05 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/8861/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача-1 - Валенко К. П. (адвокат),
відповідача-2 - не з'явився,
розглянувши заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" та Приватного підприємства "Транс Петроль"
про ухвалення додаткового рішення
до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 910/8861/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой"
до: 1. Приватного підприємства "Транс Петроль",
2. Приватного підприємства "Вікінг"
про визнання правочинів недійсними та застосування реституції,
Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2022 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022, на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022, на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі № 910/8861/21.
У касаційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" наведено попередній розрахунок суми судових витрат.
У свою чергу, Приватне підприємство "Транс Петроль" у відзиві на касаційну скаргу зазначило попередній орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції - 10 300,00 грн.
При цьому 06.02.2023 та 06.06.2023 від представника Приватного підприємства "Транс Петроль" Валенко К. П. надійшли клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу на загальну суму 28 800,00 грн, до яких відповідачем-1 додано: рахунки на оплату № 3 від 05.01.2023, № 1 від 20.02.2023, №11 від 19.05.2023, № 13 від 23.05.2023, № 16 від 02.06.2023; платіжні доручення №2331 від 09.01.2023, № 2445 від 20.02.2023; акт надання послуг № 6 від 11.01.2023, акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 22.02.2023, № 11 від 22.05.2023, № 13 від 24.05.2023; платіжні інструкції № 35 від 22.05.2023, № 58 від 24.05.2023, № 99 від 02.06.2023.
Крім того, 21.02.2023 та 05.06.2023 від представника Приватного підприємства "Транс Петроль" Кравця Р. Ю. також надходили клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу на загальну суму 8 600,00 грн, до яких відповідачем-1 додано: рахунки на оплату № 70 від 09.02.2023, № 78 від 13.02.2023; платіжні доручення № 2433 від 13.02.2023, № 2455 від 01.03.2023; акти надання послуг № 48 від 13.02.2023, № 95 від 01.03.2023.
За результатами перегляду справи № 910/8861/21 у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 07.06.2023 частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой". Скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у вказаній справі, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі № 910/8861/21 - залишено в силі.
12.06.2023 безпосередньо до Касаційного господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" подало заяву про ухвалення додаткової постанови у справі № 910/8861/21, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Транс Петроль" та Приватного підприємства "Вікінг" по 34 080,00 грн судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції (які складаються з: 25 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу та 9 080,00 грн - судового збору). До вказаної заяви позивачем додано докази понесення зазначених витрат, зокрема: акти приймання-передачі наданих послуг з вересня 2022 року по червень 2023 року; рахунки № 15 від 17.10.2022, № 18 від 24.11.2022, № 20 від 20.12.2022, № 1 від 27.01.2023, № 6 від 21.02.2023, № 9 від 23.03.2023, № 13 від 21.04.2023, № 17 від 26.05.2023, № 19 від 09.06.2023; платіжні інструкції № 13715 від 04.11.2022, № 14061 від 30.11.2022, № 14363 від 23.12.2022, № 14793 від 31.01.2023, № 15172 від 28.02.2023, № 15588 від 28.03.2023, № 16061 від 03.05.2023, № 16610 від 30.05.2023, від 16726 від 09.06.2023.
20.06.2023 від Приватного підприємства "Транс Петроль" надійшли заперечення на вказану заяву, в яких відповідач-1 просить відмовити в її задоволенні, а у разі наявності підстав для задоволення заяви - зменшити розмір заявлених до відшкодування судових витрат, з тих підстав, що їх розмір є необґрунтованим.
Крім того, відповідач-1 просить здійснити розподіл судових витрат у цій справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням клопотань про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, поданих Приватним підприємством "Транс Петроль" під час розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой".
При цьому до наведених заперечень відповідачем-1 додано рахунок на оплату №21 від 19.06.2023 та платіжну інструкцію № 157 від 19.06.2023.
05.07.2023 представником Приватного підприємства "Транс Петроль" Валенко К. П. подано клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, до якого, зокрема, додано: акти приймання-передачі наданих послуг № 16 від 07.06.2023, № 21 від 21.06.2023; рахунок на оплату № 26 від 04.07.2023; платіжну інструкцію № 198 від 04.07.2023.
Колегія суддів, розглянувши заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" та Приватного підприємства "Транс Петроль" про розподіл судових витрат, понесених сторонами в суді касаційної інстанції, зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, чинним процесуальним законом також визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, покладається на сторону, що заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четверті статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись наведеними частинами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, а також у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №910/8342/21.
При цьому відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Наведені форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Верховний Суд звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.
За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
У свою чергу, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених положень чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Таким чином, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Як зазначалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" подало заяву про ухвалення додаткової постанови у справі № 910/8861/21, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Транс Петроль" та Приватного підприємства "Вікінг" по 34 080,00 грн судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції (які складаються з: 25 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу та 9 080,00 грн - судового збору).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції при розгляді справи № 910/8861/21 заявником відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, подано:
- акти приймання-передачі послуг, наданих за договором № 20/09/20 від 20.09.2020 з вересня 2022 року по червень 2023 року;
- рахунки № 15 від 17.10.2022, № 18 від 24.11.2022, № 20 від 20.12.2022, № 1 від 27.01.2023, № 6 від 21.02.2023, № 9 від 23.03.2023, № 13 від 21.04.2023, № 17 від 26.05.2023, № 19 від 09.06.2023;
- платіжні інструкції № 13715 від 04.11.2022, № 14061 від 30.11.2022, № 14363 від 23.12.2022, № 14793 від 31.01.2023, № 15172 від 28.02.2023, № 15588 від 28.03.2023, № 16061 від 03.05.2023, № 16610 від 30.05.2023, від 16726 від 09.06.2023.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 20.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" (клієнт) та Адвокатським бюро "Дмитра Артюхова" (виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги № 20/09/20, відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за завданням клієнта здійснювати захист, представництво, надавати правову допомогу в порядку та на умовах, визначених цим договором, а клієнт зобов'язується прийняти надані послуги та здійснити їх оплату, а також відшкодувати фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору, в порядку, протягом строку, на умовах і в обсязі, визначених в цьому договорі.
За умовами п. 3.1. договору його ціна, розмір гонорару (винагороди) виконавця, строки та порядок розрахунків погоджені сторонами та зазначені у специфікаціях (додаток № 1 до даного договору).
Згідно з п. 6.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків відповідно до умов даного договору.
За змістом специфікації № 2 від 01.06.2021 до вказаного договору, його ціна складається з сум, які становлять гонорар (винагороду) виконавця за проведення аналізу та оцінки наданих клієнтом документів, підготовку правової позиції, підготовку та подачу процесуальних документів до суду, участь у судових засіданнях щодо правовідносин, які виникли між клієнтом, Приватним підприємством "Вікінг" та Приватним підприємством "Транс Петроль" з приводу недійсності угоди про реституцію від 30.05.2018, договорів купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 і № 299/1211/2018 від 12.11.2018 та зобов'язанню вчинити відповідні реєстраційні дії (п. 1. специфікації).
Надання послуг, зазначених у п. 1. специфікації, здійснюється протягом строку розгляду справи в суді першої інстанції та дії договору, але не менше 3 місяців з дати підписання цієї специфікації (п. 2. специфікації).
Клієнт зобов'язаний здійснити оплату послуг (гонорару) виконавця за договором у наступному розмірі та наступним чином: 8 000,00 грн щомісячно протягом трьох місяців з моменту укладення цієї специфікації, в кінці кожного місяця, на підставі виставленого рахунку; 5 000,00 грн щомісячно, починаючи з четвертого місяця надання послуг, до повного їх виконання та отримання рішення суду першої інстанції по суті спору (п. 3. специфікації).
У свою чергу, Приватним підприємством "Транс Петроль" подано заперечення на вищевказану заяву позивача, в яких відповідач-1 просить відмовити в її задоволенні, а у разі наявності підстав для задоволення заяви - зменшити розмір заявлених до відшкодування судових витрат, з тих підстав, що їх розмір є необґрунтованим, оскільки зі змісту заяви позивача та поданих ним доказів не вбачається виконання будь-якої роботи адвокатом в рамках надання правничої допомоги в грудні 2022 року. При цьому у період з березня 2023 року по квітень 2023 року виконання будь-якої роботи адвокатом в рамках надання правової допомоги у цій справі не здійснювалось, виконання будь-якої іншої роботи зі змісту заяви та поданих доказів не вбачається.
Крім того, відповідач-1 у наведених запереченнях просить здійснити розподіл судових витрат у цій справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням клопотань про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, поданих Приватним підприємством "Транс Петроль" під час розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой".
Оцінивши доводи Приватного підприємства "Транс Петроль" про неспівмірність заявлених позивачем до стягнення витрат з обсягом наданих представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" послуг у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими, оскільки касаційне провадження у цій справі було відкрито відповідною ухвалою Верховного Суду 13.12.2022 та, у подальшому, зупинено 22.02.2023 і поновлено 24.04.2023, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача про надання йому правової допомоги у цей період. При цьому сума вказаних витрат, визначена за підготовку касаційної скарги, додаткових пояснень та участі представника в судових засіданнях є неспівмірною зі складністю справи, часом, об'єктивно необхідним для надання/виконання зазначених послуг/робіт.
Таким чином, проаналізувавши зміст та обсяг наданих представником позивача послуг, подані відповідачем-1 заперечення, значення цієї справи для її сторін, складність самої справи, ціну позову та співмірність заявлених до відшкодування сум з виконаною роботою адвоката в суді касаційної інстанції, а також з огляду на часткове задоволення позову колегія суддів вважає, що обґрунтованим і розумним розміром компенсації за вказані послуги буде стягнення з Приватного підприємства "Транс Петроль" та Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" 20 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Що стосується розподілу судових витрат Приватного підприємства "Транс Петроль" у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, то колегія суддів зазначає таке.
На підтвердження вказаних витрат на загальну суму 28 800,00 грн представником відповідача-1 Валенко К. П. під час розгляду касаційної скарги позивача було подано до суду:
- рахунки на оплату № 3 від 05.01.2023, № 1 від 20.02.2023, №11 від 19.05.2023, №13 від 23.05.2023, № 16 від 02.06.2023;
- платіжні доручення № 2331 від 09.01.2023, № 2445 від 20.02.2023;
- акт надання послуг № 6 від 11.01.2023;
- акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 22.02.2023, № 11 від 22.05.2023, № 13 від 24.05.2023; платіжні інструкції № 35 від 22.05.2023, № 58 від 24.05.2023, №99 від 02.06.2023.
Також на підтвердження наведених витрат на загальну суму 8 600,00 грн представником Приватного підприємства "Транс Петроль" Кравцем Р. Ю. під час розгляду касаційної скарги позивача було подано до суду:
- рахунки на оплату № 70 від 09.02.2023, № 78 від 13.02.2023;
- платіжні доручення № 2433 від 13.02.2023, № 2455 від 01.03.2023;
- акти надання послуг № 48 від 13.02.2023, № 95 від 01.03.2023.
Отже, наведений розмір судових витрат (28 800,00 грн + 8 600,00 грн = 37 400,00 грн), понесених відповідачем-1 на правову допомогу в суді касаційної інстанції при перегляді цієї справи, є підтвердженим.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги докази понесення зазначених витрат, подані відповідачем-1 разом із запереченнями, які були надіслані до суду 19.06.2023, а також разом з відповідним клопотанням, поданим 04.07.2023, оскільки, як зазначалося вище, відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Водночас, постанову суду касаційної інстанції у цій справі прийнято 07.06.2023.
Суд також враховує, що позивач не надав ані заперечень щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу, ані клопотання про зменшення розміру таких витрат.
Разом з тим, предметом позову у цій справі були вимоги про визнання недійсними укладених між Приватним підприємством "Транс Петроль" та Приватним підприємством "Вікінг" угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018; договору купівлі-продажу № 011/1501/2019 від 15.01.2019; договору купівлі-продажу № 299/1211/2018 від 12.11.2018; а також про застосування реституції шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності на спірні транспортні засоби за Приватним підприємством "Транс Петроль" та відновлення у вказаному реєстрі таких записів за Приватним підприємством "Вікінг", обґрунтовані (вимоги) тим, що оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки укладені з метою уникнення Приватним підприємством "Вікінг" відповідальності перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" за судовими рішеннями у справах № 906/646/18 та № 906/726/17 про стягнення заборгованості.
За результатами перегляду справи № 910/8861/21 у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 07.06.2023, у тому числі, скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 про відмову у задоволенні всіх позовних вимог, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу № 011/1501/2019 від 15.01.2019 - залишено в силі.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений на шкоду позивача, як кредитора відповідача-2, тобто має ознаки фраудаторного правочину. Водночас, Верховним Судом враховано, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Однак, така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати. При цьому до публічних обтяжень належить, зокрема, накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів (осіб) у випадках, встановлених Законом. До цієї категорії обтяжень належить, у тому числі, арешт, накладений виконавцем у виконавчому провадженні.
За змістом частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, враховуючи, що спір у цій справі фактично виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів, у тому числі відповідача-1, як сторони спірних правочинів, предметом яких було арештоване державним виконавцем майно, судові витрати Приватного підприємства "Транс Петроль" в частині витрат на професійну правничу допомогу, понесені ним в суді касаційної інстанції, покладаються на нього.
Крім того, зважаючи на те, що постановою Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 910/8861/21 частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" та, зокрема, скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 у цій справі, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021, яким задоволено одну позовну вимогу з чотирьох, - залишено в силі, колегія суддів дійшла висновку, що сплачений позивачем судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 4 540,00 грн (18 160,00 грн / 4) в рівних частинах з Приватного підприємства "Транс Петроль" та Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой".
Відповідно до частини третьої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Керуючись статтями 126, 129, 244, 301, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" про ухвалення додаткової постанови у цій справі щодо розподілу судових витрат в суді касаційної інстанції задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Транс Петроль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
4. Судові витрати в частині витрат на професійну правничу допомогу Приватного підприємства "Транс Петроль", понесені в суді касаційної інстанції, покласти на Приватне підприємство "Транс Петроль".
5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
В. Суховий