справа №760/3278/22 Головуючий у 1 інстанції: Шереметьєва Л.А.
провадження №22-ц/824/8100/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
04 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Кулікової С.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної казначейської служби України, третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про відшкодування моральної шкоди, -
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на його користь 33 500 грн у відшкодування моральної шкоди та 1 460 грн на відшкодування коштів, витрачених на подання і розгляд позовної заяви.
Свої вимоги обгрунтовував тим, що 20 липня 2018 року він звернувся до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру із заявою про надання роз'яснення про те, ким і за яким порядком мають бути обраховані збитки, завдані від самовільного використання належної йому земельної ділянки, а також роз'яснити порядок застосування методики для обрахування шкоди за попередні роки, зокрема, як застосувати суму шкоди, обрахованої за актом обстеження від 04 жовтня 2017 року для обрахування суми шкоди за 2014, 2015, 2016 роки.
Вказував, що листом від 09 серпня 2018 року відповідач повідомив про направлення звернення на розгляд Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області, однак ні відповідач, ні управління роз'яснення щодо питань, вказаних у зверненні, не надали.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, за його позовом визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на його звернення від 20 липня 2018 року та зобов'язано розглянути його звернення в установленому законом порядку.
Зазначав, що не дивлячись на це, рішення суду залишилось не виконаним, у зв'язку з чим він змушений був повторно звертатися до відповідача, на яке відовідачем відповіді також не було надано.
Відповідно до практики Верховного Суду, а також Європейського Суду з прав людини неправомірні дії з неналежного розгляду звернення громадянина свідчать про завдання моральної шкоди.
Своїми діями щодо відмови у розгляді його звернення відповідач спричинив йому немайнову шкоду, яка полягає у порушенні стосунків з оточуючими людьми, порушенні нормальних життєвих зв'язків, виникненні негативного для нього явища, зокрема, необхідності неодноразового повторного звернення на встановлення істини в справі та доказування для вирішення питання протиправної бездіяльності, витрачання особистого часу, значних коштів, сили для відновлення свого порушеного права, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані, спричинених неправомірними діями та бездіяльністю відповідача.
Завдану йому моральну шкоду оцінював в сумі 33 500 грн.
Крім того, просив стягнути з відповідача на його користь витрачені ним кошти на подання і розгляд даної позовної заяви в сумі 1 460 грн.
Обгрунтовуючи дану вимогу, посилався на те, що нормами ч.1 ст. 23 ЦК України та ч. 2 ст. 138 ЦПК України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
Міжгалузеві норми чисельності працівників юридичної служби, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 11 травня 2004 року №108, визначають норми часу на виконання робіт, пов'язаних із розглядом справ.
Відповідно до вказаних норм обґрунтовує витрати часу, безпосередньо пов'язані з розглядом даної справи, в сумі 1 460 грн.
З урахуванням цього, просив задовольнити позов.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 2 000 грн в відшкодування моральної шкоди.
В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував доданий до відзиву лист Держгеокадастру від 30.09.2019 року №31-28-0.19-8064/2-19, помилково дійшовши висновку, що відповідачем не надано доказів розгляду звернення позивача.
Також необхідно вказати на той факт, що звернення ОСОБА_1 та ГО «Проти придурків і ідіотів» по суті були з одних і тих самих питань, а саме: стосовно обрахування збитків та шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки, на які ОСОБА_1 , на час повторного звернення листом від 16.01.2021 №5, вже отримав вичерпну відповідь, що підтверджується долученим до вказаного листа додатку № 3 «копія відповіді на виконання рішення суду».
Крім того, суд не надав об'єктивну оцінку тому факту, що спрямовуючи до відповідача лист від 16.01.2021 року №5, вказаний документ був підписаний електронними цифровими підписами ОСОБА_1 , як головою громадської організації «Проти придурків і ідіотів» та і як фізичною особою.
Вказане призвело до помилкового висновку суду першої інстанції про те, що листом Держгеокадастру від 19.01.2021 року №26-28-0.191-552/2-21 ОСОБА_1 та ГО «Проти придурків і ідіотів» повідомлені про розгляд звернення лише ГО «Проти придурків і ідіотів», не врахувавши:
- фактичного підписання вказаного звернення двома підписантами: громадянином ОСОБА_1 та головою громадської організації «Проти придурків і ідіотів», яким той фактично є;
- факту спрямування відповіді на звернення (листа Держгеокадастру 19.01.2021 року № 26-28-0.191-552/2-21) обом підписантам звернення не дивлячись на те, що ними є одна особа, яка його підписала в різних статусах.
Вказує, що не вбачається обставин, які могли б слугувати підставою для встановлення завданої позивачеві моральної шкоди, оскільки усі його звернення Держгеокадастром були належним чином розглянуті і у визначені чинним законодавством строки надані вичерпні відповіді з порушених у них питань.Так, і позивачеві (листи Держгеокадастру від 30.09.2019 №31-28-0.19-8064/2-19 та від 19.01.2021 № 26-28-0.191-552/2-21), і, у подальшому, ГО «Проти придурків і ідіотів» (лист Держгеокадастру 19.01.2021 № 26-28-0.191-552/2-21) зокрема повідомлено про порядок обрахування збитків і шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки, зроблені посилання на правові норми та законодавчу базу, яка регулює відносини у вказаній сфері, зазначені органи, які визначають збитки та розраховують розмір шкоди, зауважено, що Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою КМУ від 25.07.2007 року №963 не передбачено здійснення такого розрахунку за минулі роки тощо.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи частково позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди та з урахуванням характеру страждань, обсягу заподіяної позивачу шкоди та обставин її завдання, з урахуванням вимог розумності та справедливості вважав суму в 2 000 грн достатньою грошовою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 20 липня 2018 року позивач звернувся до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з запитом про надання інформації, а саме: надати роз'яснення про те, ким і за яким порядком мають бути обраховані збитки, завдані йому від самовільного використання належної йому земельної ділянки, а також порядку застосування методики для обрахування шкоди за попередні роки, зокрема, як застосувати суму шкоди, обрахованої за актом обстеження від 04 жовтня 2017 року для обрахування суми шкоди за 2014, 2015, 2016 роки.
Листом від 09 серпня 2018 року на запит позивача від 20 липня 2018 року відповідач повідомив про направлення звернення на розгляд Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області.
Тобто, відповідь на звернення позивача по суті звернення надана не була.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо ненадання відповіді на звернення позивача від 20 липня 2018 року.
Зобов'язано розглянути звернення позивача від 20 липня 2018 року в установленому законом порядку.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість, відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Крім того, суд також враховував, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
В Рішенні Конституційного суду України №11-рп/2012 зазначається, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч.1 ст.55 Конституції України.
Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч.1 ст.24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.
Тобто, суд конституційної юрисдикції тлумачить даний принцип, як принцип, який дає змогу усім учасникам реалізувати свої процесуальні права.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі №219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди») за загальним правилом шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, елементами якого є: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди.
Звертаючись до суду, позивач зазначав, що рішення суду Держгеокадастром не було виконане і відповідь на його звернення від 20 липня 2018 року не надана.
З відзиву відповідача на позов вбачається, що звернення позивача від 20 липня 2018 року було розглянуто, про що йому була надана відповідь листом від 30 вересня 2019 року за №31-28-0.19-8064/2-19.
Однак, з долучених до відзиву двох листів від 19 січня 2021 року вбачається, що ними позивач та третя особа повідомлялися про розгляд звернення ГО «Проти придурків та ідіотів» від 16 січня 2021 року.
Доказів розгляду звернення позивача від 20 липня 2018 року відповідачем не надано.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 у справі № 464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов вірного висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17.
Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За ст.24 Закону України «Про звернення громадян» особи винні у порушенні цього Закону несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
Відповідно до ч.2 ст.25 Закону громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням характеру страждань, обсягу заподіяної позивачу шкоди та обставин її завдання, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вірно вважав суму в 2 000 грн достатньою грошовою компенсацією, завданої позивачу моральної шкоди.
Щодо відшкодування 1 460 гр. збитків, то суд виходить з того, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Право на відшкодування матеріальних збитків серед способів захисту цивільних прав передбачене ст. 22 ЦК України, згідно з ч.1 якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Приведений позивачем реєстр витрат часу, пов'язаних з поданням та розглядом заяви в додатку до Витягу з Статуту Громадської організації «Проти примурків та ідіотів» не є збитками в розумінні вимог ст.22 ЦК України, а тому, як вірно вважав суд першої інстанції, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: