Постанова
Іменем України
03 липня 2023 року
м. Київ
справа № 522/10237/20
провадження № 61-3770св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Гуляєва Наталія Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Князюка О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
Позов мотивувала тим, що 13 листопада 2019 року сторони уклали договір довічного утримання, за яким позивачка відчужила відповідачці право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в обмін на довічне утримання та догляд. Вказувала, що ОСОБА_3 належним чином не виконує свої зобов'язання, передбачені пунктами 4 та 5 договору, зокрема, не надає грошове утримання, не здійснює придбання харчування, одягу, не сплачує житлово-комунальні платежі. Зазначила, що відповідачка отримує пенсію за позивачку, проте не віддає її ОСОБА_1 в повному обсязі, намагається огородити позивачку від спілкування з іншими людьми, що слугувало причиною для звернення до поліції.
ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:
розірвати договір довічного утримання від 13 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н.В., зареєстрований у реєстрі за №1098;
застосувати наслідки розірвання договору, повернувши квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 ;
встановити порядок виконання рішення суду шляхом скасування запису про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру та повернення ОСОБА_1 оригіналу свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 29 липня 1993 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 30 червня 2021 року позов задоволено частково:
розірвано договір довічного утримання від 13 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н. В. та зареєстрований у реєстрі за №1098;
застосовано наслідки розірвання договору та повернуто квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 ;
у частині встановлення порядку виконання рішення суду шляхом скасування запису про реєстрацію права власності відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відчужувач за договором довічного утримання за законом має право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Суд вказав, що при зверненні до суду ОСОБА_1 посилалась на невиконання відповідачкою умов договору довічного утримання та прийняв до уваги, що ОСОБА_2 не повідомила суду, чи вівся нею облік надання позивачці матеріального забезпечення за договором.
Подані відповідачкою разом із відзивом на позовну заяву квитанції за висновком суду не можуть свідчити про придбання продуктів, ліків, миючих засобів саме для позивачки.
Оскільки крім показань свідків належних, достовірних та допустимих доказів виконання відповідачкою умов укладеного між сторонами договору довічного утримання ОСОБА_2 суду не надала, місцевий суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
У задоволенні вимог про встановлення порядку виконання судового рішення суд відмовив, оскільки вимоги про скасування запису про реєстрацію права власності та повернення оригіналу свідоцтва про право власності, які позивачка просить задовольнити шляхом установлення порядку виконання судового рішення, мають бути пред'явлені як самостійні позовні вимоги.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу представника відповідачки задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до квітня 2020 року у позивачки не було претензій щодо утримання та догляду за нею з боку відповідачки, а позов був пред'явлений після неповернення позивачці правовстановлюючих документів на квартиру, в зв'язку з чим вона зробила висновок, що відповідачка відібрала в неї квартиру.
За висновком апеляційного суду встановлені в справі обставини свідчать лише про наявність конфліктних відносин між сторонами, однак ніяким чином не підтверджують факт неналежного виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за договором довічного утримання. При цьому суд прийняв до уваги, що з позовними вимогами про визнання недійсним договору довічного утримання як такого, що був укладений під впливом обману, ОСОБА_1 не зверталась.
З урахуванням правової природи та умов укладеного між сторонами договору довічного утримання від 13 листопада 2019 року, положень статті 755 ЦК України та підстав позову, колегія суддів зробила висновок, що відповідачка на час звернення позивачки до суду з цим позовом належним чином виконувала умови вказаного договору, а ОСОБА_1 , у свою чергу, не надала суду належних та допустимих доказів істотного порушенням ОСОБА_2 умов договору довічного утримання.
Колегія суддів також прийняла до уваги, що відповідачка не перешкоджає ОСОБА_1 проживати у відчуженій квартирі.
Посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 неналежним чином виконує грошове зобов'язання, яке передбачене договором довічного утримання, колегія суддів відхилила з огляду на те, що позивачка відмовляється приймати належне виконання зобов'язання, запропоноване відповідачкою, що не може бути підставою для покладення на ОСОБА_2 цивільно-правової відповідальності у вигляді розірвання договору.
Аргументи учасників справи
13 березня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просила її скасувати як прийняту з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не вказав в оскарженій постанові, на підставі чого він встановив, що відповідач забезпечувала позивача харчуванням, одягом та необхідною допомогою в розмірі, еквівалентному одній мінімальній заробітній платі на місяць з урахуванням інфляції та індексації. Вказує, що апеляційний суд не дослідив, чи передавала відповідачка ОСОБА_1 пенсію, яку отримувала замість неї. Наполягає на тому, що відповідачка не довела факт належного виконання нею умов договору довічного утримання, зокрема, в частині матеріального забезпечення відчужувача. При цьому вважає, що саме на відповідачку законом покладено обов'язок довести існування обставин, на відсутність яких посилається позивачка, наприклад шляхом ведення обліку надання матеріального забезпечення.
У червні 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд надав належну оцінку поданим сторонам доказам та зробив правильний висновок про недоведення позивачкою наявності підстав для розірвання договору довічного утримання. Вказує, що протягом тривалого часу належним чином виконувала взяті на себе за договором обов'язки, про що свідчить охайний та доглянутий вигляд квартири, в якій проживає позивачка, відсутність заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, забезпечення позивачки всіма необхідними ліками. Зазначає, що після виникнення конфліктних відносин між сторонами позивачка почала відмовлятись від надання відповідачкою певних послуг, перестала відчиняти двері, що унеможливило повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за договором довічного утримання.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, оскільки у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги заявником не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених законом порядку і розмірі.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 06 квітня 2023 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір та усунула недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року відмовлено.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 травня 2023 року вказано, що: « ОСОБА_1 просить скасувати оскаржене судове рішення, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, оскільки суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 755/1226/17-ц, від 28 березня 2018 року в справі № 509/513/16-ц, від 06 травня 2020 року в справі № 755/1750/19».
У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору довічного утримання та застосування наслідків такого розірвання. Постанова апеляційного суду в частині відмови у встановленні порядку виконання судового рішення в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №1098.
Згідно з пунктом 1 договору ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого набувач зобов'язалася забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах договору.
У пункті 4 договору передбачено, що набувач зобов'язується довічно матеріально забезпечувати відчужувача харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, медичним обслуговуванням, а також зобов'язується зберігати в її безкоштовному довічному користуванні квартиру.
У пункті 5 договору сторони погодили, що вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги, медичного обслуговування) слід визначити в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на місяць з урахуванням інфляції та індексації.
Згідно з наданими відповідачкою квитанціями вартість комунальних послуг, отриманих за адресою проживання позивачки, за період з березня 2020 року по липень 2020 року оплачувала саме ОСОБА_2 . У квитанціях за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року номер банківського рахунку платника не вказаний, а у графі платник зазначено « ОСОБА_1 ».
Надані відповідачкою копії фіскальних чеків свідчать про придбання певних товарів, однак не містять відомостей про придбання ОСОБА_2 товарів саме для ОСОБА_1 . Надані відповідачкою фотографії свідчать про проведення сторонами святкувань разом.
Згідно з відомостями АТ «Укрпошта» про виплату пенсії ОСОБА_1 в період з листопада 2019 року по травень 2020 року пенсію отримувала ОСОБА_2 , а з червня 2020 року - ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України)
За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем тих обов'язків, які безпосередньо передбачені договором.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При зверненні до суду як на підставу для розірвання договору довічного утримання ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 :
1) не надає позивачці грошове утримання в розмірі мінімальної заробітної плати;
2) не здійснює придбання харчування, одягу та не сплачує житлово-комунальні платежі на загальну суму, що відповідає розміру мінімальної заробітної плати;
3) отримує пенсію ОСОБА_1 та не передає її в повному обсязі позивачці.
У пункті 4 договору довічного утримання сторони передбачили, що набувач зобов'язується довічно матеріально забезпечувати відчужувача харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, медичним обслуговуванням, а також зобов'язується зберігати в її безкоштовному довічному користуванні квартиру.
У пункті 5 договору сторони погодили, що вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги, медичного обслуговування) слід визначити в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на місяць з урахуванням інфляції та індексації.
Тлумачення пунктів 4, 5 укладеного між сторонами договору довічного утримання свідчить, що ОСОБА_2 не брала на себе обов'язок зі щомісячної сплати ОСОБА_1 грошового утримання в розмірі мінімальної заробітної плати.
Тому доводи позивачки в цій частині з посиланням на видані АТ «Укрпошта» документи про відсутність будь-яких грошових переказів з боку відповідачки апеляційний суд обґрунтовано відхилив як такі, що не можуть бути підставою для розірвання договору довічного утримання.
Щодо аргументів позивачки про нездійснення відповідачкою придбання харчування, одягу та оплати житлово-комунальних послуг на загальну суму, що відповідає розміру мінімальної заробітної плати, то апеляційний суд установив, що до квітня 2020 року у позивачки не було претензій щодо утримання та догляду за нею з боку відповідачки, а позов поданий унаслідок виникнення між сторонами конфліктних відносин з приводу правовстановлюючих документів на квартиру. Суд апеляційної інстанції встановив відсутність заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, а також неможливість ОСОБА_2 у повному обсязі виконувати свої обов'язки із забезпечення позивачки харчуванням, одягом та необхідною допомогою внаслідок неприйняття такого забезпечення ОСОБА_1 після виникнення конфліктних відносин.
Установивши відсутність істотних порушень умов договору довічного утримання з боку ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про розірвання укладеного між сторонами правочину.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив, чи передавала відповідачка ОСОБА_1 пенсію, яку отримувала замість неї, колегія суддів відхиляє як такі, що не стосуються предмета доказування в справі, адже умовами договору довічного утримання не врегульовано питання отримання відчужувачем та подальше передання набувачу пенсійних виплат. Між тим лише невиконання або неналежне виконання передбачених договором довічного утримання обов'язків може бути підставою для його розірвання в силу частини першої статті 755 ЦК України.
Доводи касаційної скарги з посиланням на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 755/1226/17-ц, від 28 березня 2018 року в справі № 509/513/16 та від 06 травня 2020 року в справі № 755/1750/19, про те, що саме набувач за договором довічного утримання мав би убезпечити себе від можливих претензій відчужувача шляхом ведення обліку надання матеріального забезпечення та надання суду доказів відсутності обставин, на які посилається позивач, колегія суддів не приймає, оскільки на відміну від справ № 755/1226/17-ц та № 755/1750/19 у справі, яка переглядається, сторони в договорі довічного утримання не передбачили обов'язок набувача сплачувати відчужувачу грошові кошти на його самостійне утримання щомісячно, а погодили обов'язок відповідачки надавати позивачці матеріальне забезпечення (харчування, одяг, догляд, необхідну допомогу, медичне обслуговування), грошовий еквівалент якого визначили на рівні мінімальної заробітної плати за місяць. У справі № 509/513/16 суди встановили факт невиконання набувачем за договором довічного утримання взятих на себе за договором зобов'язань, зокрема, забезпечення відчужувача триразовим харчуванням та надання побутових послуг, у той час як у справі, яка переглядається, апеляційний суд невиконання набувачем умов договору довічного утримання не встановив.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без дотримання норм матеріального або процесуального права та без урахування висновків щодо їх застосування, взв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду в оскарженій частині - залишенню без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного отримання та застосування наслідків розірвання правочину залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук