05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 640/25721/19
адміністративне провадження № К/990/21569/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року у справі №640/25721/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення кадрової комісії №1 від 29 жовтня 2019 року №40 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»;
- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 21 листопада 2019 року №1687ц про звільнення позивачки з посади прокурора відділу забезпечення виконання судових рішень управління організації представництва Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- поновити позивачку на посаді прокурора відділу забезпечення виконання судових рішень управління організації представництва Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора з 25 листопада 2019 року;
- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 листопада 2019 року по день винесення судом рішення про поновлення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
16 червня 2023 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року у справі №640/25721/19.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац другий пункту 4 частини другої статті 330 КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 30 травня 2018 року у справі №297/3092/15-ц, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі №813/150/16, від 08 жовтня 2019 року у справі №804/211/16.
За висновками Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19).
Так, у справі №803/31/16 суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення, оскільки позивач, не увійшовши до рейтингового списку з необхідною кількістю набраних балів, які дозволили б йому зайняти посаду прокурора в штатному розписі новоутвореної місцевої прокуратури, правомірно був звільнений відповідачем на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Аналогічні обставини окреслені й у справах №804/406/16, 813/150/16, 804/211/16.
У справі №297/3092/15-ц предметом розгляду був, зокрема, наказ відповідача про звільнення позивача з посади бібліотекаря за пунктом 2 статті 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, виданий на підставі рішень атестаційної комісії та профспілкового комітету про надання згоди на звільнення.
З огляду на викладене Суд констатує, що правовідносини у цій справі та у справах № 803/31/16, 804/406/16, 813/150/16, 804/211/16, 297/3092/15-ц не є подібними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України заявник указує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах №200/5038/20-а та 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20; від 20 жовтня 2021 року у справах №440/2700/20 та 280/3705/20, від 28 квітня 2022 року у справі №420/12089/20, від 09 червня 2022 року у справі №520/6713/2020.
Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
За змістом абзацу третього пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Водночас касаційна скарга позивача не містить вмотивованих обґрунтувань необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах №200/5038/20-а та 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20; від 20 жовтня 2021 року у справах №440/2700/20 та 280/3705/20, від 28 квітня 2022 року у справі №420/12089/20, від 09 червня 2022 року у справі №520/6713/2020.
З огляду на викладене Суд відхиляє посилання заявника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За викладених обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року у справі №640/25721/19.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року у справі №640/25721/19 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного судуЖ.М. Мельник-Томенко