Справа № 455/1608/21 Головуючий у 1 інстанції: Пошивак Ю.П.
Провадження № 22-ц/811/561/23 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
27 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретарка: Колич Х.Б.,
за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представниці відповідача АТ «Українська залізниця» - Підгородної І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області в складі судді Пошивака Ю.П. від 24 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 24 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення моральної та матеріальної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця», юридична адреса: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, будинок №5, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815, в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки селища Сухобезводне Семенівського району Горьківської області, жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , матеріальну шкоду в сумі 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок та моральну шкоду в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 24 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ухвалене судом оскаржуване рішення не містить жодної мотивованої аргументації, в тому числі і оцінки аргументів Позивача чи заперечень Відповідача. Більше того, деяким аргументам надано викривленого висновку. Звертає увагу на те що, суд першої інстанції, неправомірно зазначив, що ОСОБА_3 на момент наїзду електропоїзда лежав на колії; така інформація не відповідає дійсності та оскверняє пам'ять загиблого, який не мав наміру вчиняти самогубство. Вважає, що суд першої інстанції неправомірно вважав, що у даному випадку мала місце груба необережність загиблого. Зазначає, що інформація щодо наявності умислу потерпілого чи грубої необережності у настанні смерті загиблого в постанові про закриття кримінального провадження відсутня. Більше того, Постанова про закриття кримінального провадження №12021141160000117 від 25 червня 2021 року не містить навіть інформації про звичайну недбалість загиблого пішохода. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що у діях загиблого присутня вина у ДТП, вчиненій на залізничному транспорті, безпідставними та негуманними; такими що порушують право на презумпцію невинуватості. Суд не зазначив чітко та доступно доводи і мотиви прийнятого ним рішення, порушив вимоги чинного законодавства та фактичного позбавив апелянта права на справедливий суд.
В судове засідання позивачка не з'явилася, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у її відсутності, зважаючи на те, що така повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та зважаючи на те, що в судовому засіданні брав участь її представник.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання апеляційної скарги, представниці відповідача - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 276 КК України, 11,15,16,23, 82, 1167, 1168, 1172, 1187, 1191, 1193 ЦК України, 3 КУ, 12, 13, 76, 77-80, 81, ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року та задовольняючи позовні вимоги частково виходив з того, щоміж сторонами виник спір з приводу відшкодування моральної та матеріальної шкоди. АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Встановивши, що позивачка ОСОБА_1 є дочкою загиблого ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що заподіяна позивачці моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_3 , підлягає відшкодуванню відповідачем АТ «Укрзалізниця», як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представником останнього у судовому засіданні не доведено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Як на підставу стягнення матеріальної шкоди позивачка ОСОБА_1 покликається на товарний чек від 12.07.2021 року на суму 750,00 гривень та накладну від 15.07.2021 року на суму 7661,00 гривню. Суд звертає увагу, що накладна від 15.07.2021 року не містить усіх необхідних реквізитів, а саме номер накладної та відомостей про те, кому відпущено товар. А відтак вимога позивачки ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню та стягненню 750,00 гривень, які підтверджені належним чином. На підтвердження судових витрат до матеріалів справи позивачкою ОСОБА_1 надано лише попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла, і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи в розмірі 1000,00 гривень. Позивачкою ОСОБА_1 , не надано суду доказів, які підтверджують здійснення витрат на професійну правничу допомогу (квитанції чи меморіального ордеру). Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом Слутим Я.О. в порядку, не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження сплати позивачкою ОСОБА_1 коштів в розмірі 15000,00, зокрема, не надано відповідних квитанцій, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку. Окрім того, в судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Слутий Я.О. про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 гривень не наполягав. Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що ОСОБА_3 , перебував на об'єкті залізничного транспорту (колії), лежав на рейках, суд погодився з доводами відповідача про те, що у спірному випадку мала місце груба необережність потерпілого, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами. Тому, суд вважав можливим зменшити розмір, який просять стягнути з відповідача на відшкодування завданої йому смертю рідної людини моральної шкоди, і за таких обставин визначити суму завданої моральної шкоди в розмірі 20000,00 гривень, задовольнивши, таким чином, вимоги позивачки - частково, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Щодо витрат на поховання, суд виходив з того, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Колегія суддів вважає, що висновки суду частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак зроблені без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи; частина обставин, які суд вважав встановленими не відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а тому рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає зміні.
21 жовтня 2021 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до АТ «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), у якому просила:
- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , відшкодування витрат на відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.,
- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , відшкодування витрат на поховання та відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 8 411 грн.
Також, просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.
В позовній заяві зазначала, що 1.07.2021 року о 16 годині 45 хвилин електропоїзд №6022 сполученням «Сянки - Львів» у с.Бачина Самбірського району Львівської області здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого останній загинув на місці. За фактом кримінального правопорушення слідчим відділенням відділу поліції №1 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України, про що 11.07.2021 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021141320000259. 31.08.2021 року заступником начальника СВ ВП №1 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області капітаном поліції Мелещуком В.В. було винесено постанову про закриття кримінального провадження №12021141320000259 від 11.07.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України, у зв'язку з встановленням відсутності в діянні машиніста ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення. На час вчинення пригоди машиніст ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ВПС «МОТОРВАГОННЕ ДЕПО ЛЬВІВ» АТ «Українська залізниця». Враховуючи те, що ВПС «МОТОРВАГОННЕ ДЕПО ЛЬВІВ» АТ «Українська залізниця» є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства «Українська залізниця», вказану позовну заяву заявлено до юридичної особи - Акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідачем було завдано їй моральну шкоду, виражену в душевних стражданнях, пов'язаних з втратою батька. Відновити становище, яке існувало до смерті батька у її житті неможливо. За наслідками смерті вона позбавлена моральної підтримки з боку померлого батька у житті в майбутньому. На даний час, вона вже третій місяць підряд постійно відчуває апатію, скаржиться на головний біль, втрату сил та порушення сну, що супроводжуються сльозами. Як рідна донька, вона звинувачує себе у тому, що їй не вдалося вберегти його від летальних наслідків. Глибину її психологічних страждань виміряти неможливо, оскільки втрата є надто важкою для неї. Вважає, що сума моральної шкоди є співмірною понесеним фізичним та психологічним стражданням, так як наслідки вказаної трагедії на залізничному транспорті можуть знайти своє вираження у моральному стані навіть через тривалий проміжок часу. Вона змушена докладати зусиль для організації свого життя, їй дуже тяжко жити з постійним, безперервним усвідомленням того, що більше ніколи в житті вона не зможе поговорити з батьком, побачити його. Вони поділяли спільні погляди і віру, спільні традиції Між ними були доволі тісні зв'язки. Окрім того, вона не бажає збагачення за рахунок відповідача, а хоче лише справедливий розмір компенсації завданої моральної шкоди та матеріальної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.8).
З свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого 14.07.2021 року Старосамбірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 (а.с.9).
З довідок, виданих Страшевицьким старостинським округом Самбірського району Львівської області від 16.07.2021 року №561 та №562, відомо, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживала разом та вела спільне господарство зі своїм батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та за власний рахунок похоронила свого батька (а.с.12-13).
Актом службового розслідування, складеного 21.07.2021 року встановлено, що для попередження наїзду на людину машиністом ОСОБА_5 подавалися звукові сигнали та було застосовано термінове гальмування. Причиною даного випадку стало порушення потерпілим п.2.5 «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України». Комісія по розслідуванні випадку аварії, допущеної 11.07.2021 року в 16 годині 50 хвилин на перегоні Ваньовичі-Старий Самбір 85 км 6 пк встановила, що вини залізниці у даному випадку немає (а.с.73).
Постановою заступника начальника СВ відділення поліції №1 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області Мелещука В.В. від 31.08.2021 року встановлено, що 11.07.2021 року о 16:45 годині електропоїзд №6022 сполученням «Сянки - Львів» на 85-му км 6-го пікету перегону «Ваньовичі-Старий Самбір», що в с.Бачина Самбірського району Львівської області здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який знаходився біля колії з лівої сторони, внаслідок чого останній загинув на місці пригоди (а.с.17-19).
Також цією постановою встановлено таке: «Враховуючи вищенаведене, вбачається, що смерть ОСОБА_3 настала не внаслідок умисних протиправних дій сторонніх осіб, а очевидно внаслідок того, що ОСОБА_3 стоячи ліворуч від колії, перед наближенням електропоїзда, не реагуючи на подані машиністом звукові сигнали, будучи засмучений через сварку із цивільною дружиною та ймовірно бажаючи покінчити життя шляхом самогубства, умисно ліг на колію, що спричинило отримання ним тілесних ушкоджень, які призвели до його смерті».
Даний факт зареєстровано до ЄРДР за №12021141320000259 від 11.07.2021 року за ознаками кримінального правопорушення та розпочате досудове розслідування.
Досудовим розслідуванням було встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала під час залізнично-транспортної пригоди.
Зазначеною постановою слідчого кримінальне провадження №№12021141320000259 від 11.07.2021 року, було закрите у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також, за ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Крім цього, згідно ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Також відповідно до ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Згідно п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Також, судом правильно встановлено, що головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
При цьому умисел потерпілого як обставина, що виключає відповідальність відповідача належними та допустимими доказами доведена не була.
В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Встановивши, що позивачка ОСОБА_1 є дочкою загиблого ОСОБА_3 , суд дійшов до правильного висновку, що заподіяна позивачці моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_3 , підлягає відшкодуванню відповідачем АТ «Укрзалізниця», як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представником останнього не доведено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Окрім того, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки не є непереборною силою.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.
Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05.06.2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01.07.2020 року у справі № 554/858/19.
При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності, виваженості, співмірності (пропорційності) та справедливості, встановлені судом обставини, глибину та тривалість моральних страждань, яку позивачка зазнала внаслідок смерті свого батька, характер та тривалість їх немайнових втрат, які зруйнувала нормальні життєві зв'язки, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди, а також суд враховує те, порушення загиблим п.2.5 «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України».
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 1193 Цивільного кодексу України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Наведені положення ст. 1193 Цивільного кодексу України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
При цьому, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до вимог п. 2.1, 2.5, 2.6, 2.15, 2.19, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; класти на рейки залізничної колії будь-які предмети; знаходитись на об'єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп'яніння.
Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, встановлені обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_3 , перебував на об'єкті залізничного транспорту (колії), лежав на рейках, судом правильно вказано про те, що у спірному випадку мала місце груба необережність потерпілого, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Враховуючи вказане, судом правильно зменшено розмір на відшкодування моральної шкоди до 20000,00 грн.
Що стосується стягнення витрат на поховання то слід вказати наступне.
Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Також, у статті 1201 ЦК України, визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Відповідно до положення статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
У випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати.
Як вбачається з матеріалів, довідкою Страшевицького старостинського округу №561 від 16.07.2021 року підтверджено, що ОСОБА_1 за власний рахунок похоронила свого батька ОСОБА_3 .
До позовної заяви позивачкою додано Товарний чек від 12.07.2021 року ФОП ОСОБА_7 на суму 750 грн. та накладну ФОП ОСОБА_7 від 15.07.2021 року на суму 7661 грн. (а.с.14-15).
Судом першої інстанції помилково вказано, що накладна від 15.07.2021 року не містить усіх необхідних реквізитів, а саме номер накладної та відомостей про те, кому відпущено товар.
Однак, слід вказати, що товарний чек та накладна не містять номера та відомостей кому відпущено товар, однак на таких міститься дата видачі, такі підписані та на таких міститься відтиск оригінальної печатки ФОП ОСОБА_7 . При цьому судом взято до уваги один із цих доказів при цьому інший не враховано. При цьому у випадку сумнівів у достовірності таких доказів суд вправі був роз'яснити позивачці її право щодо подання інших доказів на підтвердження понесення таких витрат саме нею. Зважаючи на те, що цього судом зроблено не було, відповідач лише голослівно стверджував про те, що на таких доказах немає відмітки про те, що такі послуги замовлені позивачкою, колегія суддів вважає, що за відсутності доказів протилежного, відсутності клопотань відповідача про перевірку таких доказів на достовірність, - наявність оригіналів таких доказів у позивачки свідчить про понесені нею витрати на поховання у згаданій сумі.
Відтак, суду першої інстанції слід було стягнути з відповідача в користь позивачки 8411грн. витрат на поховання.
Крім цього, судом першої інстанції правильно відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу, зважаючи на те, що ні позивачкою ні її представником не було долучено до матеріалі справи належних та допустимих доказів надання правової допомоги, а саме договору про надання правової допомоги, актів виконаних робіт із зазначеним розрахунком наданих та отриманих послуг у часових (годинних, хвилинних) рамках.
Зважаючи на вказане, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 24 січня 2023 року в частині стягнення матеріальної шкоди слід змінити, збільшивши розмір стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди з 750 грн. до 8411 грн. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.3, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 24 січня 2023 року в частині відшкодування матеріальної шкоди - змінити, збільшивши розмір стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди з 750 грн. до 8411 грн.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 05 липня 2023 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра