03 липня 2023 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 758/16472/21
номер провадження №22-ц/824/7577/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи:
представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача Кудрявцева Л.Л. ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1
на рішення Подільського районного суду м. Києва 03 червня 2022 року /суддя Петров Д.В./
у справі за позовом ОСОБА_3 до Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, -
ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою до Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва 03 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено./а.с. 143-150/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати, задовольнивши позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема, не враховано, що позивач обґрунтовувала вимоги повідомленням №38 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» від 25.10.2021 року та тим, що до 28.10.2021 р. МОЗ була встановлена добровільність вакцинації, а тому, відповідачем була висунута незаконна вимога щодо обов'язкової вакцинації. Отже, оскаржений наказ виданий 05.11.2021 р., на підставі незаконної вимоги щодо обов'язкової вакцинації. Не досліджено судом першої інстанції і те, чи була наявна з боку ОСОБА_3 відмова або ухилення від вакцинації, матеріали справи таких даних не містять. Не було досліджено судом першої інстанції і того, чи було надано достатньо часу для проходження медичного обстеження ОСОБА_3 та не враховано, що остання дотримується календаря інших профілактичних щеплень. Акцентувала увагу і на тому, що відсторонення позивача від роботи, без дослідження її обов'язків та контактування з дітьми, з урахуванням дистанційності роботи не можна вважати пропорційним охоронюваній законом меті. Наголошувала на передбаченому Конституцією України праві на працю, незаконності медичним чи іншим дослідам щодо людини.
Представник Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва Л. Кудрявцева звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість її доводів та законність рішення суду першої інстанції. Вказувала, що позивача було належним чином попереджено про обов'язковість вакцинації до 05.11.2021 р. Керівник навчального закладу, забезпечуючи безпеку працівників та дітей, діяла у межах своїх повноважень, відстороняючи від роботи не щепленого працівника до усунення умов, що сприяли відстороненню. Позивача відсторонено від роботи 08.11.2021 року на момент того, як зміни в законодавстві щодо обов'язковості щеплення набрали законної сили. Щодо відсутності встановлення чи ухилялась позивач від вакцинації, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про її ухилення з огляду на її послідовну поведінку та не проведення щеплення. Щодо проходження медичного обстеження, жодних заяв з боку позивача не було. Також наголошувала, що відсторонення педагогічних працівників є необхідним для забезпечення безпеки учасників освітнього процесу.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що наказом Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Подільського району м. Києва № 100-к від 31.08.2018 «Про прийняття на роботу» ОСОБА_3 прийнято на роботу, на посаду музичного керівника ДНЗ № 307, з навантаженням 0,75 ставки з 03.09.2018.
Згідно з копією наказу Дошкільного навчального закладу загального типу № 307 Управління освіти Подільської районної в м. Києві державної адміністрації № 01-к від 02.01.2019 «Про зміну навантаження» ОСОБА_3 , музичному керівникові ДНЗ № 307, що має навантаження 0,75 ставки, змінено навантаження на 1,5 ставки з 03.01.2019.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. Відповідно до пункту 3 цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).
Відповідно до наказу відповідача № 133-к від 05.11.2021 позивачка відсторонена з 08 листопада 2021 року, без збереження заробітної плати від виконання посадових обов'язків за посадою музичного керівника до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався пунктами «а», «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» якими встановлено обов'язки громадян у сфері здоров'я, зокрема, піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законом випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Підстави для відсторонення працівника від роботи передбачені у статті 46 Кодексу законів про працю України, зокрема, відсторонення допускається в разі: появи працівника на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, встановлених законодавством.
До інших, передбачених статтею 46 КЗпП України випадків, належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Разом з тим, частиною другою цієї статті передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. Відповідно до пункту 3 цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обов'язковість вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, а отже, його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, саме на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ і організацій покладено обов'язок забезпечити контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена вищезазначеним Переліком згідно Наказу МОЗ України № 2153, забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) таких працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, здійснюючи відсторонення шляхом видання наказу або розпорядження з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються, строк відсторонення при цьому встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Жодних вимог щодо відсторонення за таких умов лише за наявності подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби вищезазначеними нормативними актами не передбачено.
Відповідно до наказу відповідача № 133-к від 05.11.2021 позивачка відсторонена з 08 листопада 2021 року, без збереження заробітної плати від виконання посадових обов'язків за посадою музичного керівника до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Виданню вказаного наказу передувало повідомлення відповідача № 38 від 25.10.2021 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» із зазначенням правових підстав: ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Із зазначеним повідомленням ОСОБА_3 була ознайомлена під підпис, з отриманням другого примірника повідомлення.
Як вбачається з письмової заяви ОСОБА_3 адресованої на ім'я директора «ДНЗ № 307» від 08.11.2021, вона категорично заперечила проти вимоги щодо обов'язкового профілактичного щеплення. /а.с.14/
Позивачкою не надано суду доказів існування у неї медичних протипоказань щодо щеплення від COVID-19.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що відсторонення позивачки від роботи було здійснено відповідно до вимог законодавства, оскільки нею не було надано відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення.
Вимога пройти обов'язкову вакцинацію також не може бути розцінена як порушення права позивачки на медичну таємницю, оскільки фактично потрібно було надати відомості про проведення такої вакцинації, розкриття інформації, яка становить медичну таємницю, у цьому випадку не відбувається, як і ознак втручання в особисте та сімейне життя.
Можливість продовження роботи на посаді, яку обіймає позивачка лише за умови проходження вакцинації від COVID-19 не може вважатися дискримінацією по відношенню до працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Вимога проходження вакцинації фактично є лише однією з вимог для зайняття тієї чи іншої посади поряд з іншими вимогами, до яких також відносяться, в залежності від виду посади, наявність профільної освіти, стажу роботи, проходження медичного огляду, досягнення певного віку тощо.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується. Разом з тим, згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеки визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не робота, а саме життя, здоров'я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.
Тому, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров'я людини над правом на роботу, яку вона обирає. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров'я її громадян.
Вакцинація від COVID-19 і, як складова частина, її обов'язковість для осіб певних професій, навіть під загрозою відсторонення від роботи, не може вважатися примушуванням до вакцинації або катуванням, оскільки фактично у даному випадку є особа, яка займає посаду музичного керівника дошкільного навчального закладу, постає перед вибором - вакцинуватися і продовжувати роботу або слідчуючи своїм переконанням відмовитися від вакцинації, але в такому випадку бути відстороненою від посади, щоб не наражати на небезпеку дітей, своїх колег та й саму себе, оскільки така посада передбачає велику кількість контактів.
З цього приводу ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
Крім того, судом першої інстанції вірно вказано на те, що відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
У рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) наголосив, що «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 року, з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):
«… Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
Отже, право позивачки на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_3 відмовилася від обов'язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров'я, який є перешкодою для вакцинування.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Крім того, апеляційний суд також наводить аргументування щодо обмежень допуску невакцинованих працівників до роботи на підставі рішення Європейського суду з прав людини У справі Eweida та інші проти Сполученого Королівства, від 15 січня 2013 року.
Так, у справі оцінювались пропорційність вжитих роботодавцями заходів щодо християн та права на робочому місця носити хрестик. Судом вказано на те, що державним органам надано більше дискреційних повноважень у порівнянні з приватними органами задля мети, яка полягає в захисті здоров'я та безпеки.
Оцінюючи вказані обставини у сукупності, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення права на працю, незаконності медичних та інших дослідів щодо людини, які не мали в даному випадку місця.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що 28.10.2021 р. МОЗ була встановлена добровільність вакцинації, а тому, відповідачем була висунута незаконна вимога щодо обов'язкової вакцинації, не враховуються апеляційним судом з огляду на те, що позивача відсторонено від роботи 08.11.2021 року на момент того, як зміни в законодавстві щодо обов'язковості щеплення набрали законної сили.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності встановлення судом першої інстанції чи ухилялась позивач від вакцинації, апеляційним судом також відхиляються з огляду на те, що судом першої інстанції вірно зроблено висновок про її ухилення з огляду на її послідовну поведінку та не проведення щеплення. Більше того, заява позивача від 08.11.2021 р. саме і свідчить про її категоричну відмову та незаконність вимоги про щеплення. Щодо проходження медичного обстеження, або надання додаткового часу, матеріали справи жодних заяв з боку позивача не містять.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва 03 червня 2022 року - залишити без задоволення..
Рішення Подільського районного суду м. Києва 03 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: