Справа № 463/1407/23 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/833/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
04 липня 2023 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Басюр Лесі Миколаївни на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, -
В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Дану ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Басюр Леся Миколаївна, подавши апеляційну скаргу.
Вважає, що ухвала прийнята за умов неповного з'ясування судом обставин,що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Посилається на положення п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та вказує, що рішенням суду у справі № 1.380.2019.001973 від 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 поновлений на військовій службі як незаконно звільнений, відтак за приписами ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з урахуванням вказаного судового рішення у останній вважається таким, що весь період вимушеного прогулу був військовослужбовцем, а цей період зараховується до часу проходження ним військової служби.
Зазначає, що ОСОБА_1 є учасником антитерористичної операції - учасником бойових дій, якому надано вказаний статус відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», станом на сьогодні є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , продовжує проходити військову службу та виконувати службові обов'язки, виконувати бойові завдання.
Вважає очевидним є те, що моральну (немайнову) шкоду ОСОБА_1 було заподіяно під час виконання ним службових обов'язків військовослужбовця, внаслідок незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби під час виконання ним службових обов'язків, а відтак у суду було достатньо правових підстав ухвалити рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 від сплати судового збору та відкрити провадження у цивільній справі.
Просить ухвалу суду скасувати та і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6 (повернення заяви позивачеві(заявникові)), 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція Апеляційного суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Повертаючи позовну заяву позивачу районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху вимог такої належно не виконав, недоліки позовної заяви не усунув.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції..
Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріалами справи встановлено, що року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 28 лютого 2023 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Басюр Л.М. про звільнення позивача від сплати судового збору відмовлено; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали, а саме: представити суду оригінал квитанції про сплату судового збору в розмірі 9000 грн.; надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали.
На виконання ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 28 лютого 2023 року представник позивача ОСОБА_2 надіслала заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Повертаючи позовну заяву позивачу районний суд зазначив, що заявою про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 28 лютого 2023 року не представлено суду оригіналу квитанції про сплату судового збору в розмірі 9000 грн. При цьому правову оцінку можливості звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» вже надано судом в ухвалі про залишення позову без руху, поданою заявою про усунення недоліків не спростовано висновку суду про те, що пред'явлений ОСОБА_1 позов не пов'язаний з виконанням ним військового обов'язку, а також виконанням службових обов'язків, оскільки предметом такого є стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст.1 закон «Про судовий збір»).
Відповідно до ч.1, 3 ст.136 ЦПК суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його цивільних прав та обов'язків.
Ключовими принципами ст.6 конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Недопустимість обмеження доступу до правосуддя підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. ЄСПЛ неодноразово вказував, що судовий збір має бути таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачено. У свою чергу розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії», рішення від 26.07.2011).
ЄСПЛ зазначив, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (справа «Креуз проти Польщі», рішення від 19.06.2001).
Повертаючи позовну заяву позивачеві суд першої інстанції вважав, що обставини наведені позивачем є недостатніми для задоволення клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору.
Пунктом 13 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав;
Проте, суд першої інстанції не звернув на це уваги, незважаючи на те, що разом з заявою про усунення недоліків представником позивача надано для долучення до матеріалів справи копію паспорта, копію посвідчення військовослужбовця та копію посвідчення учасника бойових дій, виданих на ім'я ОСОБА_1 .
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Враховуючи, що суд першої інстанції не дослідив належним чином підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, допустив надмірний формаліз, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є зокрема неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи ; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Басюр Лесі Миколаївни - задовольнити.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 березня 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 04 липня 2023 року.
Головуючий Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.