нп 3/490/1239/2023
Центральний районний суд м. Миколаєва
54020, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41/12, inbox@ct.mk.court.gov.ua
Справа № 490/4383/22
29.11.2022р. суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Дірко І.І., розглянувши протокол про вчинення
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не працює, згідно протоколу мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
На адресу Центрального районного суду м. Миколаєва надійшли матеріали адміністративного протоколу серії ААБ №325522 від 27.09.2022р., складеного у відношенні ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно протоколу 27.09.2022р. близько 19:35 год. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки "KIA Sorento" реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в м. Миколаєві по пр. Центральному в районі буд. №143, маючи явні ознаки алкогольного сп'яніння у вигляді запаху алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, млявої мови. В порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на з'ясування стану алкогольного сп'яніння як на місці зупинки, так і у встановленому законом медичному закладі.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином засобами поштового зв'язку за адресою його місця мешкання зазначеної у протоколі. Жодних заяв або клопотань від останнього на адресу суду не надходило. Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. З огляду на вказані обставини, та те що згідно відеозапису з натільної камери поліцейського вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено працівниками поліції про складання у його відношенні адміністративного протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП та ОСОБА_1 був присутній безпосередньо в ході складання протоколу, однак в подальшому відмовився від отримання копії протоколу, надання пояснень та засвідчення відомостей в протоколі своїм підписом. Таким чином ОСОБА_1 повинен був цікавитись ходом розгляду справу, об'єктивно мав для цього можливості, чим не скористався. За такого суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.
Враховуючи наведене, вивчивши матеріали додані до протоколів, приходжу до наступних висновків.
При вирішенні питання щодо доведеності вини особи у скоєнні, в тому числі й адміністративного правопорушення, слід виходити з положень статті 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь.
Такий підхід до тлумачення норм адміністративного законодавства відповідає контексту рішення Європейського Суду від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03), в якому зазначено, що правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів доведеності вини обвинуваченого.
Отже, стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено Європейським Судом й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) Європейський Суд зазначив, що у справах про адміністративні правопорушення суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Так, згідно протоколу серії ААБ №325522 дії ОСОБА_1 було кваліфіковано як порушення п. 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
При складанні протоколу за ст. 130 КУпАП, у разі порушення водієм п. 2.5 ПДР, працівниками поліції мають бути надані доказі щодо: 1/ керування особою транспортним засобом та законності підстав зупинки транспортного засобу; 2/ наявності ознак сп'яніння; 3/ відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку. Відсутність доказів щодо сукупності вказаних ознак, може слугувати підставою до закриття адміністративного провадження.
У якості доказів провини ОСОБА_1 до матеріалів справи окрім самого адміністративного протоколу додано письмові пояснення свідка ОСОБА_2 та оптичний диск з відеозаписом з натільної камери працівника поліції.
В ході огляду відеозапису встановлено, що обставини керування ОСОБА_1 транспортним засобом "KIA Sorento" реєстраційний номер НОМЕР_1 не зафіксовано. Відеозапис починається коли автомобіль вже стоїть, двигун не працює. В подальшому працівник поліції пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на встановлення стану алкогольного сп'яніння. На вказане ОСОБА_1 неодноразово повторює, що автомобіль стоїть нерухомо, він ним не керував та нікуди не їхав. Твердження поліцейського про те, що даний автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був зупинений поліцією відеозаписом не підтверджується.
Письмові пояснення свідка виконані поліцейським, не містять вільного викладу подій безпосередньо особою, особа свідка взагалі не посвідчена жодним документом, за такого наведені пояснення викликають сумнів у своїй достовірності.
Інших прямих та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що було б законною підставою для працівників поліції пропонувати проходження медичного огляду, матеріали справи не містять. Таким чином докази, які додані до протоколу не забезпечують такий рівень доказування вини останнього, який не залишав би розумних сумнівів у можливості іншої версії подій, ніж зазначено у протоколі.
Суд усвідомлює суспільну небезпеку правопорушень на транспорті, особливо пов'язаних із керуванням транспортними засобами водіями у стані сп'яніння, необхідність невідворотності покарання порушників та створення умов, які би перешкоджали розповсюдженню таких правопорушень.
Проте необхідність дотримання вимог статті 62 Конституції України (неможливість обґрунтовувати обвинувачення припущеннями, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь), вимог статті 6 Конвенції (щодо забезпечення прав обвинувачених) та застосування основних принципів та європейських стандартів щодо рівня доказового забезпечення («поза розумних сумнівів»), дає суду підстави для висновку про недоведеність достатніми та неспростовними доказами обставин здійснення ОСОБА_1 керування транспортним засобом із явними ознаками алкогольного сп'яніння; вбачається що вимоги працівників поліції щодо необхідності проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння були безпідставними; таким чином відмова ОСОБА_1 від проходження такого огляду не потягла настання наслідків передбачених п. 2.5 ПДР України, що свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП є безумовною підставою для закриття адміністративного провадження.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ст. 247, ст.ст. 130, 283-285 КУпАП, -
Провадження у справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрити, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанову може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом 10 днів.
Суддя Дірко І.І.