№ справи: 756/4059/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6253/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Яценко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
27 червня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Ящук Т.І.,
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відшкодування шкоди,
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 нарішення Подільського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року та ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року
та за апеляційною скаргою представника Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - Ніжніка Владислава Валерійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року,
встановив:
у серпні 2022 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду в розмірі 11 000 грн., завдану їй внаслідок неправомірних дій Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто на користь позивача за рахунок державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Також представник позивача подав апеляційну скаргу на ухвалу суду, просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Відповідач Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) також подав до суду апеляційну скаргу, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_2 та представника відповідача - Ніжніка В.В. , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що у листопаді 2021 року вона дізналась, що 12 жовтня 2021 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки штраф у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху в розмірі 17 000 грн. 20 жовтня 2021 року державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних та зазначено її реєстраційний номер облікової картки платника податків. Того ж дня було накладено арешт на її кошти та заблоковано картковий рахунок, який використовувався нею для отримання пенсійних виплат.
Позивач зазначала, що постанова про стягнення штрафу була винесена не щодо неї, а щодо іншої особи, оскільки позивач ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем та власником автомобіля марки «Scania», державний номер НОМЕР_1 , щодо порушень водієм якого було складено постанову про стягнення штрафу.
З урахуванням викладеного, представник позивача звернувся до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) із заявами про закінчення виконавчого провадження, про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, про необхідність встановлення даних особи боржника, однак йому було відмовлено та зазначено, що оскільки у постанові стягувача Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки не зазначені реєстраційні дані ОСОБА_1 , що унеможливлює ідентифікацію її особи, то підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні.
Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 22 лютого 2022 року було задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця та скасовано постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів та майна у виконавчому провадженні НОМЕР_2.
З урахуванням того, що державний виконавець був обізнаний про те, що постанова про стягнення штрафу була складена не щодо позивача ОСОБА_1 , а щодо іншої особи, тривале порушення права позивача на розпорядження власними коштами, а саме пенсійними виплатами, які є єдиним джерелом доходу позивача, завдало їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 11 000 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто на користь позивача за рахунок державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
Задовольняючи вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що незаконними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоду, яку суд оцінює в 3 000 грн.
В повному обсязі колегія суддів погодитись з таким висновком суду не може з таких підстав.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
В ст. 23 ЦК України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.
Згідно положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди залежить від встановлення всіх зазначених умов відповідальності.
У своїй апеляційній скарзі на рішення суду позивач посилається на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлено обставини справи та необґрунтовано визначено компенсацію моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі вказував, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що моральної шкоди позивачу завдано не з вини виконавця, а з вини стягувача, оскільки саме ним було невірно вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 квітня 2021 року Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №2403 про стягнення зі ОСОБА_1 штрафу в розмірі 17 000 грн.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Вимоги до виконавчого документу встановлені у ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, у виконавчому документі зазначаються, зокрема, назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків).
В даному випадку у постанові про застосування адміністративне-господарського штрафу до ОСОБА_1 не було зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта боржника, а дата народження вказана - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.36).
При цьому, відповідно до п. 6 ч. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Посилання відповідача на те, що реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача було вказано стягувачем у заяві про примусове виконання рішення є неспроможними та не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог.
Так, частиною 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається відповідач, визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Разом з тим, реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника не є обов'язковим реквізитом виконавчого документу, яким є постанова, а тому зазначення стягувачем відповідних відомостей у заяві про відкриття виконавчого провадження не є підставою для прийняття виконавчого документу до виконання.
Крім того, при зверненні до суду першої інстанції з відзивом на позовну заяву відповідачем не було надано до суду заяви стягувача про примусове виконання, на яку посилається державний виконавець. Також матеріали справи свідчать і про те, що позивачем через свого представника неодноразово було повідомлено відповідача про те, що позивач ОСОБА_1 не є особою, щодо якої було винесено постанову про стягнення штрафу, однак відповідні заяви та докази взяті до уваги не були.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав.
Частина друга вказаної статті передбачає, що моральна шкода, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
У той же час розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В даному випадку з урахуванням всіх обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів апеляційний суд дійшов висновку про необхідність визначення розміру моральної шкоди, заподіяної позивачу відповідачем - 5 000 грн.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження їх понесення. Однак, такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим у справі обставинам.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
В ч. 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Матеріали справи свідчать про те, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача було надано копію Договору про надання правової допомоги від 18 листопада 2021 року, Акту погодження вартості послуг від 07 липня 2022 року, Акту передачі-прийому наданих послуг (виконаних робіт) до Договору №199 від 18 листопада 2021 року та Опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі №541/2024/22 від 03 березня 2023 року.
Надані докази судом першої інстанції не досліджувались.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19) зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Враховуючи обсяг наданої правничої допомоги, складність справи та ціну позову, з дотриманням принципів, встановлених у ст. 141 ЦПК України, колегія визначає розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню відповідачу, в розмірі 4 000 грн.
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення та ухвала суду скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - Ніжніка Владислава Валерійовича задовольнити частково.
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року та ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відшкодування шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.
Стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь на користь держави судовий збір в розмірі 1 300 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 03 липня 2023 року.
Головуючий
Судді