№ справи: 359/12741/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6526/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Яковлєва Л.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
27 червня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Ящук Т.І.,
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2022 року,
встановив:
у грудні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив у рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором, укладеним 27 грудня 2007 року, в розмірі 3 845 674 грн. 52 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,1781га з кадастровим номером 3220881300:04:004:0368, розташовану за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Вишеньки, шляхом продажу на прилюдних торгах.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - ОСОБА_2 просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-001/169/2007, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти в розмірі 144 142,50 швейцарських франків для придбання нерухомого майна. З метою належного виконання зобов'язання цього ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки № РML-001/169/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку належну йому земельну ділянку площею 0,1781га з кадастровим номером 3220881300:04:004:0368, розташовану за адресою: Бориспільський район, с.Вишеньки. Відповідач належним чином свої зобов'язання не виконує у зв'язку з чим станом на березень 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 147 920, 23 долари США (що за курсом НБУ станом на 06 березня 2020 року складає 3 845 674 грн. 52 коп.).
Позивач вказував, що на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договору факторингу є правонаступником ПАТ «ОТП Банк» та має право вимоги до відповідача. З таких обставин просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином свої зобов'язання не виконував і позовні вимоги є обґрунтованими, однак позивачем було пропущено строк позовної давності і про це було заявлено відповідачем. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення 256, 257, 267, 530, 575, 589, 590 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.7, 33 Закону України «Про іпотеку».
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції було помилково застосовано наслідки спливу строку позовної давності до його вимог, оскільки строк дії кредитного договору було встановлено до 27 грудня 207 року, він не міг звернутись до суду раніше, оскільки право вимоги було набуто лише у березні 2020 року, а тому причини пропуску строку є поважними. Також позивач вказував, що судом не було з'ясовано чи дійсно права позивача були порушені. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-001/169/2007 відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит в сумі 144 142,5 швейцарських франка строком до 26 грудня 2027 року.
На забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком та ОСОБА_1 27 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки № РML-001/169/2007, відповідно до умов якого позичальник передав в іпотеку банку земельну ділянку з кадастровим номером 3220881300:04:004:0368, загальною площею 0,1781 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: Бориспільський район, Вишенківська сільська рада, с. Вишеньки.
Відповідно до умов Договору факторингу, укладеного між позивачем та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 06 березня 2019 року, до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, а відповідно до Договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 27 березня позивач набув право вимоги за договором іпотеки.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає у реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає у тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або у частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.
Звернення банку з позовом з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року (справа №760/15150/13-ц) позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 183 879,54 швейцарських франків та пеню в розмірі 5 366 936 грн. 68 коп.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року в частині стягнення солідарного стягнення заборгованості було скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 170 979,04 швейцарських франків, що еквівалентно 1 812 629 грн. 50 коп., та пені в розмірі 1 812 629 грн. 50 коп.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанції було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року, у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості було відмовлено.
Судами було встановлено, що 17 листопада 2009 року кредитором АТ «ОТП Банк» було складено на адресу позичальника ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором. У вказаній вимозі зазначалось, що враховуючи допущені боржником порушення та не погашення належних до сплати сум кредиту та відсотків, банк на підставі п.1.9 кредитного договору «вимагає дострокового виконання боргових зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі», а саме протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги сплатити на рахунок в АТ «ОТП Банк» суму кредиту - 139 765,45 швейцарських франки; відсотків - 2504,04 швейцарських франки; 7750 грн. 78 коп. пені за порушення строків повернення кредиту та 75 грн. штрафу. Відповідно до опису вкладення в цінний лист зазначена вимога була направлена на адресу позичальника 21 листопада 2009 року. Повідомлення було отримане ОСОБА_1 27.11.2009 року. По закінченню 30-денного терміну, протягом якого вимога не була виконана, а саме, починаючи з 28.12.2009, у кредитора виникло право на стягнення заборгованості.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15 (провадження № 61-20952св19).
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було з'ясовано чи були порушені права позивача є безпідставними та не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку про наявність порушеного права позивача.
Поряд з цим суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності та відповідач заявив про наявність підстав для застосування наслідків такого пропуску.
Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.
За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Однією із підстав переривання позовної давності є пред'явлення особою позову до одного із боржників. Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17.
Позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.
Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18).
В даному випадку судом встановлено, що у кредитному договорі від 27 грудня 2007 року його сторони передбачили остаточну дату повернення кредиту - 26 грудня 2027 року.
Разом з тим, первісний кредитор скористався своїм правом вимоги дострокового повернення кредиту, направивши 21 листопада 2009 року відповідну вимогу, в якій встановив новий термін виконання зобов'язання 30 днів з дня отримання повідомлення, чим змінив строк виконання основного зобов'язання, а у липні 2013 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
З позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки новий кредитор ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернувся до суду у грудні 2021 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, оскільки позивач є новим кредитором і набув право вимоги лише у 2020 року, є неспроможними, оскільки при укладенні договору відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» прийняв на себе свідомий ризик настання наслідків вчинення чи не вчинення дій первісним кредитором до відступлення ним права вимоги на користь позивача, а відступлення права вимоги не є самостійною підставою для переривання строку позовної давності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2023 року.
Головуючий
Судді