22.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3743/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.
секретар судового засідання Крицька Я.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 (суддя Бєлік В.Г.)
у справі № 904/3743/22
за позовом Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ", м. Дніпро
до Акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ", м. Нікополь, Дніпропетровська область
про зобов'язання виконати умови договору поставки № 2003433 від 29.11.2020
Приватне акціонерне товариство "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить (з урахування заяви про зміну предмету позову) зобов'язати Акціонерне товариство “Нікопольський завод феросплавів” (код ЄДРПОУ 00186520) виконати умови договору поставки № 2003433 від 29.07.2020 р. та специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 р. до даного договору, а саме: прийняти виготовлений ПрАТ “Дніпрополімермаш” товар - кільце натискне, 1-4397-00 СБ в кількості 2 шт. на суму 2 799 996,00 грн з ПДВ відповідно до специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 р. до договору поставки № 2003433 від 29.07.2020 р. протягом 10 календарних днів з дати набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/3743/22 законної сили.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі № 904/3743/22 позов задоволено. Зобов'язано Акціонерне товариство “Нікопольський завод феросплавів” виконати умови договору поставки № 2003433 від 29.07.2020 р. та специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 р. до даного договору, а саме: прийняти виготовлений ПрАТ “Дніпрополімермаш” товар - кільце натискне, 1-4397-00 СБ в кількості 2 шт. на суму 2 799 996,00 грн з ПДВ відповідно до специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 р. до договору поставки № 2003433 від 29.07.2020 р. протягом 10 календарних днів з дати набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/3743/22 законної сили. Стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" витрати по сплату судового збору у сумі 2 481,00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі № 904/3743/22, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Стверджує, що судом першої інстанції проігноровано та не прийнято до уваги положення п. 8.2. Договору поставки, на який посилався відповідач у судовому засіданні, згідно якого термін виконання зобов'язань відсувається на час, протягом якого будуть діяти обставини непереборної сили.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки доказам та поясненням відповідача, зокрема, сертифікатам ТПП, які засвідчують існування форс-мажорних обставин для сторін, починаючи з моменту звернення до відповідача із заявою про прийняття товару та продовжують діяти і досі.
Окремо наголошує, що ведення воєнних дій в місті Нікополь Дніпропетровської області не є для відповідача звичайним господарським (комерційним) ризиком, а з огляду на обставини перебування в зоні бойових дій, постійні щоденні обстріли зі ствольної артилерії, РСЗВ, відповідач не в змозі визначити безпечне місце для отримання товару.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі №904/3743/22 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 721,50 грн.
Від апелянта надійшло клопотання про долучення доказів та додано платіжну інструкцію про сплату судового збору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі №904/3743/22. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 22.06.2023 о 10 год. 00 хв.
10.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з рішенням ВРП від 23.05.2023р. про звільнення з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_1 , для розгляду справи № 904/3743/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
В судове засідання 22.06.2023 з'явилися представники сторін.
Представник апелянта (відповідача) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача просив суд, враховуючи доводи, наведені у відзиві, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 29 липня 2020 року між Приватним акціонерним товариством "Дніпрополімермаш" (далі - позивач, постачальник) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки №2003433, в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 08.12.2020, (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до договору (далі-товар), що є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими договором.
Детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься у специфікаціях (додатки) до договору (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 3.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар у спосіб та за умовами, зазначеними у специфікації (додатку) до договору. Умови поставки регламентуються відповідними базисами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2020 року, яка є погодженою сторонами. У разі розбіжностей між Інкотермс та договором договір має переважну силу.
Згідно з умовами специфікації (додатка) до договору, постачальник власними силами або за власний рахунок проводить завантаження товару на автомобільний або залізничний транспорт перевізника товар належної якості (для транспортування на адресу покупця) в погодженій сторонами кількості, відповідної якості та за ціною, що передбачена умовами договору (п. 3.2. договору).
Загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до договору та не може перевищувати ліміт в еквіваленті 14 мільйонів доларів США на дату підписання кожної специфікації (додатку до договору) (п. 4.1. договору).
Ціна кожного найменування товару, залежно від марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується у специфікації (додатку) до договору (п. 4.2. договору).
У відповідності з п. 4.6. договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до договору.
Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії договору закінчується через один календарний рік із дати його укладення, але не раніше повного виконання зобов'язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до договору (п. 12.1. договору).
У Додатковій угоді №2/2105371 від 18.10.2021 сторони погодили, що термін дії договору закінчується 31.12.2022, але не раніше повного виконання зобов'язань сторонами.
До вказаного договору сторони уклали специфікацію №3/2105372 від 18.10.2021 р. на поставку кільця натискного, креслення 1-4397-00СБ в кількості 2 шт. на загальну суму 2 799 996,00 грн., термін поставки - протягом 150 календарних днів від дати підписання специфікації та погодженої з Замовником технічної документації. Умови поставки Товару: DDР, м. Нікополь, склад Покупця згідно з Інкотермс.
Згідно заявки на поставку товару №37-4043 від 01.11.2021 р. АТ НЗФ просило виконати поставку продукції: кільце натискне, 1-4397-00 СБ в кількості 2 шт., термін поставки - до 31.03.2022 р.
02.03.2022 ПрАТ «Дніпрополімермаш» направило на адресу Відповідача повідомлення про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) вих.№05-15/07 від 01.03.2022, відповідно до якого повідомило про неможливість виконання своїх зобов'язань за всіма діючими договорами, укладе ними з АТ НЗФ у зв'язку з введенням воєнного стану на території України.
Листом вих. №01-205 від 27.06.2022 р. ПрАТ «Дніпрополімермаш» повідомило, що згідно з договором №2003433 від 29.07.2020 р., специфікацією №3/2105372 від 18.10.2021 р. на потужностях ПрАТ «Дніпрополімермаш» розміщено замовлення на виготовлення Кілець натискних, кр.№ 1-4397-00 СБ у кількості 2 шт. Продукція виготовлена, прийнята службою ВТК. Просили повідомити дату готовності прийняття продукції на склад АТ НЗФ.
Відповідно до даних з офіційного сайту Укрпошти вказаний лист отриманий Покупцем 01.07.2022 р., проте відповідь на нього не надана.
14.10.2022 р. ПрАТ «Дніпрополімермаш» направило на адресу Відповідача претензію вих.№05-60 від 13.10.2022 р., в якій просило Покупця виконати свої зобов'язання за Договором №2003433 від 29.07.2020 р. та специфікацією №3/2105372 від 18.10.2021 р., а саме прийняти у місці поставки: м. Нікополь, склад Покупця, виготовлений ПрАТ «Дніпрополімермаш» товар: кільце натиске, креслення 1-4397-002 СБ в кількості 2 шт. Також, просив повідомити зручну дату отримання товару, надати доручення на отримання ТМЦ та забезпечити вивантаження виробів.
Позивач зазначає, що відповідь на претензію не надходила, що і стало причиною виникнення спору та звернення із цими позовними вимогами до господарського суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідачем порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності виконання зобов'язань за Договором, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом. При цьому Відповідачем не надано доказів неможливості визначити місце приймання товару, яке відповідає вимогам безпеки та повідомлення позивача про настання для нього форс-мажорних обставин ані протягом в період 21.07.2022 24.07.2022 (з моменту виникнення), ані з 09.02.2023 по 11.02.2023 (момент отримання сертифікату ТПП).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Приватне акціонерне товариство "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) зобов'язати Акціонерне товариство Нікопольський завод феросплавів (код ЄДРПОУ 00186520) виконати умови договору поставки № 2003433 від 29.07.2020 р. та специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 р. до даного договору, а саме: прийняти виготовлений ПрАТ «Дніпрополімермаш» товар - кільце натискне, 1-4397-00 СБ в кількості 2 шт. на суму 2 799 996,00 грн з ПДВ відповідно до специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 р. до договору поставки № 2003433 від 29.07.2020 р. протягом 10 календарних днів з дати набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/3743/22 законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не міг здійснити поставку товару без підтвердження відповідачем готовності прийняти товар, оскільки умовами договору поставки № 2003433 від 29.07.2020 визначено, що приймання товару по кількості та якості відбувається з урахуванням положень інструкцій П-6, П-7, крім того, враховуючи, що дві одиниці товару мають значну вагу 8 432 кг згідно креслення, узгодження дати поставки позивачу необхідне для вжиття заходів, необхідних для поставки такого роду товару. Зважаючи на зазначене, Відповідач безпідставно не надав відповідь на лист Позивача про готовність поставити товар та претензію, чим фактично ухилився від виконання свого обов'язку з прийняття товару.
Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору поставки, строк дії договору, умови поставки товару, строк та порядок поставки та прийняття товару.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечується, що відповідно до умов Специфікації № 3/2105372 від 18.10.2021 до Договору та надісланої відповідачем заявки № 2021.11.01/37-4043, Товар, зазначений в Специфікації, повинен бути поставлений АТ НЗФ до 31.03.2021.
Листом від 02.03.2022 Постачальник повідомив Покупцю про неможливість виконання своїх зобов'язань за всіма діючими договорами, укладеними з АТ НЗФ у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин через введення воєнного стану на території України.
02.03.2022 р. ПрАТ «Дніпрополімермаш» направило на адресу Відповідача повідомлення про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) вих.№05-15/07 від 01.03.2022 р., відповідно до якого повідомило про неможливість виконання своїх зобов'язань за всіма діючими договорами, укладе ними з АТ НЗФ у зв'язку з введенням воєнного стану на території України.
Листом вих. №01-205 від 27.06.2022 р. ПрАТ «Дніпрополімермаш» повідомило, що згідно з договором №2003433 від 29.07.2020 р., специфікацією №3/2105372 від 18.10.2021 р. на потужностях ПрАТ «Дніпрополімермаш» розміщено замовлення на виготовлення Кілець натискних, кр.№ 1-4397-00 СБ у кількості 2 шт. Продукція виготовлена, прийнята службою ВТК. Просили повідомити дату готовності прийняття продукції на склад АТ НЗФ.
14.10.2022 р. ПрАТ «Дніпрополімермаш» направило на адресу Відповідача претензію вих.№05-60 від 13.10.2022 р., в якій просило Покупця виконати свої зобов'язання за Договором №2003433 від 29.07.2020 р. та специфікацією №3/2105372 від 18.10.2021 р., а саме прийняти у місці поставки : м. Нікополь, склад Покупця, виготовлений ПрАТ «Дніпрополімермаш» товар: кільце натиске, креслення 1-4397-002 СБ в кількості 2 шт. Також просив повідомити зручну дату отримання товару, надати доручення на отримання ТМЦ та забезпечити вивантаження виробів.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи наявна претензія позивача, яка була відправлена на адресу для листування відповідача 14.10.2022 і з огляду на її зміст є вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Судом також враховано, що пп.1 п.2 розділу II Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 визначено нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку), зокрема місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
За таких обставин, враховуючи день відправки претензії 14.10.2022, нормативні строки пересилання кореспонденції, суд дійшов висновку, що відповідач не прийняв у місці поставки: м. Нікополь, склад Покупця, виготовлений ПрАТ «Дніпрополімермаш» товар: кільце натисне, креслення 1-4397-002 СБ в кількості 2 шт, а також на повідомив позивача (постачальника) про зручну дату отримання товару, не надано доручення на отримання ТМЦ та забезпечено вивантаження виробів, на день звернення позивача до суду (27.10.2022).
Законом встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання є неправомірною (за винятком, коли така відмова передбачена договором) незалежно від того, чи виражена вона відповідною активною дією зобов'язаної сторони чи бездіяльністю, зокрема, не вчиненням передбачених договором дій, на правлених на його виконання.
За приписами статті 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до п. 5.1. договору поставки №2003433 покупець здійснює приймання Товару відповідно до наступних документів із змінами та доповненнями:
- за кількістю - до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6;
- за якістю - до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7.
Згідно з п.3. Інструкції П-6 підприємство - одержувач зобов'язане забезпечити приймання продукції за кількістю в точній відповідності з стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки, цією Інструкцією, іншими обов'язковими правилами і договором.
Відповідно до п. А.4. DDР Інкотермс 2010, продавець зобов'язаний надати не розвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого до поставки.
Згідно з п.А.7. DDР Інкотермс 2010 продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення по відправлення товару, а також будь-яке інше повідомлення, якого потребує покупець для отримання можливості вжити заходів, звичайно необхідних для одержання поставки товару.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позивач не міг здійснити поставку товару без підтвердження відповідачем готовності прийняти товар, оскільки умовами договору визначено, що приймання товару по кількості та якості відбувається з урахуванням положень інструкцій П-6, П-7, крім того, враховуючи, що дві одиниці товару мають значну вагу - 8 432 кг згідно креслення, узгодження дати поставки позивачу необхідне для вжиття заходів, необхідних для поставки такого роду товару.
Відповідно до частини 1 статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Апеляційний суд відзначає, що доказів визнання недійсним договору поставки №2003433, його зміни чи відмови від нього АТ «НЗФ» сторонами суду не надано.
За приписами частини 1 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Матеріали справи не містять доказів, які б засвідчували факт невідповідності вимогам щодо якості товару, що є предметом спірного договору.
Зважаючи на зазначене, Відповідач безпідставно не надав відповідь на лист позивача про готовність поставити товар та претензію, чим фактично ухилився від виконання свого обов'язку з прийняття товару.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на невиконанням відповідачем умов договору в частині прийняттям товару за Договором відповідно до умов Специфікації № 3/2105372 від 18.10.2021, а тому просив суд зобов'язати відповідача виконати такий обов'язок в натурі.
В свою чергу, апеляційний суд наголошує, що згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За приписами п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов'язку в натурі.
Такий спосіб захисту дозволяє кредиторам у зобов'язаннях забезпечити повне або часткове отримання результату, заради якого укладався договір, та застосовується в тому випадку, якщо контрагент був зобов'язаний вчинити дії, але відмовився або ухиляється від їх виконання.
У постанові від 29.06.2021 у справі №910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Таким чином, позивачем обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав.
Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції проігноровано та не прийнято до уваги положення п. 8.2. Договору поставки, на який посилався відповідач у судовому засіданні, згідно якого термін виконання зобов'язань відсувається на час, протягом якого будуть діяти обставини непереборної сили та не надано оцінки доказам та поясненням відповідача, зокрема, сертифікатам ТПП, які засвідчують існування форс-мажорних обставин для сторін, починаючи з моменту звернення до відповідача із заявою про прийняття товару та продовжують діяти і досі, слід зазначити наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина друга статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Тобто форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від виконання власне самого зобов'язання.
Поряд з цим, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарський кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
В свою чергу, Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, висновки якої враховуються відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таких саме висновків дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Відповідно до умов п. 8.2. Договору поставки термін виконання зобов'язань відсувається на час, протягом якого будуть діяти обставини непереборної сили.
Крім того, відповідно п.п. 8.4., 8.5. Договору поставки № 2003433 від 29.07.2020, сторона зобов'язана негайно, не пізніше 3 календарних днів із моменту настання форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, передбачуваний термін їх дії та про їх припинення. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє Сторону, що оголосила про форс-мажорні обставини, права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим Договором.
Як вбачається зі змісту Сертифіката № 1200-230587 про форс-мажорні обставини, виданого Дніпропетровською торгово-промисловою палатою від 09.02.2023 (т. 1 а.с. 126-127), датою настання таких обставин є 21.07.2022 станом на 09.02.2023 ще тривають.
Відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання для нього форс-мажорних обставин ані протягом в період 21.07.2022-24.07.2022 (з моменту виникнення), ані з 09.02.2023 по 11.02.2023 (момент отримання сертифікату ТПП).
Отже, відповідачем не виконані вимоги п. 8.4. Договору поставки, що позбавляє його права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим Договором.
Більше того, настання форс-мажорних обставин для відповідача в частині виконання його зобов'язань по Договору засвідчено Сертифікатом ТПП № 1200-230587 саме з 21.07.2022, в той час позивач ще листом вих. №01-205 від 27.06.2022 повідомляв виготовлення згідно з договором №2003433 від 29.07.2020 р., специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 р. Кілець натискних, кр.№ 1-4397-00 СБ у кількості 2 шт. та просив повідомити дату готовності прийняття продукції на склад АТ «НЗФ» (т. 1 а.с. 47-49).
Відповідач на цей лист не відреагував, не повідомив про готовність прийняти товар та датку поставки.
При цьому неприйняття товару в період з 01.07.2022 (дати отримання листа про готовність товару) по 21.07.2022 (дати початку форс-мажорних обставин для відповідача в частині виконання його зобов'язань по Договору) є неправомірним та безпідставним, тобто АТ «НЗФ» порушено свої зобов'язання щодо прийняття товару.
Колегією суддів враховується, що відповідач не відмовляється від договору (що свідчить про те, що він не втратив інтересу до його предмету), а лише намагається домогтися його відтермінування в частині виконання власних обов'язків.
Слід зауважити, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, тобто не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права йде врозріз з його формальним змістом.
Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
Відтак, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у постановах, зокрема від 20.01.2021 р. у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 р. у справі № 04/14- 10/5026/2337/2011.
За таких умов, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що правовідносини, які склалися між кредитором та боржником, мають будуватися на основі принципів справедливості та добросовісності, характеризуватися чесністю ділової практики та взаємоповагою, не повинні використовуватися як інструмент на шкоду будь-якій із сторін, а тому утримання ПрАТ «Дніпрополімермаш» у стані «невизначеності», коли відповідач не відмовився від договору, а позивач виготовив замовлений товар, до якого не висунуто претензій по якості, проте АТ «НЗФ» ухиляється від його отримання, не сприяє становленню справедливості та дотриманню принципу добросовісності дій управнених та зобов'язаних учасників спірних правовідносин.
Адже згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
А відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Посилання скаржника на те, що ведення воєнних дій в місті Нікополь Дніпропетровської області не є для відповідача звичайним господарським (комерційним) ризиком, а з огляду на обставини перебування в зоні бойових дій, постійні щоденні обстріли зі ствольної артилерії, РСЗВ, відповідач не в змозі визначити безпечне місце для отримання товару, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.
Згідно з п. 3 Специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 до Договору №2003433 від 29.07.2020, умови поставки товару: DDP, м. Нікополь, склад Покупця.
Як вже зазначалось, відповідно до п. А.4. DDР Інкотермс 2010, продавець зобов'язаний надати не розвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого до поставки.
Тобто місце приймання товару визначає саме Покупець (відповідач), який може обрати будь-яке безпечне місце отримання товару.
АТ «НЗФ» також не було позбавлене можливості ініціювати внесення змін до договору, зокрема, в частині визначення інших умов та місця поставки, проте таким правом не скористалося, виходячи з власних міркувань та інтересів.
Отже, відповідачем не доведено неможливість визначити місце приймання товару, яке відповідає вимогам безпеки.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги ПрАТ «Дніпрополімермаш» видаються обґрунтованими та такими, що правильно задоволені судом першої інстанції.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків Господарського суду Дніпропетровської області, викладених в рішенні від 23.02.2023 у справі № 904/3743/22, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі № 904/3743/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі №904/3743/22 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 04.07.2023
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль