справа №753/2276/23 Головуючий у 1 інстанції: Комаревцева Л.В.
провадження №22-ц/824/8562/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
04 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Кулікової С.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини від доходу щомісячно, починаючи з дати подання позовної заяви і до досягнення повноліття, та судові витрати покласти на відповідача.
Свої вимогу обгрунтовувала тим, що вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 від червня 2015 року до листопада 2022 року.
Від цих стосунків у них є малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт батьківства підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 08 жовтня 2016 року, про що зроблено відповідний запис №3495.
Вказувала, що від попереднього шлюбу у неї є неповнолітня донька ОСОБА_4 2008 року народження, а відповідач має від попереднього шлюбу сина ОСОБА_5 2007 року народження.
Зазначала, що спочатку їх сімейне життя складалось добре, вони вели спільне господарство та будували міцні сімейні відносини, виховували спільного сина та її молодшу доньку, а також з 2020 року сина відповідача ОСОБА_5 , який проживав разом з нами. Відповідач категорично був проти, щоб ОСОБА_1 після народження сина виходила на роботу і вважав, що вона повинна бути вдома та займатись домашніми справами, дітьми.?
Проте, поступово відносини стали погіршуватися, відповідач почав критикувати позивачку, виганяв її з будинку, де вони проживали, ображав, принижував, попрікав, що він усіх утримує і вона повинна дякувати за це.
Вказувала, що у їх сина ОСОБА_3 встановлено синдром Аспергер . Внаслідок захворювання у дитини приступи істерики, під час якої він б'є мене, меблі, свою сестричку, наносить собі травми, падає на коліна на вулиці тощо.
Подружні відносини між сторонами припинилися від 07 листопада 2021 року, коли чоловік під час скандалу почав виганяти позивачку та їх сина, а тому вона зібрала речі і пішла.
Позивачка наголошувала, що син ОСОБА_3 проживає з нею, його вихованням, навчанням, його здоров'ям та реабілітацією займається одна, а відповідач в цьому не бере участі, не цікавиться успіхами, досягненнями і здоров'ям своєї дитини.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому зазначив, що на його утриманні перебуває неповнолітній син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і на підставі мирової угоди від 31 серпня 2021 року, затвердженої Дарницьким районним судом м. Києва по справі №753/16685/20, проживає з батьком. Посилаючись на ст.182 СК України відповідач просив врахувати наявність у нього інших дітей та виходячи із засад рівності батьків щодо утримання неповнолітньої дитини погодився сплачувати аліменти в розмірі 1/25 частини заробітку, що складає 14 500 грн на місяць.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/25 частини від доходу щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 10.02.2023 року до досягнення дитиною повнолітня.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру 1/25 частини від доходу щомісячно та ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача аліментів у розмірі частини доходу щомісячно, починаючи з дати подання позовної заяви і до досягнення повноліття задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги вказує, що суд першої інстанції не навів в рішенні мотивів, якими він керувався про стягнення аліментів на утримання дитини саме в розмірі 1/25 частини від доходу щомісячно, а докази та аргументи, надані позивачем, були лише перераховані.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що, стягуючи аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/25 частини від доходу щомісячно, врахував таку обставину, як наявність у відповідача на утриманні малолітнього сина.
Відповідач взагалі не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що на його утриманні перебуває старший син, наприклад: довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 , інформації про навчальний заклад в м. Києві, який він відвідує, чи свідоцтво про народження, платіжні документи, які підтвердять його участь в утриманні старшого сина тощо. Як на доказ утримання старшого сина, відповідач посилається на рішення суду, яким затверджено мирову угоду про його утримання.
Суд першої інстанції, не маючи належних доказів, зазначив в рішенні обставину, яка вплинула на визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_3 . Також суд не зазначив на підставі яких доказів він дійшов висновку, що старший син відповідача перебуває на його утриманні. Отже таке рішення є необгрунтованим та ухваленим за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Позивач вважає рішення суду першої інстанції несправедливим щодо стягнення аліментів на малолітнього ОСОБА_3 аліментів розмірі 1/25 частини від доходу щомісячно, оскільки аліменти на утримання старшого сина відповідача - ОСОБА_5 стягуються у розмірі 1/10 частини з усіх видів заробітку (рішення Дарницького районного суду м. Києві від 06.04.2020 року, справа № 753/12978).
Визначений судом першої інстанції розмір аліментів 1/25 частини від доходу щомісячно на утримання ОСОБА_3 є несправедливим у порівнянні з аліментами у розмірі 1/10 частини від доходу, які сплачує Відповідач на старшого сина. Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений ст.180 СК України.
Позивач вважає, що суд першої інстанції формально зазначив у рішенні, що врахував надані сторонами докази, потребу дитини в постійному догляді та реабілітації при визначенні розміру аліментів. Суд не врахував стан здоров'я та матеріальне становище дитини; інші обставини, що мають істотне значення та не з'ясував усі обставини справи.
Також зазначає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме, наявність захворювання у ОСОБА_3 , не врахував, що аутизм не виліковується, а лише коригується постійними заняттями і роботою зі спеціалістами.
Суд формально застосував принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо матеріального забезпечення дитини ОСОБА_3 .
Під час ухвалення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не врахував ряд важливих обставин, які мають істотне значення та які впливають на матеріальний стан позивачки.
В той час як відповідач взагалі не цікавиться сином, не бере участі у його вихованні, реабілітації - відвідування в робочий час закладів охорони здоров'я, реабілітологів, центрів розвитку. Якби відповідач хоча б декілька днів на тиждень брав на себе батьківський обов'язок та відвідував замість позивачки медичні та реабілітаційні заходи, був разом на навчальному процесі, проводив час з сином, то позивач в цей час змогла б працювати та отримувати достатній для утримання себе та дітей заробіток.
Мова йде не про матеріальні витрати, а про затрати часу, який позивачка витрачає на ці дії, та буде витрачати впродовж багатьох років, її життя та робочий графік перелаштовано з урахуванням потреб дитини. Тому виникає питання: яким чином позивачка може досягнути рівності з відповідачем як батьком в обов'язках щодо утримання дитини. І цю важливу обставину суд не взяв до уваги, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Відповідач є працездатним, має стабільний високий дохід та може забезпечити матеріальну підтримку своїх синів.
У відзиві відповідач надає розрахунок розміру аліментів, який на його думку, буде стягуватися, який розраховує з заробітної плати на місяць - 359 754 грн. 91 коп. і вказує, що 1/4 частина з цієї суми становить 89 937, 97 грн. Враховуючи принцип рівності батьків по утриманню дитини, загальна сума на утримання спільного сина, на думку відповідача становитиме близько 180 000 грн.
Такий розрахунок є надуманим і маніпулятивним, зроблений з метою вплинути на рішення суду при визначенні розміру частини від доходу та таким, що не відповідає ні Довідці про доходи, наданої відповідачем, ні порядку розрахунку аліментів.
Як вбачається з Довідки про доходи такої заробітної плати в сумі 359 754 грн 91 коп. в ній не зазначено, натомість в деякі місяці заробітна плата відповідача вдвічі менша, ніж він зазначає. Так, за результатами роботи відповідач отримує премію, до 2022 року вона виплачувалась раз на рік, але не щомісяця, і не можна стверджувати, що така заробітна плата чи премія залишаться на такому рівні.
Відповідач зазначав, що погоджується сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/25 і що в грошовому еквіваленті сума, начебто, становитиме 14 500 грн, що не відповідає дійсності, оскільки незрозуміло яку заробітну плату взято для розрахунку.
До судового процесу відповідач через прохання та приниження надавав кошти в розмірі 25 000 - 30 000 грн, оскільки знав реальні потреби дитини з аутизмом та такий розмір відповідач визначив сам, а отже, визначена ним сума не була для нього тягарем.
Вказує, що позивачка звернулася до суду врегулювати це офіційно, формалізувати процес виплати аліментів на утримання дитини, оскільки в неї не вистачає зусиль прохати та благати надати кошти на утримання спільної дитини та постійно дякувати за те, що відповідач як батько надає кошти на утримання своєї власної дитини.
Вважає несправедливим ставлення відповідача до молодшого сина, в той час як на старшого сина, відповідно до рішення суду, повинен сплачувати аліменти у розмірі 1/10 частини з усіх видів заробітку щомісячно до досягнення повнолітня.
Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги надуманий і неправдивий розрахунок розміру аліментів, зроблений відповідачем, однак не взяв до уваги діагноз та стан здоров'я ОСОБА_3 та витрати, які позивачка вимушена нести для забезпечення морального, фізичного розвитку дитини, його реабілітації та які повинні бути враховані судом при визначенні розміру аліментів, як це передбачено ст.181 СК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначає, що вже понад 2 роки на його утриманні перебуває неповнолітній син - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який відповідно до умов мирової угоди проживає разом з відповідачем.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року по справі №753/16695/20 затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої визначено місце проживання неповнолітнього сипа - ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_2 .
Вказана обставина зазначена ОСОБА_1 у тексті позовної заяви та не заперечується нею, отже в силу вимог ч. 1 ст. 82 доказуванню не підлягає.
Вказує, що відповідно до вказаної мирової угоди, на яку позивачка посилається в апеляційній скарзі, означено, що в разі проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 2007 року народження з його колишньою дружиною, сума аліментів, яка перераховується колишній дружині складає 10 000 грн. (станом на кінець серпня 2021 року) та індексуються на рівень інфляції від цієї дати до моменту перерахування. На даний час ця сума складає 13 510 грн, з урахуванням індексу інфляції, який вимірюється індексом споживчих цін та публікується Державним комітетом статистики України, та який з вересня 2021 року включно становив 35,1%.
Вважає, що цієї суми коштів достатньо для повноцінного харчування, придбання одягу, проходження інтенсивних курсів англійської мови, інших навчальних програм, а також відвідуванням ОСОБА_5 лікувальних закладів для реабілітації спинних м'язів. Також ця сума складає 1/27 його щомісячного доходу та є нижчою, порівняно з сумою аліментів, яка була затверджена Дарницьким районним судом для малолітнього ОСОБА_3 (1/25 від доходу, що складає приблизно 14 500 грн на місяць).
Відповідно до вимог мирової угоди, яка затверджена ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року по справі № 753/16695/20 неповнолітній син - ОСОБА_5 від 2020 року проживає разом зі ним - ОСОБА_2 - його батьком. Згідно з п.п.7, 8 мирової угоди сторони погодили, що відповідач ОСОБА_13 зобов'язується повертати усі сплачені їй позивачем ( ОСОБА_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_5 , у випадку проживання ОСОБА_5 з позивачем.
Отже, оскільки неповнолітній син ОСОБА_5 проживає разом з ОСОБА_2 до цього часу, то ОСОБА_13 щомісячно повертає йомусплачені ним аліменти.
Також зазначає, що на утримання ОСОБА_5 він витрачає близько 13 500 грн щомісячно (або 1/27 доходу), тому посилання позивача на рівні права на матеріальну допомогу та її намагання стягнути аліменти у розмірі 1/4 частини не грунтується на вимогах закону.
Додатково, крім наведених положень мирової угоди, за якою в разі проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з матір'ю, ОСОБА_2 має сплачувати 1/27 свого доходу, звертає увагу суду на те, що позивачка посилається на рівність прав дітей на матеріальну допомогу, в той же час просить суд стягнути не 1/10 частину аліментів, а 1/4, що не відповідає визначеній правовій позиції, яка викладена в апеляційній скарзі.
Звертає увагу суду на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт потреби дитини у постійному догляді та реабілітації.
Доводи позивача щодо стану здоров'я ОСОБА_3 та інші обставини мають іншу правову природу та не є складовою частиною аліментів.
Отже, виходячи з засад рівності батьків щодо неповнолітньої дитини, мати та батько дитини мають рівні права щодо утримання, виховання, навчання та її розвитку, тому обов'язок утримувати неповнолітню дитину покладається як на позивача та і відповідача в рівних частках.
Відповідач вказує, що починаючи від 1999 року та до цього часу він працює в Національному Банку України і вже понад 8 років обіймає посаду директора Департаменту статистики та звітності.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_2 від 02.03.2023 року №60-0050/150 станом на 2021 рік його річний дохід становив 3 077 253 грн 62 коп.
У 2022 році його дохід становив 4 317 023 грн 75 коп., що в середньому становить близько 359 751 грн 91 коп. на місяць.
Відповідно до заявлених вимог позивачка просить суд стягнути 1/4 частини від доходу щомісячно, що буде складати близько 89 937,97 грн на місяць.
Отже, враховуючи розмір заявлених позивачем аліментів, фактично в сумі 89 937 грн, та принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо своїх неповнолітніх дітей, витрати відповідача на утримання дитини повинні складати близько 180 000 грн на місяць.
ОСОБА_2 погоджується сплачувати аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 у розмірі 1/25 частини мого заробітку (доходу), що з урахуванням розміру його щорічного доходу складає близько 14 500 грн на місяць. Такий розмір аліментів буде співрозмірним з його фактичними витратами і витратами відповідача на його утримання.
Також вважає, що цих коштів буде достатньо або забезпечити сину пристойне навчання, в тому числі відвідування гуртків, харчування та придбання необхідного одягу, а у разі необхідності і належного лікування.
Розмір аліментів в сумі 14 500 грн на місяць вважає достатнім для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного та духовного розвитку.
Крім того, позивач абсолютно безпідставно ставить під сумнів офіційну довідку про доходи, отримані у 2022 році, відповідно до якої він складає 4 317 023 грн 75 коп., що в середньому становить близько 359 751 грн 91 коп. на місяць.
Відповідно до довідки, 1/4 частина від доходу щомісячно складатиме близько 89 937,97 грн на місяць і ця сума перевищує встановлену на 2023 рік мінімальну зарплату в 11 разів, а мінімальний прожитковий мінімум на дитину - в 32 рази. При цьому, позивач не надає жодних розрахунків ті підтверджених витрат на дитину, в тому числі, пов'язаних з її лікуванням для співставності її позовних вимог.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції проаналізувавши зібрані і досліджені докази в їх сукупності, врахував доводи сторін та докази, додані до справи №753/2276/23, вік дитини, її місце проживання з позивачем, потребу дитини в постійному догляді та реабілітації, наявність у відповідача на утриманні малолітнього сина ОСОБА_5 , дійшов висновку що слід стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/25 щомісячного доходу відповідача, що буде достатнім для матеріального забезпечення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження, виданого 08.10.2016 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві складено актовий запис за №3495. Батьками дитини записано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
12 жовтня 2022 року психологом ЦФР «Крок за кроком» ОСОБА_15 надано висновок за результатами психологічної діагностики дитини - ОСОБА_3
15 жовтня 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр фізичної реабілітації «Крок за кроком до мети» надано консультативний висновок дитячого лікаря невролога та поставлено клінічний діагноз ОСОБА_3 . Рекомендовано регулярні курси реабілітації, заняття з психологом, терапію.
10 листопада 2022 року ОСОБА_2 надав згоду на госпіталізацію ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Київську міську психіатричну лікарню №1 І.П. Павлова, заяву зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С.А. за №1900.
16 листопада 2022 року кафедрою загальної, дитячої, судової психіатрії і наркології Національного медичного університету охорони здоров'я ім.П.Л. Шупика надано консультативний висновок щодо лікування ОСОБА_3 (а.с.15).
Згідно з довідкою Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю Дарницького району м. Києва від 26.01.2023 за вихідним №14/01-06 ОСОБА_3 проходить реабілітацію у Центрі комплексної реабілітації.
Згідно з випискою з медичної карти ОСОБА_3 , здійсненою амбулаторією загальної практики сімейної медицини №4 02.02.2023 рекомендовано санаторно-курортне лікування в загальнооздоровчих, неврологічних закладах.
Відповідно до довідки Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №21 за вихідним №9 від 07.02.2023 року ОСОБА_3 дійсно відвідує дошкільний навчальний заклад від 01.09.2020 року.
08 лютого 2023 року психологом ОСОБА_15 надано рекомендації щодо вправ для корекції поведінки дитини.
03 березня 2023 року позивачем надано до канцелярії суду епікриз з медичної карти ОСОБА_3 №806 від 02.03.2023 КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», згідно з яким надано рекомендації щодо нагляду дільничого лікаря за місцем проживання, психологокорекції, дефектологічної корекції, звернення в ІРЦ за місцем проживання, направлення в ЛКК, лікування.
За ст.180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина . Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно зі ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Проте, виходячи з положень ст.154 Сімейного Кодексу України судом враховано, що позивачка звернулась до суду за захистом прав її неповнолітньої дитини, що перебуває на її утриманні.
За довідкою Національного Банку України від 02.03.2023 за №60-0050/150 ОСОБА_2 обіймає посаду директора Департаменту статистики та звітності, і зазначено про розмір доходу за 2021, 2022, 2023 роки.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, на підтвердження чого повідомляє наступне.
Суд не навів в рішенні мотивів, якими він керувався про стягнення аліментів на утримання дитини саме в розмірі 1/25 частини від доходу щомісячно. Докази та аргументи, надані позивачем, були лише перераховані.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що, стягуючи аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/25 частини від доходу щомісячно, врахував таку обставину, як наявність у відповідача на утриманні малолітнього сина.
Статтею 81 ЦПК встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач взагалі не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що на його утриманні перебуває старший син, наприклад: довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 , інформації про навчальний заклад в м. Києві, який він відвідує, чи свідоцтво про народження, платіжні документи, які підтвердять його участь в утриманні старшого сина тощо. Як на доказ утримання старшого сина, Відповідач посилається на рішення суду, яким затверджено мирову угоду про його утримання.
За ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Аналогічні домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 містяться і в мировій угоді: після досягнення ОСОБА_5 чотирнадцятирічного віку він самостійно визначиться, з ким з батьків буде проживати.
На даний час ОСОБА_5 15 років 5 місяців, і відповідно до законодавства він наділений правом самостійно визначитися, з ким з батьків буде проживати.
Суд першої інстанції, не маючи належних доказів, зазначив в рішенні обставину, яка вплинула на визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_3 . Також суд не зазначив на підставі яких доказів він дійшов висновку, що старший син Відповідача перебуває на його утриманні. Отже, таке рішення є необгрунтованим та ухваленим за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Щодо розміру аліментів, то позивач вважає рішення суду першої інстанції несправедливим щодо стягнення аліментів на малолітнього ОСОБА_3 аліментів розмірі 1/25 частини від доходу щомісячно, оскільки аліменти на утримання старшого сина відповідача ОСОБА_5 стягуються у розмірі 1/10 частини з усіх видів заробітку (рішення Дарницького районного суду м. Києві від 06.04.2020, справа № 753/12978).
Згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідач є батьком двох синів. Молодший син ОСОБА_3 має захворювання «дитячий аутизм з загальним недорозвитком мовлення 2 ст. Інтелект збережений», що підтверджується Довідкою з КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2», та іншими документами, які знаходяться в матеріалах справи.
Визначений судом першої інстанції розмір аліментів 1/25 частини від доходу щомісячно на утримання ОСОБА_3 є несправедливим у порівнянні з аліментами у розмірі 1/10 частини від доходу, які сплачує відповідач на старшого сина. Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений ст.180 СК України.
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу. Така позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.07.2021 року у справі №691/926/20. Суд першої інстанції не врахував обставину, що діти відповідача мають рівні права на матеріальну допомогу.
Статтею 182 СК України визначено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Як вбачається, цей перелік обставин не є вичерпним, оскільки існують інші обставини, які мають істотне значення.
Позивач вважає, що суд першої інстанції формально зазначив у рішенні, що врахував надані сторонами докази, потребу дитини в постійному догляді та реабілітації при визначенні розміру аліментів. Суд не врахував стан здоров'я та матеріальне становище дитини; інші обставини, що мають істотне значення та не з'ясував усі обставини справи.
Як вже зазначалось, малолітній ОСОБА_3 має захворювання «дитячий аутизм з загальним недорозвитком мовлення 2 ст. Інтелект збережений».
У зв'язку з діагнозом аутизм, ОСОБА_3 має особливості емоційного та психологічного стану, які потребують відповідного способу спілкування, навчання, затрат фізичних, матеріальних. Неможливо порівнювати розмір витрат на здорову дитину і хвору, вони в рази відрізняються. Натомість суд першої інстанції, обґрунтовуючи розмір аліментів лише зазначив, що аліменти у розмірі 1/25 частини щомісячного доходу відповідача будуть достатніми для матеріального забезпечення ОСОБА_3 . Разом з тим, суд не врахував стан здоров'я дитини, потреби для гармонійного розвитку ОСОБА_3 , які випливають саме з його захворювання - аутизму.
Суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме наявність захворювання у ОСОБА_3 , та не врахував, що аутизм не виліковується, а лише коригується постійними заняттями і роботою зі спеціалістами.
Також суд формально застосував принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо матеріального забезпечення дитини ОСОБА_3 .
Під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував ряд важливих обставин, які мають істотне значення, та які впливають на матеріальний стан позивачки.
Такою обставиною є те, що відповідно до встановленого діагнозу - аутизм, позивач повинна постійно перебувати поряд з дитиною, стабілізувати його психологічний стан, поведінку, істерики, тобто залишити ОСОБА_3 без особистого нагляду неможливо. Позивач не може повноцінно працювати в робочі години, в приміщенні офісу підприємства- установи, організації та отримувати регулярну заробітну плату. Діагноз дитини виключає таку можливість, оскільки навіть перебування в садку, який ОСОБА_3 відвідує двічі на тиждень, декілька годин, відбувається в постійному очікуванні дзвінка від вихователя, щоб у разі загострення психічного стану, мати змогу його забрати. ОСОБА_3 буде відвідувати в школі інклюзивний клас, але шкільний психолог з вчителем попередила, що позивачка повинна бути присутньою на навчальному процесі, оскільки його поведінка та психічний стан можуть бути нестабільними і непередбачуваними.
В той час як відповідач взагалі не цікавиться сином, не бере участі у його вихованні, реабілітації - відвідування в робочий час закладів охорони здоров'я, реабілітологів, центрів розвитку. Якби відповідач хоча б декілька днів на тиждень брав на себе батьківський обов'язок та відвідував замість позивачки медичні та реабілітаційні заходи, був разом на навчальному процесі, проводив час з сином, то позивачка в цей час змогла б працювати та отримувати достатній для утримання себе та дітей заробіток.
Мова йде не про матеріальні витрати, а про затрати часу, який позивачка витрачає на ці дії, та буде витрачати впродовж багатьох років, її життя та робочий графік перелаштовано з урахуванням потреб дитини. Тому виникає питання: яким чином позивачка може досягнути рівності з відповідачем як батьком в обов'язках щодо утримання дитини. І цю важливу обставину судом не взято до уваги, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Відповідач є працездатним, має стабільний високий дохід та може забезпечити матеріальну підтримку своїх синів.
У Відзиві Відповідач надає розрахунок розміру аліментів, який на його думку, буде стягуватися, який розраховує з заробітної плати на місяць - 359 754 грн. 91 коп. і вказує, що % частина з цієї суми становить 89 937, 97 грн. Враховуючи принцип рівності батьків по утриманню дитини, загальна сума на утримання спільного сина, на думку Відповідача становитиме близько 180 000.00 грн.
Такий розрахунок є надуманим і маніпулятивним, зроблений з метою вплинути на рішення суду при визначенні розміру частини від доходу та таким, що не відповідає ні Довідці про доходи, наданої відповідачем, ні порядку розрахунку аліментів. Як вбачається з Довідки про доходи такої заробітної плати 359 754 грн. 91 коп. в ній не зазначено, натомість в деякі місяці заробітна плата відповідача вдвічі менша, ніж він зазначає. Так, за результатами роботи відповідач отримує премію, до 2022 року вона виплачувалась раз на рік, але не щомісяця, і не можна стверджувати, що така заробітна плата чи премія залишаться на такому рівні.
Відповідач зазначив, що погоджується сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/25 і що в грошовому еквіваленті сума, начебто, становитиме 14 500 грн., що не відповідає дійсності, оскільки незрозуміло яку заробітну плату взято для розрахунку.
До судового процесу відповідач через прохання та приниження надавав кошти в розмірі 25 000 - 30 000 грн., оскільки знав реальні потреби дитини з аутизмом та такий розмір відповідач визначив сам, а отже, визначена ним сума, не була для нього тягарем.
Відповідачка до суду звернулася врегулювати це офіційно, формалізувати процес виплати аліментів на утримання дитини. Оскільки в неї не вистачає зусиль просити та благати надати кошти на утримання спільної дитини та постійно дякувати за те, що відповідач, як батько, надає кошти на утримання своєї власної дитини.
Суд першої інстанції взяв до уваги розрахунок розміру аліментів, зроблений відповідачем, однак не взяв до уваги діагноз та стан здоров'я ОСОБА_3 та витрати, які позивачка вимушена нести для забезпечення морального, фізичного розвитку дитини, його реабілітації та які повинні бути враховані судом при визначенні розміру аліментів (ст.181 СК України).
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення вимог.
Також, в порядку ст. 141 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 05.03.1996 року Печерським РУГУ МВС України в м. Києві, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт № НОМЕР_4 , орган, що видав 8025, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від доходу щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 10.02.2023 року і до досягнення дитиною повнолітня.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 05.03.1996 року Печерським РУГУ МВС України в м. Києві, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь держави 1 073 грн за подання позовної заяви та 1 609 грн 50 коп. за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: