Справа № 752/12944/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6463/2023
20 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Лапчевської О.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шашенкової Анни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року у складі судді Плахотнюк К.Г.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Арбо-Фінанс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору в частині,-
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Арбо-Фінанс»(далі - ТОВ «Арбо-Фінанс»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору в частині.
В обґрунтування позову зазначено, що 07.08.2007 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0/-038/387 відповідно до якого було надано кошти в розмірі 263 209 доларів США, зі сплатою 12,5% річних, датою остаточного погашення кредиту встановлено 06.12.2020.
В забезпечення виконання кредитного договору 07.08.2007 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №02-038/717, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за №1946, а також укладено іпотечний договір № 02-038/715, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за №1950.
В червні 2016 року на адресу ОСОБА_1 надійшло письмове повідомлення відповідно до якого 27.05.2016 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «Арбо Фінанс» був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами.
Позивач вважає вказаний договір про відступлення права вимоги порушенням, а тому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 27.05.2016, який був укладений між ПАТ «Украсоцбанк» та ТОВ «ФК «Арбо Фінанс» в частині передачі прав вимоги за кредитним договором №08-038/387 від 07.08.2007, а також визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 27.05.2016, який був укладений між ПАТ «Украсоцбанк» та ТОВ «ФК «Арбо Фінанс» в частині передачі прав вимоги за іпотечними договорами №02-038/717 від 07.08.2007 та №02-038/715 від 07.08.2007.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвокат Шашенкова А.М. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на грубе порушення норм процесуального права та не правильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення повністю та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна угода не є договором факторингу, оскільки не містить ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг, не передбачає отримання прибутку, а передбачає купівлю-продаж права вимоги та є за своєю правовою природою договором відступлення права вимоги, проте договір про відступлення прав вимоги за договором кредиту №08-038/387 від 07.08.2007 від 27.05.2016 є саме договором факторингу, оскільки його предметом є право грошової вимоги, а саме вимоги за договором кредиту №08-038/387 від 07.08.2007, у сумі 135 715,19 дол. США, що на момент укладення договору було еквівалентно 3 406 450 грн 59 коп., метою укладення договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника, у саме коштів у сумі 1 355 399,73 грн., відступлення права вимоги за договором відбулось за плату у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Крім того зазначено, що судом першої інстанції було допущено порушення значної кількості норм процесуального законодавства, зокрема, ухвалу про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті суд постановив за відсутності представника позивача під час судового засідання та без врахування його думки з даного приводу, за наявності клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи. Цим позивач був позбавлений можливості подати клопотання про витребування усіх необхідних доказів, збільшити розмір позовних вимог та інших процесуальних прав.
Також вказала, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача, який не був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, чим порушив приписи статей 128, 223 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Грушко О.О. в інтересах ОСОБА_3 просить законне рішення районного суду, як таке що постановлене з повним та всебічним дослідженням обставин справи залишити в силі, а апеляційну скаргу доводи якої є необґрунтованими залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Панченко Д.В. в інтересах АТ «Сенс Банк» вважає її доводи необґрунтованими, а рішення таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та має бути залишене без змін.
Представник АТ «Сенс Банк» в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку (а.с. 69 т.3), а тому колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справи за його відсутності.
Колегія суддів, заслухавши адвоката Шашенкової А.М. в інтересах ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, адвоката Грушко О.О. в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах ТОВ «Арбо-Фінанс», які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.
За правилом частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як убачається зі справи, що 07.08.2007 між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 08-038/387, відповідно до змісту якого останньому надано грошові кошти у розмірі 263 209 дол. США зі сплатою 12, 5 % річних строком до 06.12.2020.
В забезпечення виконання кредитного договору № 08-038/387 від 07.08.2007, цього ж дня між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечні договори № 02-038/717 та № 02-038/715, посвідчені приватним нотаріусом КМНО Шевчук З.М. та зареєстровані в реєстрі за № 1946 та № 1950 відповідно (а.с. 5-9 т.1)
В червні 2016 року позивач отримав письмове повідомлення про відступлення права вимоги за іпотечними договорами на підставі договору про відступлення права вимоги, що укладений 27.05.2016 між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Арбо-Фінанс" (а.с. 11-13, 164 167 т.1).
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладеними між відповідачами договорам про відступлення права вимоги.
Такі висновки суду є обґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно п. 1 ч. 1, ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 зазначено, що: "відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору".
Також у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: "за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Убачається, що позивач вважає, що договори відступлення права вимоги за кредитом є договорами факторингу.
Так, цесія та факторинг передбачають перехід права вимоги до боржника, проте їх предмет та мета суттєво відрізняються. Предмет цесії - відступлення права вимоги, тоді як предметом факторингу є надання фінансової послуги за плату.
З урахуванням викладеного та обставин справи, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивачем (який не є стороною оскаржуваних правочинів) не доведено того, що в результаті укладених договорів про відступлення права вимоги за іпотечними договорами обсяг майнових зобов'язань позивача (як позичальника та іпотекодавця) змінився, отже позивачем не доведеного того, що його права або охоронювані законом інтереси були порушені укладеними договорами.
Отже, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи про те, що договори відступлення права вимоги за кредитом є договорами факторингу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
Не заслуговують на увагу й доводи скарги про позбавлення можливості подати клопотання про витребування доказів та реалізувати інші процесуальні права, оскільки ОСОБА_1 не був позбавлений можливості подати їх під час провадження справи в суді апеляційної інстанції.
Між тим, доводи апеляційної скарги про неповідомлення ОСОБА_1 про дату розгляду справи, заслуговують на увагу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права вказують на наявність підстав для обов'язкового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, N 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Статтею 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Аналогічні висновки зроблені в постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18) та від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Так, судом встановлено, що 23 серпня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду на 11 год. 00 хв. 07 грудня 2022 (а.с.23-24 т.2).
Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про вказане судове засідання, яке не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному (а.с. 164 т.2).
З довідки складеної секретарем судового засідання убачається, що розгляд справи було перенесено до 09.12.2022 на 09 год 10 хв., між тим у справі відсутня повістка про повідомлення сторін про вказане судове засідання (а.с. 165 т.1).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції в порушення вищевказаним норм процесуального права розглянув справу без належного повідомлення позивача про судові засідання позбавив його права на реалізацію та здійснення своїх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, порушивши вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2-941/11.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов'язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 752/11822/15-ц.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на наведене, та зважаючи на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без участі позивача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Шашенкової Анни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 03 липня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: