Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 201/15485/17
провадження № 61-6406св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради,
учасники справи за зустрічним позовом ОСОБА_1 :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмова Юлія Анатоліївна, Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Комунальне підприємство «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради,
учасники справи за зустрічним позовом ОСОБА_2 :
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі: державний реєстратор філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмова Юлія Анатоліївна, Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Комунальне підприємство «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», яка підписана представником Посметною Майєю Миколаївною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), яке перейменовано в Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради про виселення без надання іншого житла.
Позов мотивований тим, що 14 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), яке перейменовано в ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 82 000,00 дол. США під 11,50% річних з кінцевим терміном повернення коштів - 14 березня 2024 року, який ОСОБА_1 зобов'язався використовувати на придбання нерухомості. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки від 14 березня 2007 року, відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передано в іпотеку нерухоме майно - кв. АДРЕСА_1 (на даний час м. Дніпро). У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, банк, користуючись свої правом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб шляхом набуття у свою власність предмета іпотеки. Позивач вказав, що на момент видачі кредиту у спірній квартирі (іпотечному майні) не було зареєстровано жодної особи, відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки ОСОБА_1 стверджував, що предмет іпотеки не є для нього та членів його сім'ї єдиним можливим місцем проживання, на даний час реєстрація відповідача та його родичів у спірній квартирі унеможливлює реалізацію позивачем свого конституційного права на власність, відповідачі мешкають у спірній квартирі без будь-яких підстав.
Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 без надання іншого житла;
стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Ю. А., ПАТ «ПУМБ», Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради (далі - КП «Комунально-реєстраційні послуги») про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державної реєстрації прав на нерухоме майно, зобов'язання поновити запис про державну реєстрацію права власності.
Зустрічний позов мотивований тим, що 14 березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 уклали договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 17 листопада 2017 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень позивачу за зустрічним позовом стало відомо, що державним реєстратором Ізюмовою Ю. А., 31 травня 2017 року в порушення норм чинного законодавства, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «ПУМБ».
Вказав, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 не укладався, положення пунктів 7.1, 7.2, 7.3 договору іпотеки не є застереженням у розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень прийнято державним реєстратором 01 червня 2017 року, в той час як дата та час державної реєстрації права власності - 30 травня 2017 року, що свідчить про проведення державної реєстрації з порушенням статей 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто без відповідного рішення.
Державним реєстратором в порушення пункту 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» невідкладно не повідомлено власника об'єкта нерухомого майна, щодо подання заяви на проведення реєстраційних дій. Іпотекодержатель не направляв ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень. Державним реєстратором залишено поза увагою, що державними виконавцями стосовно спірного нерухомого майна накладено два обтяження - арешт майна боржника та заборони на його відчуження, що перешкоджало проведенню реєстраційних дій. Згоду на відчуження спірного житла ОСОБА_1 не давав, кв. АДРЕСА_1 є єдиним житлом ОСОБА_1 , виступає іпотекою по кредитному договору в валюті, загальна площа квартири становить 65 кв. м, тому державним реєстратором під час вчинення реєстраційних дій по відчуженню спірного майна не враховано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо заборони на вчинення такої реєстраційної дії. Державний реєстратор виконав реєстраційну дію без довідки про кількість осіб, зареєстрованих у спірній квартирі та без дозволу органів опіки та піклування на реєстрацію спірного майна за ПАТ «ПУМБ». Перереєстрація квартири призвела до позбавлення права на житло малолітньої дитини.
Також іпотекодержатель не повідомив ОСОБА_1 про намір звернення на предмета іпотеки та не надав можливість іншим особам, зареєстрованим в спірній квартирі викупити її, чим порушив права іпотекодавця та інших осіб, зареєстрованих в спірній квартирі.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35495251 від 01 червня 2017 року, прийняті державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмової Ю. А.;
визнати протиправним та скасувати запис про права власності ПАТ «ПУМБ» на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м, номер запису про право власності 20724715;
визнати протиправним та скасувати запис про права власності № 20724715, вчинений державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмовою Ю. А., згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м, за ПАТ «ПУМБ»;
зобов'язати КП «Комунально-реєстраційні послуги» поновити запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М.
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмової Ю. А., ПАТ «ПУМБ», КП «Комунально-реєстраційні послуги» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстрацію права власності.
Зустрічний позов мотивований тим, що державна реєстрація права власності за ПАТ «ПУМБ» проведена з порушення вимог законодавства, а саме: договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, положення пунктів 7.1, 7.2, 7.3 договору іпотеки не є застереженням у розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень було прийнято державним реєстратором 01 червня 2017 року, в той час як дата та час державної реєстрації права власності - 30 травня 2017 року, що свідчить про проведення державної реєстрації з порушенням статей 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто без відповідного рішення.
Згоду на відчуження спірного житла ОСОБА_2 не давала, кв. АДРЕСА_1 є єдиним її житлом, виступає іпотекою по кредитному договору в валюті, загальна площа квартири становить 65 кв. м, тому державним реєстратором під час вчинення реєстраційних дій по відчуженню спірного майна не враховано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо заборони на вчинення такої реєстраційної дії. Державний реєстратор виконав реєстраційну дію без довідки про кількість осіб, зареєстрованих у спірній квартирі та без дозволу органів опіки та піклування на реєстрацію спірного майна за ПАТ «ПУМБ». Перереєстрація квартири призвела до позбавлення ОСОБА_2 та її малолітньої дитини права на житло.
Також іпотекодержатель не повідомив ОСОБА_2 про намір звернення на предмета іпотеки та не надав можливість іншим особам зареєстрованим в спірній квартирі викупити її, чим порушив її права та права інших осіб, зареєстрованих в спірній квартирі.
ОСОБА_2 просила:
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35495251 від 01 червня 2017 року, прийняті державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмової Ю. А.;
скасувати державну реєстрацію на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власності ПАТ «ПУМБ» на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м, номер запису про право власності 20724715.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року позовні вимоги банку задоволено.
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з кв. АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПУМБ» сплачений при подачі позову судовий збір з кожного окремо по 533,34 грн, а всього 1 600,00 грн.
ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову до державного реєстратора філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмової Ю. А., ПАТ «ПУМБ» і КП «Комунально-реєстраційні послуги» про скасування державної реєстрації і зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову до державного реєстратора філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмової Ю. А., ПАТ «ПУМБ» і КП «Комунально-реєстраційні послуги» про скасування державної реєстрації відмовлено.
При задоволенні первісного позову та відмові у задоволенні зустрічних позовів суд першої інстанції зазначив наступне:
банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши кредитні кошти в користування позичальника, позичальник не виконував зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим банком неодноразово на адресу позичальника та відповідачів направлялися листи про наявність заборгованості за кредитним договором, в яких банк попереджав, що у разі невиконання вимог зазначених в даному листі, банк буде вимушений звернутись до суду з метою стягнення заборгованості в примусовому порядку та/або примусово звернути стягнення на предмет іпотеки, з покладенням на відповідача оплати витрат, пов'язаних з реалізацією предмету іпотеки, ніяких дій щодо погашення заборгованості відповідачем не було вчинено;
згідно з договором іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки;
таким чином, банком законно задоволено непогашені вимоги ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором;
рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року у справі 201/18229/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ» про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишене без змін, встановлено, що ПАТ «ПУМБ» правомірно скористався своїм правом на задоволення своїх вимог за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки та відповідна реєстрація права власності в позасудовому порядку є фактом припиненні зобов'язань за договором іпотеки та за кредитним договором як належного його виконання за умовами договору іпотеки і в подальшому, відповідно до частин четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, тобто має місце припинення зобов'язання; саме ці обставини підтвердив і визнав ОСОБА_1 і саме через це його позовні вимоги у справі 201/18229/17 були задоволені;
відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки відповідач стверджував, що предмет іпотеки не є для нього та членів його сім'ї єдиним можливим місцем проживання та/або сукупний дохід членів сім'ї достатній для придбання або найму іншого житла у разі звернення стягнення на предмет іпотеки;
згідно з пунктом 3.2.7 договору іпотеки після прийняття позивачем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідачі зобов'язані добровільно звільнити приміщення та максимально сприяти звільненню предмета іпотеки всіма іншими мешканцями;
таким чином, усі особи, які були зареєстровані після укладення договору іпотеки, підлягають виселенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року скасовано в частині задоволення первісних позовних ПАТ «ПУМБ».
В задоволенні позовних вимог ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення з житла і зобов'язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат відмовлено.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Стягнуто з ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2400,00 грн.
Стягнуто з ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2400,00 грн.
Погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав, що ПАТ «ПУМБ» правомірно скористався своїм правом на задоволення своїх вимог за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки та відповідна реєстрація права власності в позасудовому порядку є фактом припиненні зобов'язань за договором іпотеки та за кредитним договором як належного його виконання за умовами договору іпотеки і в подальшому відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, тобто має місце припинення зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладений між ОСОБА_1 з ПАТ «ПУМБ» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов'язання забезпеченого іпотекою. Перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем, в узгодженому сторонами договору порядку, направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою. ПАТ «ПУМБ» надано державному реєстратору всі передбачені на той час документи щодо реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження, отже рішення про державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ» державним реєстратором було проведено правомірно.
Постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні первісного позову мотивована тим, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Доказів наявності у відповідачів іншого житла сторонами суду першої та апеляційної інстанції не надано. Виселення покладе на відповідачів надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін, оскільки фактично вони стануть безхатченками.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2022 року АТ «ПУМБ» подало касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_8 , у якій просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року залишити в силі, стягнути з відповідачів на користь АТ «ПУМБ» судовий збір за подання позову та касаційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при відмові у задоволенні первісного позову про виселення неправильно застосував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18), оскільки вони стосується виключно виселення з житла, яке є предметом іпотеки, на яке звернуто стягнення іпотекодержателем та яке придбане не за рахунок кредитних коштів. Суд апеляційної інстанції не застосував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, відповідно до якого виселення громадян без надання іншого постійного житла при зверненні стягнення на предмет іпотеки допускається, якщо це майно було придбано за кредитні кошти. Обґрунтувавши позицію про відмову у виселенні відповідачів зі спірної квартири, суд апеляційної інстанції послався лише на те, що спірне майно є єдиним житлом ОСОБА_1 та членів його сім'ї, де вони разом зареєстровані та проживають. Проте, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що на момент видачі кредиту у предметі іпотеки не було зареєстровано жодної особи, банк, як іпотекодержатель, згоду на відповідну реєстрацію не надавав. Висновки суду першої інстанції щодо задоволення вимог банку про виселення відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 2-540/11, від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц. Також банк зазначив, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти на придбання нерухомості, яка передана в іпотеку банку в забезпечення виконання зобов'язань, усвідомлював наслідки та ризик такого не виконання, як позбавлення права власності на предмет іпотеки, так й виселення з предмету іпотеки, тому поведінка іпотекодавця у даному випадку не відповідає попереднім заявам та поведінці ОСОБА_1 при передачі нерухомого майна в іпотеку банку, укладення договору іпотеки та отриманні кредиту на її придбання.
Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , тому в іншій частині в касаційному порядку не переглядається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/15485/17, витребувано справу з суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року справа № 201/15485/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 201/15485/17 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 201/15485/17, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 липня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 2-540/11, від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5274765 від 14 березня 2007 року, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 82 000,00 дол. США під 11,50 відсотків річних строком до 14 березня 2024 року. ОСОБА_1 зобов'язався використати кредит на придбання нерухомості, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором, що передбачено пунктами 2.1, 3.1, 3.4 кредитного договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором ОСОБА_1 передано в іпотеку банку кв. АДРЕСА_1 , про що укладений договір іпотеки № 5274948 від 14 березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. за реєстровим № 59.
Згідно з умовами кредитного договору банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором та надав ОСОБА_1 кредит для використання на розсуд позичальника, відповідно до чинного законодавства України. У свою чергу відповідач зобов'язався використати кредит за призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором, що передбачено пунктами 1.3, 1.4, 3.1, 3.2 кредитного договору.
Відповідно до пункту 3 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язаний здійснювати повернення кредиту та сплати процентів за користування суми кредиту в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, викладеним в Додатку № 1 до кредитного договору та додаткової угоди до кредитного договору.
У зв'язку з нездійсненням ОСОБА_1 у встановлені кредитним договором та додатковою угодою строки платежів за кредитом та нарахованими процентами у відповідача виникла прострочена заборгованість за сумою кредиту.
Рішенням Жовтневого райсуду м. Дніпропетровська від 23 липня 2014 року позовні вимоги банку про стягнення суми кредитної заборгованості за кредитним договором № 5274765 від 14 березня 2007 року задоволено.
30 травня 2017 року банк, користуючись своїм правом, передбаченим Законом України «Про іпотеку» та іпотечним договором, звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у свою власність предмету іпотеки.
Відповідно до листа № 4/5-165 від 15 вересня 2017 року відділом обліку проживання фізичних осіб Дніпровської міської ради Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 5 осіб, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ) і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до пункту 1.7.4 договору іпотеки іпотекодавець, без попереднього письмового погодження позивача, не має права реєструвати третіх осіб на житловій площі, що входить до складу предмету іпотеки.
Відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки відповідач стверджував, що предмет іпотеки не є для нього та членів його сім'ї тощо єдиним можливим місцем проживання та/або сукупний дохід членів сім'ї достатній для придбання або найму іншого житла у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Аналогічні за змістом положення містяться й у частині третій статті 109 ЖК України.
Частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначено, що: «[…] порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц (провадження № 61-18802св18), на яку посилається банк у касаційній скарзі, зазначено, що: «судами встановлено, що […] відповідно до пункту 20.7. договору іпотеки № ROHPGK00000175 іпотекодавець зобов'язався не здійснювати до видачі заставної відчуження предмета іпотеки або інше розпорядження ним, а також, згідно пункту 20.12. договору, не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя. […] ОСОБА_1 і її неповнолітній син ОСОБА_2 були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки, в порушення умов договору іпотеки від 28 квітня 2007 року, а саме пункту 20.12, без письмової згоди Іпотекодержателя (Банку).Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачі підлягають виселенню, оскільки їх реєстрація в будинку, в тому числі реєстрація неповнолітньої дитини, була спрямована лише на те, щоб уникнути реалізації майна, на яке звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У справі, що переглядається:
14 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5274765 з цільовим призначенням - на придбання нерухомості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (пункт 1.2 договору) (т. 1 а. с.5-7);
14 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 5274948 за яким в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 було передано в іпотеку банку кв. АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1.7.4 договору іпотеки іпотекодавець, без попереднього письмового погодження іпотекодержателя, не має права реєструвати третіх осіб на житловій площі, що входить до складу предмету іпотеки;
30 травня 2017 року банк, користуючись своїм правом, передбаченим Законом України «Про іпотеку» та договором іпотеки, звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у свою власність предмету іпотеки за адресою: АДРЕСА_2 ;
відповідно до листа відділу обліку проживання фізичних осіб Дніпровської міської ради Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур № 4/5-165 від 15 вересня 2017 року, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , з 01 серпня 2013 року по теперішній час, ОСОБА_2 , з 01 серпня 2013 року по теперішній час, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01 серпня 2013 року по теперішній час, ОСОБА_4 , з 01 листопада 2016 року по теперішній час (т. 1 а. с. 35);
натомість під час перегляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, пославшись на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що відповідачі не мають іншого житла, тому виселення покладе на відповідачів надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін. Проте суд апеляційної інстанції не встановив обставини придбання іпотечного майна (за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів), які мають значення для вирішення спору у цій справі, оскільки при придбанні іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (статті 40 Закону України «Про іпотеку» та 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом. Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 були зареєстровані в будинку в порушення умов договору іпотеки від 14 березня 2007 року, а саме пункту 1.7.4, без письмової згоди іпотекодержателя (банку).
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні первісного позову про виселення відповідачів з предмету іпотеки.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду та необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та судового збору скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судового збору
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», яка підписана представником Посметною Майєю Миколаївною, задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення та судового збору скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук