04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 826/747/15
касаційне провадження № К/9901/27217/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2016 (суддя - Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 (головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі за позовом Приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство "ВТБ Лізинг Україна" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.11.2014 №0001844302.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що підприємство отримало майно із фінансового лізингу 23.05.2014, зазначена дата є датою виникнення права на податковий кредит у сумі 8060800,00 грн, відтак зважаючи, що на дату виникнення у позивача права на податковий кредит контрагент був зареєстрований платником податку на додану вартість, а також те, що разом з податковою декларацією за червень 2014 року позивачем подано скаргу на контрагента - доводи податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту є безпідставними, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 №0001844302.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28.10.2015 скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав відсутності в матеріалах справи первинних документів на підтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс», під час розгляду справи судами не було досліджено дотримання позивачем порядку оподаткування операції з передачі об'єкта фінансового лізингу ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс».
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016, позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 №0001844302.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із передачі об'єкта фінансового лізингу ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов'язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначене податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує, що на дату формування і відображення позивачем в податковій звітності податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс», зазначений контрагент перебував на податковому обліку в Автономній республіці Крим і відповідно до положень підпункту 3 пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони Крим» від 12.08.2014 №1636-VІІ вважається анульованою його податкова реєстрація з підстав знаходження такої особи на території Автономної республіки Крим. Зазначає, що законодавством не передбачено формування суб'єктами господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість у періодах, відмінних від періодів здійснення операцій з контрагентами, що відповідно на таку дату не мають необхідного правового статусу та реєстрації як платника податку на додану вартість, що не надає права позивачу на формування податкового кредиту за операціями з наведеним контрагентом.
У запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Офісу.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, статтею 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Офісу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.07.2023 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 04.07.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість у травні-червні 2014 року по взаємовідносинах з ТОВ «ІСТ «Інвестментс», за результатами якої складено акт від 27.10.2014 №1266/28-10-43-20/3435910 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог статті 180, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 №0001844302, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8060800,00 грн.
Підставою для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість слугували висновки податкового органу, що на дату відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій позивача з ТОВ «ІСТ «Інвестментс», контрагент позивача не перебував на обліку як платник податків, оскільки знаходився на непідконтрольній Україні території, зокрема в Автономній республіці Крим.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (лізингодавець) та ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг від 18.02.2011 №277-ФЛ, за умовами якого у відповідності з вимогами лізингоодержувача лізингодавець зобов'язаний придбати у власність на умовах, передбачених контрактом, майно відповідно до Додатку №1, яке є невід'ємною частиною даного договору, та передати лізингоодержувачу вказане майно за плату в якості предмета лізингу на умовах договору, у тимчасове володіння та користування.
Позивач на підставі договору від 18.02.2011 №б/н у компанії «HELTER MANAGEMENT LIMITED» (резидент острову Мен) придбав гелікоптер Agusta Grand моделі А109S виробництва 2009 року, серійний номер 22123 вартістю 6323539,00 доларів США (503354370,44 грн). Відповідно до акту прийому-передачі від 01.04.2011вказаний гелікоптер передано ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс».
Відповідно до угоди від 14.03.2014 про дострокове припинення договору лізингу від 18.02.2014 №277-ФЛ, позивач та ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» домовилися про дострокове припинення зазначеного договору лізингу та повернення об'єкту лізингу до лізингодавця (позивача). Предмет лізингу мав бути повернутий до 30.05.2014.
23.05.2014 ТОВ "СП «ІСТ Інвестментс» передав позивачу гелікоптер Agusta Grand моделі А109S виробництва 2009 року, серійний номер 22123, про що сторони склали відповідний акт повернення. Невідшкодована вартість майна за актом повернення майна з фінансового лізингу склала 48364797,08 грн (у тому числі податок на додану вартість на суму 8060799,51 грн). ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» надало позивачу податкову накладну від 23.05.2014 №1.
Позивачем 21.07.2014 подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року з сумою задекларованого податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у розмірі 0,00 грн. Сума задекларованого підприємством податкового кредиту з податку на додану вартість (рядок - 10.1, колонка Б), за операціями з ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» із повернення з лізингу гелікоптеру Agusta Grand моделі А109S виробництва 2009 року, серійний номер 2212, складає 8060800,00 грн, обсяг придбання (рядок - 10.1, колонка А) - 40303998,00 грн. Загальна сума податкового кредиту з податку на додану вартість визначена позивачем у розмірі 8060807,00 грн.
Разом з вказаною декларацією з податку на додану вартість платником подано Додаток № 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в єдиному реєстрі податкових накладних)» від 21.07.2014 №9040884718 на постачальника ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс», обсяг поставки складає 40303997,57 грн, сума податку на додану вартість - 8060799,51 грн. Листом від 17.07.2014 №239/07-04/14 підприємством повідомлено контролюючий орган про порушення постачальником ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» порядку заповнення податкової накладної від 23.05.2014 №1 та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97 за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника)відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з пунктом 153.7 статті 153 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в такому порядку, зокрема, передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.
У разі якщо в майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, така передача прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за ціною, яка визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об'єкта фінансового лізингу, що є несплаченими за такий об'єкт лізингу на дату такого повернення.
Відповідно до вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Як встановлено судовими інстанціями, позивач скористався наданим йому правом та у визначені законом строки подав податкову декларацію та скаргу на контрагента.
Висновки податкового органу про безпідставність включення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту мотивовані тим, що на дату формування та відображення в податковій звітності податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем за господарськими операціями з ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс», зазначене підприємство не здійснювало заходів щодо реєстрації (відновленню реєстрації) як платника податку, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань оподаткування, а також у зв'язку з відсутністю реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та її заповнення з порушенням порядку заповнення.
Як установлено судами попередніх інстанцій, контрагент позивача - ТОВ «СП «ІСТ Інвестментс» перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Ялта (Автономна республіка Крим).
Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12.08.2014 №1636-VII (далі - Закон №1636) визначено особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", створено вільну економічну зону "Крим" (далі - ВЕЗ "Крим"), та врегульовано інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами.
Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону №1636 на території ВЕЗ «Крим» діє особливий правовий режим економічної діяльності фізичних та юридичних осіб, у тому числі особливий порядок застосування норм регуляторного, податкового та митного законодавства України, а також особливий режим внутрішньої та зовнішньої міграції фізичних осіб.
За правилами частини 3 пункту 12.3 статті 12 Закону №1636 з 1 червня 2014 року вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Положеннями пункту 184.1 статті 184 ПК України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку.
З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, випуску податкових накладних (пункт 184.5 статті 184 ПК України).
Як установлено судами, реєстрацію контрагента позивача анульовано лише з 01.06.2014, відтак на момент здійснення господарської операції (повернення майна із фінансового лізингу) контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, що спростовує твердження скаржника про відсутність у контрагента позивача реєстрації платником податку на додану вартість.
Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про неправомірність відображення платком податку податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагента. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова