Дата документу 07.05.2021
Справа № 334/5692/19
Провадження № 2/334/327/21
07 травня 2021 року
Ленінський районний суд м. Запоріжжя
у складі:головуючого - судді Гнатюка О.М.,
при секретарі Алєйніковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,
05 серпня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову вказує, що 06.04.2016 року з відповідачем було підписано заяву б/н, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, що передбачено п. 2.1.1.5.7 Договору. Овердрафт (п.1.1.1.63 Договору) - це короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операцій по платіжній картці над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.
При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Пунктом 1.1.3.2.4 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 Договору. Відповідно до п. 1.1.2.1.5 до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов і правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно п. 2.1.1.5.6 Умов і правил надання банківських послуг позичальник у разі невиконання зобов'язань за договором на вимогу Банку повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, оплати винагороди Банку.
Згідно п.2.1.1.12.6.1. Умов та правил надання банківських послуг при непогашенні суми простроченого кредиту на суму від 100 грн., Клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.
Відповідач у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України зобов'язання за вказаним договором не виконав, не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 13.06.2019 року відповідач має заборгованість у сумі 11631,27 грн., яка складається з:
-заборгованості за тілом кредиту у сумі 5171,89 грн.;
-заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 1956,00 грн.;
-нарахованої пені за прострочене зобов'язання у сумі 2723,32 грн.;
-нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. у сумі 750,00 грн.,
а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
-штраф (фіксована частина) у сумі 500,00 грн.;
-штраф (процентна складова) у сумі 530,06 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 11631,27 грн. та витрати понесені по оплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Разом з позовною заявою подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.
11.01.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, відповідно до якого просить відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи наступним. Відповідач заявляє, що не був ознайомлений в письмовій формі з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», на з викладеними на банківському сайті, не підписував вищевказані документи, а отже не вважає їх частиною Договору про надання банківських послуг. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у сплаті процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, у зв'язку із чим виникло необґрунтоване нарахування позивачем відповідачу відсотків, пені, штрафів та самостійне списання коштів, які надходили на картковий рахунок відповідача, . через що останній вважає розрахунок, який міститься у позові, неправильним, заборгованість взагалі відсутня, існує необґрунтоване списання коштів у розмірі 2649,64 грн.
Того ж дня на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, яка згодом була уточнена, відповідно до вимог якої просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом суму безпідставно списаних з рахунка клієнта коштів у розмірі 2649,64 грн. та зобов'язати відповідача скасувати нараховані позивачу відсотки, штрафні санкції за заявою №б/н від 06.04.2016 року за період з 01.12.2016 року по час звернення до суду. Обґрунтування зустрічного позову є аналогічними з викладеними у відзиві на позовну заяву. Вказує, що всі кошти, які використовувались ним з карткового рахунку в загальній сумі 33246,36 грн. були повернуті банку за рахунок надходжень коштів в загальній сумі 35896,00 грн., що наведено в розрахунку як ОСОБА_1 , так і АТ КБ «ПриватБанк». Зазначає, що необґрунтовані дії відповідача за зустрічним позовом привели до існування з карткового рахунку позивача за зустрічним позовом грошових коштів в сумі 2649,64 грн. які просить стягнути у разі задоволення позову.
За розрахунком позивача за первісним позовом, який не включає всі обороти за картковим рахунком, а лише витрати кредитних коштів, який доданий до первісної позовної заяви, також підтверджено більше надходження коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 (20501,47 грн. - загальна сума за стовпчиком 21 «Сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості»), ніж витрати кредитних коштів (17851,83 гри. - загальна сума за стовпчиком 3 «Витрати клієнтом кредитних коштів»), різниця становить 2649,64 грн., яку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» списав на відсотки, пеню, штрафи і продовжував надалі нарахування в наступних періодах.
Таким чином, відбулось порушення прав позивача за зустрічним позовом як споживача банківських послуг щодо визначення банком неналежної ціни продукції (банківської послуги) - безпідставне нарахування відсотків, пені, штрафів та списання коштів на їх погашення в сумі 2649,64 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2020 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Перейдено до розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження на підставі ч. 4 ст. 193 ЦПК України.
11 березня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «ПриватБанку» на відзив ОСОБА_1 , відповідно до якої представник вважає заперечення відповідача за первісним позовом необґрунтованими, просить задовольнити позовні вимоги.
03 червня 2020 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на відповідь на відзив, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні первісних позовних вимог у повному обсязі, обґрунтовуючи доводами, аналогічно викладеними у раніше наданому відзиві.
26 червня 2020 року представник первісного позивача надав пояснення, які є аналогічними з раніше наданими до суду поясненнями.
18 листопада 2020 року представником позивача надано відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якої просить застосувати строки позовної давності, відмовити у задоволенні зустрічного позову, та задовольнити вимоги первісного позову в повному обсязі.
25 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення з питань, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву, відповідно до яких вказує, що представником АТ КБ «ПриватБанк» необґрунтовано заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки про безпідставне стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача стало відомо 10 квітня 2018 року в межах трирічного строку позовної давності. Позивач за зустрічним позовом дізнався про повне нарахування відсотків, штрафних санкції з розрахунку до позовної зави, отриманої 20.12.2019 р. разом з ухвалою суду про відкриття провадження у справі. Банк не довів, що раніше повідомляв ОСОБА_1 і він міг і повинен був знати про детальне нарахування заборгованості в розмірах, в яких звернувся до суду. Позивач за зустрічним позовом вважає, що його право порушене незаконним нарахуванням та списанням коштів на погашення відсотків і пені, що і стало причиною звернення з зустрічним позовом в межах трирічного строку позовної давності.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в позові просить слухати справу за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Виходячи з наведеного, а також положень ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності представника позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючу думку відповідача, надавши оцінку доказам, прийшов до наступних висновків.
Щодо первісної позовної заяви.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 06.04.2016 року, відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» змінило свою назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №б/н від 06.04.2016 року, укладеного між сторонами справи, у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 13.06.2019 року утворилась заборгованість у сумі 11631,27 грн., яка складається з:
-заборгованості за тілом кредиту у сумі 5171,89 грн.;
-заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 1956,00 грн.;
-нарахованої пені за прострочене зобов'язання у сумі 2723,32 грн.;
-нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. у сумі 750,00 грн.,
а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
-штраф (фіксована частина) у сумі 500,00 грн.;
-штраф (процентна складова) у сумі 530,06 грн.
Відповідно до п. 2.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, вказані Умови використання кредитних карт ПАТ КБ «ПриватБанк», пам'ятка клієнта/довідка про умови кредитування, тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, встановлюють правила випуску, обслуговування та використання кредитних карт банку. Дані Умови регулюють відносини між банком та клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на підставі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язаний виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт.
Згідно з п.2.1.1.2. вказаних Умов та Правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві.
Разом з тим, як вбачається з долученої до матеріалів справи анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, вона містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію та бажання отримати банкіські послуги без зазначення розміру бажаного кредитного ліміту. В анкеті-заяві не зазначено даних про умови кредитування, які проценти встановлено за користування кредитом, строк договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту, розмір комісії.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ст. 551 ч.1 та ч.2 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 06.04.2016 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, і які розміщені на сайті банку www.privatbank.ua.
До позову банк додав довідку про умови кредитування та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, надану банком довідку про умови кредитування суд не може взяти до уваги, оскільки у змісті підписаної відповідачем заяви не обумовлено, що такий документ є частиною кредитного договору.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині нарахування відсотків та неустойки, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Тарифи обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, позивачем не було доведено, що саме ці Витяг з Умов та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Тарифи, на які посилається позивач, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такий правовий висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17-ц.
Враховуючи, що надані банком Витяг з Умов і правил та Тарифи, розміщені на сайті банку, не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину укладеного між сторонами кредитного договору, шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Крім того, суд враховує, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Аналізуючи Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» на предмет їх відповідності вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17-ц) зробила правовий висновок, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Беручи до уваги зміст кредитного договору у даній справі, а також обсяг і зміст наданих банком Умов і правил, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XIІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також в розділі 1.1.1. Терміни і поняття зазначених Умов не надано визначення поняттям «тіло кредиту» й «прострочене тіло кредиту», та не наведено розбіжностей між даними поняттями.
Крім того, проаналізувавши розрахунок заборгованості, наданий позивачем за первісним позовом, контррозрахунок відповідача за персвісним позовом, суд приходить до висновку, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк». Водночас, з урахуванням відсутності повідомлення споживача про умови кредитування та їхнє узгодження, дослідивши стовб. 3 «Витрати клієнтом кредитних коштів», стовб. 21 «Сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості», стовб. «Заборгованість за наданим кредитом» розрахунку заборгованості за договором №б/н від 06.04.2016 року, встановлено безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 2649,64 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості, а отже у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити.
Щодо зустрічної позовної заяви, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що вказаний зустрічний позов пов'язаний із порушенням прав споживачів банківських послуг, а отже свідчить про порушення банком Закону України «Про захист прав споживачів», виходячи з наступного.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок про те, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансових послуг тощо. Особливістю таких правовідносин є участь в них спеціального суб'єкта - споживача.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Загальні правові засади для захисту інтересів споживачів фінансових послуг регулюються Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (надалі - Закон №2664-III) та Законом України «Про банки і банківську діяльність» (надалі - Закон №2121-ІІІ), а також Законом України «Про захист прав споживачів».
Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу закріплені у ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України.
За змістом ст. 179, 192 ЦК України грошові кошти є речами, що виконують роль загального еквіваленту та платіжного засобу. Відносно них можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Як передбачено ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
В силу ч. 2 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» дата валютування - зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючих отримувача банку або в установі учасників платіжної системи.
Статтею 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпоряджатися ними, а банк, у свою чергу, в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо). При цьому за відсутності розпорядження клієнта банк може списати грошові кошти з рахунку лише на підставі рішення суду, а також якщо таке списання передбачено нормами закону чи умовами договору.
Отже, грошові кошти після зарахування на рахунок ОСОБА_1 стали його власністю та могли бути списані з рахунка без розпорядження позивача лише на підставі рішення суду, а також відповідно до вимог закону чи умов договору.
Будь-яке рішення суду чи вимоги закону, які б дозволяли АТ КБ «Приватбанк» здійснити списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 на момент виникнення спірних відносин були відсутні.
Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зазначив, що відповідачем за зустрічним позовом з його карткових рахунків в рахунок погашення необґрунтовано встановлених процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, безпідставно списано кошти на загальну суму 2649,64 грн.
Відповідач за зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої заперечення, зазначав, що заборгованість не була сплачена позивачем, дія кредитного договору від 06.04.2016 року на даний час не припинена, тому банк продовжує нараховувати відсотки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та здійснив договірне списання коштів в межах існуючої заборгованості за кредитом. При цьому, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, як невід'ємної частини укладеного між сторонами договору.
Проте, з такими аргументами АТ КБ «ПриватБанк» суд не може погодиться, з огляду на раніше встановлене судом відсутність підстав дотримання вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Таким чином, належних, допустимих та достовірних доказів про укладення між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 договору, за умовами якого останній доручив банку або ж дав згоду списувати грошові кошти з його рахунків без його розпорядження, матеріали справи не містять, а тому суд приходить до висновку, що у АТ КБ «Приватбанк» не було законних підстав для списання грошових коштів з карткових рахунків позивача за зустрічним позовом, у зв'язку з чим з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 2649,64 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» скасувати нараховані ОСОБА_1 за заявою № б/н від 06.04.2016 року на картковому рахунку № НОМЕР_1 відсотки, штрафні санкції (пеню, штрафи) за період з 01.12.2016 року по час звернення до суду, суд приходить до наступного.
Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
У постанові від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив такі висновки: Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині незарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року, викладеній у справі № 711/11121/18.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача скасувати нараховані відсотки, пеню, штрафні санкції, за користування використаним кредитним лімітом, є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право позивача і не нівелює негативні наслідки порушення його права. Фактично ця вимога позивача зводиться до скасування заборгованості, проте питання існування боргу та його складових вирішується під час розгляду позовних вимог про стягнення боргу за кредитом. Тому, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.
Водночас, судом дана належна оцінка поясненням представника відповідача за зустрічним позовом на позовну заяву та проханню про застосування строку позовної давності.
Так, згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Виходячи з позову, позивач дізнався про існування порушення його прав як споживача банківських послуг з 20.12.2019 року з моменту отримання поштовим відправленням копію позовної заяви та ухвали про відкриття провадження по вказаній справі. Зазначає, що самостійно не сплачував пеню та відсотки за користування кредитними коштами, а банком самовільно списувались без згоди позивача грошові кошти, про що дізнався під час ознайомлення з розрахунком позивача за первісним позовом. Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що строки позовної давності позивачем не пропущені, а тому прохання відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Іншіс удові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки позивач за зустрічним позовом звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», сума судового збору, установленого за звернення позивача до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 2270,00 грн..
Керуючись ст. 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст. 525, 526, 530, 629, 634, 638, 639, 1050, 1054 ЦК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти з рахунку клієнта в розмірі 2639,64 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 2270 грн.
В іншій частині відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено 07 травня 2021 року.
Суддя О.М.Гнатюк