06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 520/825/21
адміністративне провадження № К/990/23825/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №520/825/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Третьої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, третя особа Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивачка, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури, Третьої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №3 Третьої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора від 19 листопада 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Керівника Харківської обласної прокуратури №3568к від 23 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в Харківській місцевій прокуратурі №4 Харківської області (ідентифікаційний код 02910108) на посаді прокурора Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області з 31 грудня 2020 року, або на рівнозначній посаді відповідній окружній прокуратурі;
- стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31 грудня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 6 липня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення №3 Третьої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора від 19 листопада 2020 року;
- визнано протиправним та скасовано наказ Керівника Харківської обласної прокуратури №3568к від 23 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року;
- поновлено ОСОБА_1 в Харківській місцевій прокуратурі №4 Харківської області на посаді прокурора Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області з 31 грудня 2020 року;
- стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31 грудня 2020 року до 6 липня 2021 року у розмірі: 135770,70 грн (сто тридцять п'ять тисяч сімсот сімдесят гривень 70 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 липня 2021 року у справі №520/825/21 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Третої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, третя особа Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, позивачка звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 29 червня 2023 року засобами поштового зв'язку.
Скаржниця просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржниця, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту б, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ у взаємозв'язку з положенням статті 11, 16, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року за №1-р(ІІ)/2023.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен не лише чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, але також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас скаржницею зазначених вимог не дотримано, зокрема, не наведено обґрунтування у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідних норм права, а також як, на думку скаржниці, ці норми повинні застосовуватись.
Щодо посилання скаржниці на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» після визнання вказаної норми неконституційною згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року у справа № 3- 5/2022(9/22), Суд зазначає наступне.
Дійсно рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-5/2022 (9/22) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу П «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора) від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 2 вказаного рішення Другого сенату Конституційного Суду України визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися.
При цьому хоча позивачка вважається попередженою про звільнення згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, однак спірні правовідносини у справі склалися у зв'язку з участю позивачки в атестації за її заявою. У своєму позові ОСОБА_1 оскаржує звільнення за наслідками тестування, правомірність якого перевірялася судами у даній справі. Тому, на думку Суду, Рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-5/2022(9/22) не підлягає врахуванню при вирішенні даного спору.
Таким чином, посилання скаржниці на висновки Конституційного Суду України в рішенні від 1 березня 2023 року у справі № 3- 5/2022(9/22) не є суттєвими, оскільки встановлених обставин справи та висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Наступною підставою оскарження судових рішень скаржниця зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, визначених пунктом 1,4 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Отже, приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України і висновок Суду про необґрунтованість аргументів скаржниці стосовно наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, виключають прийнятність доводів про недослідження судами зібраних у справі доказів.
Щодо посилання позивачки, що суд встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, Суд вважає за належне зазначити наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, скаржницею не зазначено докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктами 1, 4 частини другої статті 353 КАС України.
Зазначене свідчить, що скаржниця формально підійшла до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №520/825/21.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №520/825/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Третьої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, третя особа Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду