987/16-ц (провадження № 61-11569св21).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що час придбання позивачем спірного майна сторони припинили шлюбні відносини, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року у справі про розірвання шлюбу було чинне, а його подальше скасування не призвело до поновлення цих відносин, а отже, спірне майно не було придбане за спільні кошти подружжя та в інтересах сім'ї.
Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, які вказують на наявність у сторін відносин, притаманних подружжю, після набрання законної сили заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року про розірвання шлюбу.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 127/15091/18 (провадження № 61-9876св20).
Отже, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року скасувати, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22 700 грн на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович