04.07.2023
Справа № 497/1266/23
Провадження № 2/497/488/23
04 липня 2023 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря - Деревенського І.Ю.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Болград цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості у розмірі 45 317.25 гривень та суму судових витрат у розмірі 2 648.00 гривень судового збору.
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 09.02.2015 року.
14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (скорочена назва - ПАТ КБ «Приватбанк») на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (скорочена назва - АТ КБ «Приватбанк»).
Відповідно до укладеного договору №б/н від 09.02.2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, підтверджується підписом у заяві.
Позивач зазначає, що відносно питання про встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався Договором, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
09.02.2015 року відповідачем підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. В заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що дана заява разом з пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між собою та банком договір про надання банківських послуг. Також, представником позивача надано витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не підписані відповідачем.
АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання договором не виконав
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 09.02.2023 року має заборгованість в розмірі 45 317.25 гривень, яка складається з наступного: 37344.27 гривень - заборгованість за кредитом; 7972.68 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк».
Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 45 317.25 гривень та судові витрати.
Ухвалою суду від 13.06.2023 відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду на 04.07.2023 року о 14:00 годині (а.с.83), про що сповіщено сторін по справі (а.с.84).
Відповідачу надіслано копію позовної заяви з доданими документами, та роз'яснено про необхідність подання в п'ятнадцятиденний строк письмового відзиву разом з наявними у нього доказами.
В судове засідання 04.07.2023 року:
Представник позивача - не прибув, про час та місце проведення розгляду справи повідомлявся згідно вимог чинного законодавства (а.с.84), на адресу суду разом з додатками до позовної заяви надав заяву про розгляд справи без участі представника, надав згоду на заочний розгляд (а.с.75).
Відповідач в судове засідання не прибув, повідомлявся за адресою свого постійного місця реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою відділу адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області на запит суду(а.с.85).
Поштове повідомлення направлене за даною адресою повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.144-150).
У випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою
Що відповідає висновку Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 18 березня 2021 року за справою № 911/3142/19, переглядаючи відмову поновити пропущений строк апеляційного оскарження.
КГС ВС зазначив, що близьку за змістом правову позицію про належне повідомлення викладено в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17;
КГС ВС від 27.11.2019 у справі № 913/879/17;
КГС ВС від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19;
КГС ВС від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
Згідно ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою (ч.2).
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи. Будь-яких заяв, заперечень, відзиву щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві, до суду наданих ним не було.
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.
Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України (а.с.75).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу кредиту, які регулюються параграфами 1, 2 глави 71 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов'язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст.1054 ЦК України).
Згідно ст.530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).
Відповідно до укладеного договору №б/н від 09.02.2015 року ОСОБА_1 отримав у АТ КБ «ПриватБанк» кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
14 червня 2018 року у зв'язку зі зміною типу акціонерного товариства змінено назву позивача - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».
Також позивачем надано довідку (а.с.10) в якій містяться відомості про вид виданих карток на ім'я відповідача ОСОБА_2 «універсальна».
Крім того відповідно до довідки банку вбачається встановлення збільшення/зменшення кредитних лімітів протягом періодів з 2017 року по липень2021 року (а.с.10).
Відповідач не ознайомився з Паспортом споживчого кредиту, що підтверджується відсутністю особистого власноручно проставленого підпису (а.с.13-16), також, як і Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідачем не підписаний (а.с.17-55).
Позивачем АТ КБ «Приватбанк» також надано виписку про рух коштів по картковим рахункам на ім'я ОСОБА_2 станом на 15.02.2023 року (а.с.64-72), відповідно до якої вбачається, що відповідач ОСОБА_2 користувалася кредитними коштами протягом періоду з березня 2017 року - 01.01.2023 року.
За розрахунком Банку відповідач станом на 13.02.2023 року має заборгованість в розмірі 45317.25 гривень, яка складається з наступного: 37344.57 гривень - заборгованість за кредитом; 7972.68 гривень - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.6-9).
Вирішуючи зазначений цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
За змістом статей 12?та 81 ЦПК України?цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 та 2 ст.13 ЦПК України?передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України?суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України?зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої, другої статті 208 ЦК України?правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України?договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України?встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України?передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої?ст.1054 ЦК України?за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша?статті 1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України?встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України?публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до довідки (а.с.10) по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відповідачу було встановлено наступні кредитні ліміти: 25.03.2017 року - 0.00 грн, 05.07.2021 року - 17 000.00 грн., 15.07.2021 року - 35 000.00 грн, 05.07.2021 року - 25 000.00 грн (а.с.10).
Кредит надано шляхом встановлення поновлювального кредитного ліміту на картковий рахунок, факт використання кредитних коштів позичальником доводиться інформацією про рух коштів по картці, даний договір відповідачем в установленому порядку не оспорений, отже, зобов'язання, що виникли за таким договором підлягають виконанню.
Ліміт кредитування - це межі, у яких дозволено користуватися кредитними коштами, та засіб керування певними ризиками сторін. Встановлений кредитний ліміт не є сталою величиною та може змінюватись, як у бік збільшення, так й у бік зменшення, та не є тотожним розміру заборгованості по кредиту, як помилково вважає представник відповідача.
Відповідно до наданого банком розрахунку ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання перед кредитором, тому станом на 13 лютого 2023 року виникла заборгованість у розмірі 45 317.25 гривень, з яких: 37344.57 гривень - заборгованість за кредитом, 7 972.68 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Оскільки беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 було надано кредитні кошти, вищевказані зобов'язання за кредитним договором з повернення отриманого кредиту відповідач не виконав, то підлягають задоволенню позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 37 344.57 гривень.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
На підтвердження вказаних обставин ПАТ КБ «Приватбанк» також надано витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», які не підписані ОСОБА_1 .
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «Приватбанк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві, яка підписана позичальником, процентна ставка не зазначена (а.с.12).
Позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Доданий до позовної заяви паспорт споживчого кредиту суд розцінює критично, так як він також не підписаний відповідачем, і в ньому зазначено дату надання інформації лише 19.12.2021 року тоді як правовідносини між цими сторонами виникли ще 09.02.2015 року (а.с.13-16).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
В позовній заяві АТ КБ «Приватбанк» посилається на Витяг з тарифів, Умови та правила надання банківських послуг, з якими погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву, якими передбачено розмір, ставку та порядок нарахування відсотків за прострочення заборгованості.
Проте, суд вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання заяви-анкети.
Крім того, ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, а лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Тому, на думку суду, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитом, через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві, а витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У зв'язку з тим, що позивачем не доведено існування між сторонами договірних кредитних правовідносин, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України не має.
Разом з тим, відповідно до положень ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, якщо такий розмір не встановлений договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звертаючись в суд першої інстанції з позовом про стягнення кредитної заборгованості, представник АТ КБ "Приватбанк" не заявляв вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами в межах строку кредитування з посиланням на ст. 1048 ЦК України (розмір процентної ставки на рівні облікової ставки НБУ) а також за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених частиною 2 статті 625 ЦК України. Тому з огляду на наведене, суд відхиляє дані вимоги.
Таким чином, вимоги Банку про стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом є недоведеними, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити саме за вищевказаного обґрунтування.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.03.2013 року) до моменту звернення до суду з вказаним позовом (25.04..2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131 цс19).
Частина 4 ст.263 ЦПК України передбачає, що суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В ч.2 ст.416 ЦПК України зазначено, що у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Згідно ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що в задоволенні решти позовних вимог, а саме про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом необхідно відмовити.
Окремо слід зазначити, що позивачем до позовної заяви додано клопотання про огляд веб-сайту в якому позивач просить здійснити огляд та фіксування змісту розділу 2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «Приватбанк» за посиланням https://privatbank.ua/terms та доступні за наступним шляхом: «Архів договорів», перейти за посиланням «більше», обрати сторінку №7, повний текст за посиланням «Повний договір (актуальний на 02.02.2015 р.)», розділ 2.1.1 знаходиться на сторінках 238-259 повного договору (а.с.73).
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.85 ЦПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.
Положеннями ч.7 ст.85 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста.
В клопотанні про огляд веб-сайту представник позивача зазначає, що такий огляд надасть змогу підтвердити дійсність відповідної копії редакції Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» на час укладення кредитного договору тобто станом на 09.02.2015 року.
Огляд веб-сайту може бути проведений для фіксації лише тих даних, які можуть бути доказами у відповідній цивільній справі.
Сам по собі огляд веб-сайту за своєю суттю є фіксацією на час такого огляду певного стану речей, відповідної інформації тощо.
Отже, огляд веб-сайту не зможе спростувати чи підтвердити наявність тієї чи іншої редакції Умов та Правил надання банківських послуг.
Враховуючи викладене, огляд веб-сайту не зможе довести обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, зокрема такий огляд не змінить тих обставин, що Умови та Правила неодноразово могли змінюватися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, а саме 09.02.2015 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Також, огляд веб-сайту не змінить і тих обставин, що вони відповідачем не підписані, а отже й обставини щодо недоведеності, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку.
Таким чином, клопотання позивача про огляд веб-сайту, яким позивач просить здійснити огляд та фіксування змісту розділу 2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «Приватбанк» слід відхилити.
З огляду вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за тілом кредиту в сумі 37344.57 гривень.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати 2684.00 гривень судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 550, 589, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95, 133, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 284-289, 354, 355 ЦПК України суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Болградським РВ УМВС України в Одеській області від 14.05.2003 року, РНКОПП НОМЕР_3
на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, № 50 (МФО 305229, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_4 )
заборгованість станом на 18.02.2023 року за кредитним договором № б/н від 09.02.2015 року в розмірі 37 344.57 гривень (тридцять сім тисяч триста сорок чотири гривні п'ятдесят сім копійок) - заборгованість за кредитом;
та судовий збір - 2 684.00 гривень (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відмовити.
Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В.Кодінцева