Справа № 640/24736/21 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.
05 липня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення реєстрації у встановленому порядку рапорту від 02.06.2021 про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) позивачем житлового приміщення для себе та членів своєї родини;
- зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію у встановленому порядку такого рапорту;
- зобов'язати відповідача виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення для себе та членів своєї родини з 02.06.2021 у розмірі 3654,70 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 02.06.2021 про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення для себе та членів своєї родини.
Та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення для себе та членів своєї родини з 07.06.2021 у розмірі 3654,70 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким позов залишити без задоволення.
Крім того, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким позов залишити без задоволення.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги протиправно не вийшов за межі позовних та не забезпечив належний захист порушених прав позивача.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до приписів частини другої статті 309 КАС України судом ухвалено продовжити апеляційний розгляд даної справи на розумний термін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та працює у ВЧ НОМЕР_1 , що визнається сторонами і підтверджується довідками ВЧ НОМЕР_1 від 02.06.2021 №381 і 21.06.2021 №381.
Позивач звернувся до командира 6 стрілецької роти з рапортом від 02.06.2021 про виплату грошової компенсації для найму орендованого житлового приміщення для нього та членів родини у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01.01.2021, за вирахуванням ПДФО і військового збору, що становить 3654,70 грн.
Підставою для подання рапорту зазначено п. 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 2 Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженого постановою КМ України від 26.06.2013 №450 (далі - Порядок №450).
До рапорту додано копії паспорту і РНОКПП позивача та дружини, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії довідок про реєстрації місця проживання щодо себе і членів сім'ї, копії свідоцтв про шлюб і про народження дитини, довідку про незабезпечення службовим житлом з попереднього місця проходження військової служби.
07 червня 2022р. командир 6 стрілецької роти клопотав по суті рапорту перед т.в.о командира 2 стрілецького батальйону, а останній - перед командиром ВЧ НОМЕР_1 .
Листом ВЧ НОМЕР_1 від 25.06.2021 №1/66/7/4-941 позивачу повідомлено, про відсутність бюджетних призначень на виплату компенсації для найму орендованого житлового приміщення військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 на 2021р.
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011)
Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону № 2011-XIIдержава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 5 п. 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військово-службовців та членів їх сімей" встановлено, що для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 26.06.2013 затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям, зокрема Збройних Сил, за піднайом (найом) ними жилих приміщень, яким визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, як, зокрема, особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, її територіальний орган, (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло. (далі Порядок № 450)
У разі відсутності жилих приміщень для проживання військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення.
Згідно з п. 2 Порядку №450 грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірі, який не перевищує у м. Києві - двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.
Згідно з п. 3 Порядку №450 виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони, МВС, Службі безпеки, розвідувальним органам, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку та Держспецтрансслужбі, Управлінню державної охорони, а також МОН, ДКА на відповідний рік.
Згідно з п. 4 Порядку №450 грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерсь-кого, рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
Згідно з п. 5 Порядку № 450 для отримання грошової компенсації військовослужбовці разом з рапортом подають такі документи:
копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України військовослужбовця та членів його сім'ї;
копії документів, що засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та членів його сім'ї;
інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить військовослужбовцю та членам його сім'ї;
копії довідок про реєстрацію місця проживання (перебування), видані органом реєстрації, на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який проживає разом з ним (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім'ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу);
копії свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (про шлюб, розірвання шлюбу, про народження тощо), інших документів, що підтверджують родинні стосунки;
належним чином завірену копію довідки про забезпечення житлом з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом СБУ, розвідувальними органами, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби, МОН, ДКА, Управління державної охорони (крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та насе-лених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження).
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, право позивача на отримання спірної компенсації, що передбачено п. 2 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", не заперечується відповідачем.
Також, відповідачем не заперечується, що додані до рапорту документи і розрахунок суми компенсації відповідають вимогам п.п. 2, 5 Порядку №450. Факт подання рапорту і правильність його оформлення відповідачем не заперечується та не є підставою відмови у його задоволенні.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач вказує на відсутність бюджетних призначень для виплати позивачу компенсації у 2021р.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пп. 1 пп. 2.5.3 п. 2.5 глави 2 Інструкції щодо застосування економічної класифі-кації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 12.03.2012 №333 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 21.06.2012 №754), зареєстрованої в Міністер-стві юстиції України 27.03.2012 за №456/20769, код 2730 "Інші виплати населенню" передбачає оплату безоплатно наданих квартир і комунальних послуг у випадках, визначених законодавст-вом (у т.ч. проживання депутатів у готелях та службових квартирах); компенсацію за піднайом (найом) жилих приміщень військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та особам рядового і начальницького складу, не забезпеченим таким житлом.
Як вбачається з наявних матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, кошторисом ВЧ НОМЕР_1 на 2021р. за кодом економічної класифікації видатків 2730 "Інші виплати населенню" передбачено видатки на рік у сумі 13798945 грн.
Згідно з листом Головного управління Національної гвардії України від 09.07.2021 №27/11/1-Ф-146-зі за кодом економічної класифікації видатків 2730 "Інші виплати населенню" річні призначення, з урахуванням змін, ВЧ НОМЕР_1 становили 16209553 грн., перераховано коштів із початку року - 9336427 грн.
При цьому, доводи апелянта, що вказаним кошторисом за кодом 2730 передбачено лише оплату вартості оренди житлових приміщень суперечать змісту такого, оскільки вказаний кошторис містить відомості лише щодо видатків на оплату вартості оренди житлових приміщень.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявними матеріалами справи підтверджено наявність і достатність бюджетних призначень у 2021р. для виплати позивачу спірної компенсації та спростовують заперечення відповідача про протилежне.
Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції також прийшов до вірних висновків і в частині відсутності підстав для задоволення позову в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення реєстрації у встановленому порядку рапорту від 02.06.2021.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рапорт позивача від 02.06.2021 року відповідачем отримано та розглянуто по суті.
Враховуючи фактичні обставини справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача та зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення для себе та членів своєї родини у розмірі 3654,70 грн.
Відтак, доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 не спростовують висновки суду першої інстанції.
Щодо доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
Стосовно питання ефективності судового захисту прав та інтересів особи, то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов'язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, позивач вважає, що задовольняючи позов суд першої інстанції був зобов'язаний вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення для себе та членів своєї родини у розмірі 3654,70 грн за кожен місяць за який така компенсація підлягала до виплати по день набрання рішенням суду законної сили.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Отже, саме позивач є ініціатором розгляду в суді публічно-правового спору, визначення предмету, підстав позову та обрання способу захисту.
Верховний Суду у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 вказав, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Натомість, ні позов ні рапорт щодо неналежного розгляду якого заявлено позов не містять вимоги щодо постійності таких виплат.
Відтак, колегія суддів не вбачає обставин за яких суд першої інстанції мав би вдатись до таких виключних засобів відновлення порушених прав позивача, як вихід за межі позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя І. О. Грибан
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 05.07.2023)