27 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/22039/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 (головуючий суддя Яковлєв М. Л., судді Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.)
у справі № 910/22039/21
за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Архітектор"
про усунення перешкод у користуванні майном,
(у судовому засіданні взяла участь представниця відповідача - Іващук Л. А.)
1. Печерська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - позивач, Печерська РДА) звернулася з позовом до суду, посилаючись на те, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Архітектор" (далі - відповідач, ОСББ "Архітектор") перешкоджає у здійсненні права користування та розпорядження майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Печерської РДА.
2. Місцевий господарський суд з позивачем не погодився та вказав про недоведеність останнім делегованих повноважень на звернення до суду від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва за захистом прав власника нерухомого майна.
3. Апеляційний господарський суд, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виходив з обставин недоведеності позивачем належності одного з приміщення підвального поверху площею 231,7 кв.м до нежитлових, а також відсутності можливості встановити місцезнаходження іншого спірного приміщення площею 21,4 кв.м.
4. Печерська РДА подала касаційну скаргу, в якій наполягає на тому, що спірні підвальні приміщення не є допоміжними, а відносяться до нежитлових приміщень комунальної власності, перешкоди у праві користування та розпоряджання якими здійснює відповідач.
5. Верховний Суд із скаржником не погоджується з огляду на викладене нижче.
Короткий зміст позовних вимог
6. Печерська РДА звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСББ "Архітектор" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Печерської РДА, шляхом поновлення доступу та виселення ОСББ "Архітектор" з нежитлових приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м та площею 21,4 кв.м в будинку № 4 по вул. Городецького в місті Києві.
7. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ОСББ "Архітектор" чинить перешкоди представникам позивача та балансоутримувача згадуваного будинку у допуску до нежитлових приміщень площею 231,7 кв.м та площею 21,4 кв.м в будинку № 4 по вул. Городецького шляхом зачинення дверей та встановлення решіток до даних приміщень, та встановленням огорожі навколо будинку.
8. Правовою підставою позову визначено частину першу статті 317, частину першу статті 319, частину першу статті 321, частину першу статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст судових рішень
9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- оскільки комунальне майно є власністю територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, яка і розпоряджається майном територіальної громади, то саме Київська міська рада наділена правом звернутися до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном територіальної громади у порядку статті 391 ЦК України;
- доказів наявності у Печерської РДА делегованих повноважень на звернення до суду від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва за захистом прав власника нерухомого майна до матеріалів справи не надано;
- передача об'єкта в управління ніяким чином не вказує на передання всіх повноважень власника нерухомого майна, зокрема, і права на захист речових прав в суді від імені власника чи особі, яка в силу закону здійснює його функції, у даному випадку Київської міської ради.
11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 змінено мотивувальну частину рішення від 30.11.2022 з викладенням її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
12. Посилаючись на зміст підпункту 4.16 пункту 4 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що правом на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, яке передано до сфери управління позивача та повноваженнями щодо управління яким він наділений, так само як наділений і повноваженнями щодо забезпечення захисту майнових та немайнових прав територіальної громади міста Києва, має виключно Київська міська рада.
13. При цьому мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив із встановлених обставин приналежності спірних приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м саме до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, в той час як будь-яких доказів перетворення вказаних приміщень у нежитлові матеріали справи не містять, проте лише фактичне самовільне переобладнання таких приміщень з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цих приміщень.
14. Суд апеляційної інстанції також зауважив на тому, що позовні вимоги позивачем заявлені щодо двох різних приміщень, а саме приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м та приміщення площею 21,4 кв.м, проте з наявних у матеріалах справи документів не вбачається за можливе встановити місцезнаходження приміщення площею 21,4 кв.м, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Печерська РДА подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову від 28.03.2023 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
16. Скаржник вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, та який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору, а саме щодо необхідності при визначенні правового статусу спірних приміщень орієнтуватися на призначення приміщень під час будівництва житлового будинку.
17. Окрім цього, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про те, як саме має встановлюватися (визнаватися) правовий статус приміщень у структурі житлового будинку, та якими доказами і документами такий статус має підтверджуватися.
18. На переконання скаржника, з урахуванням відсутності технічної документації будинку на момент забудови, а саме на 1897 рік, аналізуватися мають наявні у справі документи.
19. Також, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначає про недослідження апеляційним судом наданих позивачем доказів, а саме поповерхового плану та експлікації спірних підвальних приміщень, відповідно до якого такі приміщення рахуються як нежитлові та позначені арабськими цифрами, та неврахування доводів позивача про те, що одне зі спірних приміщень раніше було об'єктом цивільної оборони, найпростішим укриттям 5-го класу.
20. При цьому наголошує на безпідставному відхиленні посилань позивача на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29.01.2004 у справі № 22-78, в якій встановлено, що спірні приміщення не є допоміжними і не призначені для обслуговування багатоповерхового будинку. На думку скаржника, цей факт також підтверджується висновком технічної експертизи від 08.08.2003 № 530 та реєстрацією в БТІ за територіальною громадою Старокиївського району міста Києва, як нежитлових приміщень.
Позиція інших учасників справи
21. ОСББ "Архітектор" подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в повному обсязі дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
22. ОСББ "Архітектор" зареєстровано Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва 14.12.1999, про що видано свідоцтво та зроблено запис за № 10.
23. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 до цього розпорядження.
24. Згідно з додатком 6, таблиця 5, до вказаного розпорядження до сфери управління відповідача під порядковим № 167 віднесено житловий будинок № 4 по вул. Городецького в місті Києві під інвентарним номером № 1036010002. Під цим же інвентарним номером вказано загальну площу приміщень, які передано до сфери управління позивача за зазначеною адресою, що становить 3 012,70 кв.м, зокрема і нежитлові приміщення загальною площею 1 047,40 кв.м.
25. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень" від 31.01.2011 № 121 районним в місті Києві державним адміністраціям доручено реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, відповідно до додатку 3 до вказаного розпорядження районним в місті Києві державним адміністраціям надано повноваження щодо управління майном, переданим в установленому порядку до сфери управління відповідної районної в місті Києві державної адміністрації.
26. Підпунктом 4.16 пункту 4 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" встановлено, що здійснюючи управління об'єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, районні в місті Києві державні адміністрації забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва.
27. Також апеляційним судом встановлено, що спірний нежитловий будинок був побудований у 1897 році та відновлений у 1950 році.
28. Так, згідно з актом від 30.11.1950, яким державною приймальною комісією було проведено огляд частини спірного будинку для прийняття рішення щодо можливості прийняття його в експлуатацію, зазначено про те, що будинок має чотири поверхи (надбудований четвертий поверх), перший поверх призначений під магазини, на другому, третьою та четвертому поверхах розташовані квартири, підвал призначений під газосховище та сараї.
29. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що у вказаному акті відсутні будь-які відомості про те, що у будинку № 4 по вул. Городецького в місті Києві при здачі його в експлуатацію після відновлення в підвалі були запроектовані та здані в експлуатацію приміщення, які будувались та мали використовуватися не як житлові або допоміжні, а як окремі самостійні цільові приміщення, тобто окремо від житлового фонду (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо). Згідно з вказаним актом приміщення, які будувались та мали використовуватися не як житлові або допоміжні, а як окремі самостійні цільові приміщення розташовані саме на першому поверсі спірного будинку.
30. З листа від 09.11.2000 № 09047/543 Головного управління з питань надзвичайних ситуацій Київської міської держадміністрації вбачається, що у підвалі знаходилися захисні споруди 5-го класу за № 103846, № 103849, які згідно з матеріалами інвентаризації 1994 року переведені до класу найпростіших сховищ.
31. Також апеляційним судом встановлено, що відповідно до довідки ЖЕО № 601 КП УЖГ Печерського району м. Києва "Печерськжитло" від 17.11.2003 та наявних у матеріалах справи фотографій вбачається, що в зазначеному підвальному приміщенні прокладено трубопровід центрального опалення будинку, у наявності водонесучі та водовідвідні комунікації; наявні зазначені комунікації і у поповерховому плані будинку, виданому Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28.11.2001.
32. При цьому апеляційним судом зазначено, що належність приміщень підвального поверху площею 231,7 кв.м саме до допоміжних, а не нежитлових була встановлена судовими рішеннями, а саме рішеннями Печерського районного суду м. Києва від 24.06.2010 у справі № 2-10-1/10, від 14.07.2010 у справі № 2-12/1/2010 від 14.07.2010 та № 2-2-1/2010 від 13.08.2010, предметом розгляду у яких були позовні вимоги про визнання недійсним укладеного 31.10.2001 між Фондом приватизації комунального майна Старокиївського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївське" (далі - ТОВ "Миколаївське") договору купівлі-продажу вказаного приміщення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
34. Постанова апеляційного суду у справі оскаржуються Печерською РДА з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо суті касаційної скарги
35. У касаційній скарзі позивач посилається на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, про те, що для визначення правового статусу спірних приміщень, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень, є встановлення того, що ці приміщення з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо).
36. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
37. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
38. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
39. Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
40. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
41. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
42. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
43. За приписами статті 1 цього ж Закону допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
44. Крім цього, пунктом 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
45. Водночас, за приписами частини третьої пункту 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
46. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 зі змінами, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 14-рп/2011 від 09.11.2011.
47. У пункті 1.1 рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 роз'яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.
48. Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України, зокрема, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.
49. Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
50. Разом із тим у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не належить і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності на ці приміщення у цих осіб не виникає.
51. Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18).
52. Колегія суддів зазначає, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.
53. Колегія суддів не спростовує, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.
54. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
55. Визначальним для правильного вирішення даного спору є з'ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.
56. Водночас, доводи скаржника про зворотне - що навпаки не має принципового значення для правильного вирішення справи правовий статус приміщення - є нічим іншим, ніж довільним тлумаченням норм законодавства та позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від висновку в якій скаржник вважає необхідним відступити.
57. Як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів, всі квартири у житловому будинку № 4 по вул. Городецького в місті Києві - приватизовані, а спірні приміщення підвального поверху, зокрема площею 231,7 кв.м, належать саме до допоміжних приміщень у складі багатоквартирного будинку, в той час як будь-яких доказів перетворення вказаних приміщень у нежитлові матеріали справи не містять. При цьому апеляційним судом враховано, що лише фактичне самовільне переобладнання таких приміщень з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цих приміщень.
58. Враховуючи викладене, за висновком апеляційного суду спірні приміщення є допоміжними, оскільки призначені для обслуговування його мешканців та не можуть вважатися нежитловими приміщеннями у розумінні частини третьої пункту 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". До того ж суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем протилежного не доведено всупереч положенням частини першої статті 74 ГПК України.
59. Таким чином, зазначені заявником в касаційній скарзі підстави щодо необхідності для відступу від правової позиції Верховного Суду є явно необґрунтованими, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
60. Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду про те, як саме має встановлюватися (визнаватися) правовий статус приміщень у структурі житлового будинку, та якими доказами і документами такий статус має підтверджуватися, колегія суддів зазначає наступне.
61. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
62. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
63. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
64. Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, Печерська РДА не зазначає норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, як і не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо такої норми для правильного вирішення справи.
65. При цьому очевидним є те, що встановлення обставин віднесення спірних підвальних приміщень багатоквартирного житлового будинку до нежитлових або ж до допоміжних приміщень є важливим для правильного вирішення спору, оскільки саме на цих доводах ґрунтуються позовні вимоги Печерської РДА.
66. Разом з тим, відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні судового рішення суд вирішує питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від стандарту "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
67. Отже, керуючись межами перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає про відсутність обґрунтованих сумнівів стосовно правильності висновку апеляційного суду про недоведеність позивачем віднесення спірних приміщень до нежитлових, а відтак не вбачає підстав для надання універсального висновку щодо визначення того, якими доказами і документами має встановлюватись (визнаватись) правовий статус приміщень у структурі житлового будинку, оскільки, як уже зазначалося в пункті 53 цієї постанови, обставини, що можуть свідчити про правовий статус таких приміщень, не обмежуються певним колом, а встановлюються судом у кожній конкретній справі окремо на підставі наданих сторонами доказів.
68. У зв'язку з цим касаційна скарга Печерської РДА в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованою, а доводи в цій частині загалом зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції та фактичної незгоди з його оцінкою, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу статті 300 ГПК України.
69. В якості ще однієї з підстав для подання касаційної скарги Печерська РДА визначила пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судове рішення у справі оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
70. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
71. Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з'ясування апеляційним судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
72. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
73. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.
74. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження у цій частині.
75. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції надав оцінку всім поданим позивачем доказам, до переоцінки яких в силу положень ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.
76. При цьому колегія суддів окремо відмічає безпідставне посилання скаржника на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29.01.2004 у справі № 22-78 (якою залишено без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 23.10.2003 про відмову у позові), оскільки така ухвала фактично втратила свою чинність. Так, за наслідком перегляду цієї справи (номер справи 2-7971/10) за нововиявленими обставинами, заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02.12.2010 частково задоволені позовні вимоги фізичних осіб шляхом: визнання недійсним договору купівлі-продажу № 000675/12 від 31.10.2001 підвального приміщення (площею 231,7 кв.м) багатоквартирного житлового будинку № 4 по вул. Архітектора Городецького в м. Києві, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Старокиївського району міста Києва та ТОВ "Миколаївське"; визнання недійсним Свідоцтва про право власності № 431 на підвальне приміщення (площею 231,7 кв.м), видане ТОВ "Миколаївське" 24.12.2001 Фондом приватизації комунального майна Старокиївського району м. Києва.
77. Окрім цього, надаючи оцінку посиланням скаржника на висновок технічної експертизи від 08.08.2003 № 530, апеляційним судом також встановлено, що експерта Рудовського Й. Г. за грубі порушення, допущені ним при проведенні будівельно-технічного дослідження підвального приміщення № 4 у спірному будинку, які призвели до необ'єктивного висновку, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності (вказаний висновок був покладений в основу ухвали Апеляційного суду м. Києва від 29.01.2004 у справі № 22-78, про яку зазначалося в пункті 76 цієї постанови).
78. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи Печерської РДА (зазначені в пунктах 19, 20 цієї постанови) про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме ненадання судом апеляційної інстанції оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам позивача, за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
79. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
80. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
81. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
82. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
83. Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
84. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
85. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, Суд відхиляє, оскільки вони: (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України; (2) свідчать про незгоду скаржника з оскаржуваним судовим рішенням; (3) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, що стали підставою для відмови у задоволенні позову; (4) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
86. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
87. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
88. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.
89. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Печерської РДА залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Розподіл судових витрат
90. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати Печерської РДА зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/22039/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил