Справа № 464/1892/21 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/738/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
04 липня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ільківа Миколи Миколайовича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
В березні 2021 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначала, що 08 травня 2019 року о 16 годині 00 у Львівській області Пустомитівському районі с. Зубра по вул. Ів.Франка біля будинку № 15 автомобіль «Ford Fiesta» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням відповідача - водія ОСОБА_1 скоїв наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином позивача. Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, забою головного мозку, субарахноїдального крововиливу. За фактом описаної дорожньо-транспортної пригоди слідчим СВ Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області було порушено кримінальне провадження № 12019140270000699 від 09.05.2019 року за ознаками ст. 286 ч. 2 КК України. Вказане кримінальне провадження згідно постанови від 26 червня 2020 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 286 КПК України у зв'язку із відсутності в діях водія ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. ДТП потерпілій особі заподіяно матеріальну та моральну шкоду. Матеріальна шкода полягає у витратах на лікування та реабілітацію сина. Витрати на лікування 2356, 51 грн., витрати на реабілітаційне санаторно-курортне лікування сина 55 600, 00 грн. Окрім того, позивач понесла витрати по яких у неї немає чеків, але які є необхідними і які вона оцінює по мінімальних ставках - це витрати на транспорт, спеціальне харчування сина, які складають 3000, 00 грн. Окрім того позивачу завдану моральну шкоду, яку вона оцінює у 250 000, 00 грн. На підставі наведеного просила заявлені позовні вимоги задоволити.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду у розмірі 60 000, 00 (шістдесят тисяч гривень 00 коп.) грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 народження в дохід держави судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Ільків Микола Миколайович, подавши апеляційну скаргу.
З рішенням в частині стягнення моральної шкоди не погоджується, оскільки вважає, що в ході розгляду судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та рішення прийнято всупереч нормам матеріального та процесуального законодавства. Зокрема, в ході судового розгляду справи не було належним чином з'ясовано наявності моральних страждань ОСОБА_3 , а також не враховано його вину у спричиненні даної дорожньо - транспортної пригоди.
Вважає, що враховуючи відсутність доказів спричинення моральної шкоди ОСОБА_3 та присутність у діях пішохода грубої необережності, вважає, що суму моральної шкоди слід зменшити до 8000грн.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути моральну шкоду в розмірі 8000 грн.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі 60 956, 51 грн. слід відмовити, оскільки покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
В частині вирішення питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції врахувавши характер душевних страждань, яких зазнав потерпілий ОСОБА_3 внаслідок ушкодження здоров'я, перенесений у ході лікування фізичний біль, тривалий характер відновлення здоров'я, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, прийшов до висновку про стягнення моральної шкоди в розмірі 60 000 гривень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 08.05.2019 року близько 16 год. 30 хв. в с. Зубра по вул. Ів. Франка, 15, Пустомитівського району, Львівської області, відбулася ДТП (наїзд на пішохода) за участі автомобіля марки «Форд Фієста» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , яка здійснила наїзд на пішохода неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження у вигляді ЧМТ, забій головного мозку, субарахноїдальний крововилив, госпіталізований у реанімаційне відлуння МДКЛ, згідно висновку судово-медичного експерта отримав тяжкі тілесні ушкодження.
09 травня 2019 року вказані відомості внесено до ЄРДР за № 12019140270000699 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою слідчого СВ Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області Цундер І.В. від 26.06.2020 року кримінальне провадження внесене до ЄРДР № 12019140270000699 закрито у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Зі змісту постанови слідчого про закриття кримінального провадження вбачається,що згідно висновку судово-медичної експертизи неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді ЧМТ, забою головного мозку, субарахноїдального крововилу. Склад кримінального правопорушення в даній дорожньо-транспортній пригоді відсутній, оскільки причиною ДТП стали дії неповнолітнього пішохода ОСОБА_3 , який раптово вийшов на смугу для руху автомобіля марки «Форд Фієста» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , яка була позбавлена можливості уникнути наїзд на нього.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Ford Fiesta» д.н.з. НОМЕР_1 станом на 08.05.2019 року була застрахована в АТ «СК «Інго».
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні матеріальної шкоди апелянтом не оскаржується, тому таке в силу вимог ст. 367 ЦПК України в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
За загальним правилом, яке міститься у ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У частині другій статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відшкодування моральної шкоди, яке міститься у статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються тяжкість та тривалість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, можливість їх відновлення, тощо. При цьому, суд має виходити із засад розумності та справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі №450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини.
Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.
За приписами ч.2. ст.1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, власне, й врахував всі обставини справи, а тому дійшов законного і обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
На переконання колегії суддів, за встановлених обставин справи, присуджене судом першої інстанції моральне відшкодування відповідає вимогам розумності та справедливості, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільківа Миколи Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 04 липня 2023 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.