04 липня 2023 р. Справа № 440/358/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 06.02.23 по справі № 440/358/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в частині скасування вже встановленої ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії розміром 2000,00 грн, яка була передбачена з 01.07.2021 у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати, поновити та здійснити виплату з 01.07.2021 щомісячної надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2000,00 грн, згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- всі судові витрати стягнути на користь з відповідача у тому числі витрати на правову допомогу розміром 2000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність відмови відповідача, оформленої листом №7366-6262/С-02/8-1600/22 від 04.07.2022, поновити виплату позивачу надбавки до пенсії у розмірі 2000 грн, на яку ОСОБА_1 має законне право, оскільки після 01.03.2018 перерахунок його пенсії з підстав зміни складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії не проводився, а тому набуте позивачем право на одержання вищевказаної доплати до пенсії у розмірі 2000 гривень у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» (далі - Постанова №713) не може бути звужено чи скасовано. При цьому зауважив, що з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.11.2022 у справі № 420/2473/22, перерахунок пенсії проведений з метою усунення порушеного права позивача на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі №440/9591/21 не є перерахунком у зв'язку зі зміною складових його грошового забезпечення, а отже ОСОБА_1 має право на отримання спірної доплати до пенсії, яка має виплачуватись для досягнення мети прийняття Постанови № 713 - поетапного зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених до 01.03.2018.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №440/358/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №440/358/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02.10.2018 у справі №552/3407/17, відповідно до якої «підвищенням пенсії» розуміється тільки таке збільшення суми нарахування, яке здійснюється відповідно до законодавства, тобто випадки, коли пенсія була неправомірно недонарахована і в подальшому на підставі рішення суду нарахована в належному обсязі, не належить до «підвищення пенсії».
Зауважив, що у спірних правовідносинах очевидною є та обставина, що пенсія позивача була переглянута (перерахована) після 01.03.2018, внаслідок чого її розмір збільшився на понад 2000,00 грн, з урахуванням чого позивач підпадає під виключення, передбачене абз. 3 п. 1 Постанови № 713.
Крім того, вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо неможливості застосування у даній справі висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.11.2022 у справі № 420/2473/22, оскільки, на думку апелянта, в означеній постанові розглядався аналогічний за змістом позов працівника міліції, де було надано відповіді на всі спірні питання, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мало бути враховано судом.
Крім того, наголосив, що попередній розрахунок витрат на правову допомогу у розмірі 3500 грн було надано до апеляційної скарги.
У надісланому відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти задоволення її вимог, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що винесене з дотриманням судом норм матеріального та процесуального права. Наполягав, що у зв'язку з тим, що після 01.03.2018 на виконання судового рішення зроблено перерахунок пенсії позивача, відповідно до якого її розмір збільшився більше ніж на 2000 грн, у пенсійного органу відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 доплати до пенсії згідно з Постановою №713.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач набув право на державне пенсійне забезпечення та отримує пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
З 01.07.2021 відповідач на виконання Постанови № 713 нараховував позивачу щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн, підсумок якої з надбавками складав 6307,47 грн (а.с. 42).
У листопаді 2021 року пенсійний орган на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі №440/9591/21 здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019 з урахуванням сум грошового забезпечення, визначеного станом на листопад 2019 року, відображених у довідці ДУ ТМО МВС по Полтавській області від 02.07.2021 № 33/37-4/10791 (а.с. 40-41).
Внаслідок перерахунку основний розмір пенсії позивача з 01.12.2019 склав 9492,10 грн (а.с. 41). При цьому, враховуючи ту обставину, що підвищення пенсії перевищило 2000,00 грн, відповідач припинив нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбаченої Постановою № 713.
Вважаючи необґрунтованими дії ГУПФУ в Полтавській області щодо припинення виплати щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача права на виплату доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн згідно з Постановою № 713, оскільки після 01.03.2018 ОСОБА_1 вже було здійснено перерахунок пенсії на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі №440/9591/21 і за наслідками такого перерахунку розмір пенсії зріс більше ніж на 2000,00 грн, що в свою чергу підпадає під виключення щодо можливості застосування абз. 3 п. 1 Постанови № 713 до позивача.
За висновками суду доводи позивача про звуження його права на належне соціальне (пенсійне) забезпечення визнані безпідставними, оскільки дії пенсійного органу щодо припинення виплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн після проведення перерахунку пенсії позивача у листопаді 2021 року не призвели до зменшення розміру пенсійної виплати, а навпаки - до її збільшення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ключовим у цій справі є питання наявності правових підстав для виплати позивачу щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000 грн відповідно до Постанови № 713.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв'язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та статті 63 Закону № 2262-XII.
Відповідно до положень ст. 63 Закону № 2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до ч. 18 ст. 43 Закону № 2262-ХII, у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Пунктом 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45, визначено, що перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Отже, у разі зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХII, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, пенсія таких осіб підлягає перерахунку.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до Закону без урахування таких даних.
З метою поетапного зменшення диспропорцій в розмірах пенсій, призначених військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), поліцейським та деяким іншим особам, та до прийняття Верховною Радою України законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців і деяких інших осіб прийнято Постанову № 713.
Пунктом 1 Постанови № 713 установлено з 01 липня 2021 року особам, яким призначено пенсію до 01 березня 2018 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 01 березня 2018 року, щомісячну доплату в сумі 2 000 гривень, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.
Особам, яким призначено (поновлено) пенсію після 01 березня 2018 року, розмір якої обчислено відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону (крім військовослужбовців строкової служби) з грошового забезпечення, визначеного станом на 01 березня 2018 року або до цієї дати, встановлюється щомісячна доплата, передбачена абзацом першим цього пункту.
У разі коли пенсія особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, переглядалася (перераховувалася) після 01 березня 2018 року, щомісячна доплата, встановлена абзацами першим і другим цього пункту, не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду (перерахунку) збільшився менше ніж на 2000 гривень. Якщо сума збільшення пенсії під час її перегляду (перерахування) не досягала 2000 гривень, щомісячна доплата, передбачена абзацом першим цього пункту, встановлюється в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
Щомісячна доплата, передбачена цим пунктом, встановлюється у межах максимального розміру пенсії, визначеного Законом, починаючи з 01 липня 2021 року.
Пунктом 3 Постанови № 713 встановлено Пенсійному фонду України забезпечити встановлення з 01 липня 2021 року виплат, передбачених пунктами 1 і 2 цієї постанови, а також виплат, передбачених абзацом другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» для учасників бойових дій та постраждалих учасників Революції Гідності, за матеріалами пенсійних справ.
Таким чином, внаслідок ухвалення Постанови №713 з 01.07.2021 колишнім військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), поліцейським та іншим особам, пенсії яким призначено за нормами Закону України № 2262-ХІІ до 01.03.2018 було установлено щомісячну доплату в сумі 2000 грн, виплата якої не здійснюється у разі коли пенсія особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, переглядалася (перераховувалася) після 01.03.2018.
При цьому, з аналізу наведених норм слідує, що обставиною, яка виключає обов'язок пенсійного органу виплатити позивачу щомісячну доплату в розмірі 2 000 грн, встановлену Постановою № 713, є факт підвищення грошового забезпечення військовослужбовця за відповідною посадою, внаслідок якого (після проведення перерахунку) розмір пенсії особи збільшиться на 2 000 грн.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції відповідно до протоколу перерахунку пенсії позивача з 01.07.2021 її розмір складав 6307,47 грн, з урахуванням щомісячної доплати до 2000 грн відповідно до Постанови №713.
В подальшому пенсійним органом пенсію позивача було перераховано з 01.12.2019 (03.11.2021) на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі № 440/9591/21 з урахуванням складових грошового забезпечення, визначеного станом на листопад 2019 року.
Так, згідно з протоколом перерахунку пенсії в пенсійній справі № 9410791 - МВС пенсія за вислугу років ОСОБА_1 з 01.12.2021 складає 9492,10 грн. При цьому, доплата у розмірі 2000 грн відповідно до Постанови №713 не включена до складу пенсії.
Отже, на виконання вищевказаного вказаного рішення суду відповідачем проведено позивачеві перерахунок пенсії, у зв'язку із чим припинено виплату щомісячної доплати в сумі 2000,00 грн., передбаченої Постановою № 713.
При цьому, відповідачем не заперечується, що після проведеного перерахунку на виконання судового рішення ГУ ПФУ в Полтавській області не здійснювало позивачу доплату, передбачену Постановою № 713, вважаючи, що розмір пенсії позивача збільшився фактично більше ніж на 2 000 грн за наслідками проведеного перерахунку, що на думку відповідача свідчить про відсутність у позивача права на отримання спірної доплати.
Колегія суддів враховує, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постанові від 08.11.2022 у справі № 420/2473/22 суд касаційної інстанції висновувався, що, аналіз наведених норм Постанови № 713, а також мети її прийняття свідчить про те, що перерахунок пенсії, проведення якого згідно з абзацом третім пункту 1 постанови № 713 є обставиною, що виключає можливість нарахування щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн до розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ має бути обумовлений підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ на підставі нормативно-правого акта компетентного органу, оскільки в такий спосіб досягається мета, яка слугувала підставою для ухвалення постанови №713, а саме зменшення диспропорцій в розмірах пенсій, визначених на законних підставах. Натомість перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення з метою усунення порушеного права особи на належний розмір пенсії, право на отримання якої у особи виникло до 01.03.2018, не є перерахунком пенсії у зв'язку зі зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії.
Також аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 600/870/22 та від 18.04.2023 у справі № 560/6528/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Колегія суддів, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у вказаних вище постановах, які є обов'язковими для врахування при вирішенні подібних правовідносин, зазначає, що перерахунок пенсії позивача, проведений відповідачем на виконання судового рішення з метою усунення його порушеного права на належний розмір пенсії, право на отримання якого у нього виникло до 01.03.2018, не є перерахунком пенсії у зв'язку із зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії.
У зв'язку із чим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проведений на виконання судового рішення по справі №440/9591/21 перерахунок пенсії позивача, внаслідок якого розмір пенсії збільшився більше ніж на 2000 грн, підпадає під виключення, передбачене абз. 1 п.1 Постанови № 713.
Враховуючи вищезазначене, позивач має право на щомісячну доплату до пенсії в розмірі 2 000,00 грн відповідно до Постанови № 713, яка має виплачуватись для досягнення мети прийняття Постанови № 713 - поетапного зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених до 01.03.2018.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо скасування вже встановленої відповідно до п. 1 Постанови №713 щомісячної доплати до пенсії ОСОБА_1 розміром 2000,00 грн є неправомірними.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдізпроти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати, поновити та здійснити виплату щомісячної надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2000,00 грн згідно пунктом 1 Постанови №713.
Згідно з ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на приписи частини 6 статті 139 КАС України, наявні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями ст. 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження понесення витрат у суді першої та апеляційної інстанцій додано до матеріалів справи документів, а саме: витяг з договору від 01.05.2021 про надання правової допомоги (юридичної та правових послуг), акти виконаних робіт (наданих послуг) від 06.01.2023 та від 15.02.2023, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ 2470 від 10.01.2019 на ім'я ОСОБА_2 , ордер від 03.01.2023, квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 06-14749021/с від 06.01.2023 на суму 2000 грн, квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 14-14987924/с від 14.02.2023 на суму 1000 грн.
За змістом п. 1.1. Договору від 01.05.2021 про надання правової допомоги (юридичної та правових послуг), укладеного між адвокатом Бубликом О.І. (виконавець) та Соловйом Ю.Ч. (клієнт), предметом даного договору є оплатне надання правових (юридичних послуг), обсяг яких визначається за усною домовленістю сторін. «Клієнт» доручає, а «Виконавець» приймає на себе зобов?язання надати «Клієнту» правову допомогу (юридичні та правові послуги), по захисту майнових та немайнових прав, законних інтересів. Також предметом даного договору є надання правової допомоги «Клієнту» в судах України будь-якої інстанції, державних установах, організаціях, державній виконавчій службі, а також в будь-яких установах, організаціях незалежно від форми власності.
Положеннями п.2.1 Договору від 01.05.2021 серед іншого передбачено, що виконавець зобов'язується ??здійснити представництво інтересів клієнта в підрозділах пенсійного фонду, а також на всіх стадіях виконавчого провадження, судових процесів (в порядку передбаченому КУАП, КАСУ, ЦІК, ГПК, КПК), на всіх стадіях при розгляді справ пов?язаних із порушенням законних прав та інтересів Клієнта.
Сторони узгодили, що факт надання правових послуг, їх перелік зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг). Вартість наданих послуг, крім авансу, по дійсному договору, визначається письмово за домовленістю сторін в акті виконаних робіт (наданих послуг) або у додаткових угодах. Оплата здійснюється в готівковій та безготівковій формі. У разі якщо оплата здійснюється в безготівковій формі, вона здійснюється в наступному порядку: «Клієнт» перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок «Виконавця» на протязі трьох робочих днів після підписання акту виконаних робіт (наданих послуг) ( п. 3.1 Договору від 01.05.2021).
Крім того, згідно з п. 4.10 Договору від 01.05.2021 термін дії даного договору вважати з 01.05.2021 по 01.05.2023.
Так, відповідно до акту виконаних робіт від 06.01.2023 (а.с. 11) виконавець склав для клієнта скаргу від 30.06.22 до ГУ ПФУ в Полтавській області з метою поновлення надбавки до пенсії розміром 2000 гривень, виконавець надав клієнту правові (юридичні) консультації про застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», надав консультації про застосування Постанови № 713, ст.ст. 3, 8, 21-22 Конституції України та КАС України - 2 години (500 гривень);
- виконавець склав позовну заяву для клієнта з метою її подачі до Полтавського окружного адміністративного суду - 4 годин (1500 гривень).
Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 2000 гривень.
Також, актом виконаних робіт від 15.02.2023 підтверджується, що виконавець склав для клієнта апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2023, справа N440/358/23 за позовом клієнта до ГУ ПФУ в Полтавській області з метою поновлення надбавки до пенсії розміром 2000 гривень 4 години - 3000 гривень та надав консультацію про застосування нормативно-правових актів з метою захисту порушених прав в Другому апеляційному адміністративному суді - 2 години (500 гривень).
Загальна вартість виконаних робіт становить 3500 грн.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм ч.ч. 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Тобто, виключно за наявності заперечень сторони, за рахунок якої заявник просить відшкодувати витрати на правничу допомогу, суд може зменшити розмір таких витрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Колегія суддів зазначає, що ГУ ПФУ в Полтавській області у випадку заперечення заявленого позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги зобов'язано навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності зазначених судових витрат із позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі повідомляв про понесення ним витрат на правничу допомогу та надавав орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу, зокрема в суді першої інстанції 2000 грн та в суді апеляційної інстанції 3500 грн.
Разом з цим, відповідачем, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не було надано клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу також не висловлено відповідних заперечень.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правову допомогу критеріям, що передбачені у частині п'ятій статті 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум.
Поряд із цим колегією суддів враховано, що відповідач був обізнаний про намір позивача відшкодувати понесені судові витрати, що підтверджується надісланням відзивів на позов та апеляційну скаргу, однак не вчинив жодних дій щодо висловлення заперечень стосовно заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу. Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу із обсягом виконаних адвокатом робіт.
З огляду на викладене, враховуючи наявність в матеріалах справи документального підтвердження понесених судових витрат, відсутність належно обґрунтованих заперечень з боку ГУ ПФУ в Полтавській області щодо визначеного представником позивача розміру витрат на правничу допомогу, та непідтвердження їх відповідними доказами, а також застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, колегія суддів вважає, що у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду заявленої позивачем суми, а отже вимога позивача про стягнення з відповідачів, понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 в суді першої інстанції та 3500 в суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню, з урахуванням того, що за наслідками розгляду апеляційної скарги позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів зазначає, що позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 073,60 грн та апеляційної скарги 1 611,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до платіжних інструкцій АТ «Полтава-банк» від 06.01.2023 № 06-14748981/С на суму 1 073,60 грн та від 14.02.2023 №14-14987910/С на суму 1611, 00 та №
Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 684,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 по справі № 440/358/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання винити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення ОСОБА_1 нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати, поновити та здійснити виплату щомісячної надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2000,00 грн згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій на загальну суму 5500 ( п'ять тисяч п'ятсот) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова