Апеляційне провадження № 22-ц/824/6799/2023
Справа № 757/47404/19-ц
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Матійчук Г.О. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Васильовича, третя особа ОСОБА_1 про визнання права власності та зняття арешту з транспортного засобу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом, просила визнати за нею право власності на автомобіль BMW д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві від 21 листопада 2012 року, зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. зняти арешт з автомобіля, накладений постановою приватного виконавця від 10 серпня 2018 року.
Позов мотивувала тим, що 30 листопада 2017 року з метою забезпечення виконання договору позики від 30 листопада 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір застави транспортного засобу BMW д.н.з. НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровим № 1868.
12 червня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики, згідно якого до ОСОБА_6 перейшли всі права та обов'язки позикодавця відносно ОСОБА_4 . Також 12 червня 2018 року між цими особами був укладений договір про відступлення права вимоги за договором застави. В подальшому 18 січня 2019 року між ОСОБА_6 та позивачем було укладено договори про відступлення права вимоги за договором позики та договором застави на користь ОСОБА_3
25 січня 2019 року ОСОБА_4 надав позивачу письмову згоду на продаж автомобіля чи реєстрацію права власності за позивачем, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровим № 72. З метою зняття з реєстрації автомобіля та його подальшої реєстрації ОСОБА_3 звернулася до сервісного центру МВС, де їй було відмовлено в проведенні будь-яких реєстраційних дій, оскільки автомобіль перебуває під арештом на підставі постанови про накладення арешту у виконавчому провадженні № 56971239, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ляпіним Д.В. від 10 серпня 2018 року, відкритим цього ж дня з метою виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року в справі № 757/24269/15-ц.
Вважає, що автомобіль, на який накладено арешт, належить позивачу, а не ОСОБА_4 , в зв'язку з чим звернулася з цим позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту. Позивач набула право первинного заставодержателя за договором застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року, і своєю заявою від 25 січня 2019 року ОСОБА_4 підтвердив неможливість виконання своїх зобов'язань та надав згоду на задоволення вимог за рахунок автомобіля. Таким чином, вона має всі підстави стверджувати, що до неї перейшло право володіти, користуватись та розпоряджатись автомобілем. Право застави у позивача виникло раніше, з моменту укладення договору застави від 30 листопада 2017 року, ніж було ухвалено судове рішення про стягнення коштів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 27 березня 2018 року, тому звернення стягнення на автомобіль є неможливим, а відтак і накладення на нього арешту є незаконним. Крім того, вартість предмета застави не перевищує розмір заборгованості ОСОБА_4 перед позивачем, що підтверджується оцінкою ринкової вартості автомобіля. Відтак у приватного виконавця були відсутні законні підстави, передбачені ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувача ОСОБА_1 , який не є заставодержателем за рахунок заставленого майна, і відповідно накладення на нього арешту.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року позов задоволено, визнано право власності за ОСОБА_3 на автомобіль BMW д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві від 21 листопада 2012 року, зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. зняти арешт з автомобіля, накладений постановою приватного виконавця від 10 серпня 2018 року, покладено на відповідачів судові витрати.
Третя особа ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом проігноровано його доводи та заперечення, надані в судовому засіданні 14 вересня 2023 року і не надано їм належної правової оцінки.
Звертав увагу, що договір позики від 30 листопада 2017 року укладено в простій письмовій формі, договір застави - нотаріально посвідчений. 12 червня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено в простій письмовій формі договір про відступлення права вимоги за договором позики. Проте судом не враховано, що згідно п. 4.9 договору про відступлення права вимоги від 12 червня 2018 року цей договір набуває чинності (вважається укладеним) з моменту його нотаріального посвідчення.
12 червня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено в простій письмовій формі договір про відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кабаєвою А.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1037.
В подальшому, 18 січня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики, однак судом знову не враховано, що згідно п. 4.9 договору про відступлення права вимоги від 12 червня 2018 року, цей договір набуває чинності (вважається укладеним) з моменту його нотаріального посвідчення. Таким чином, судом не враховано, що при укладенні 12 червня 2018 року та 18 січня 2019 року договорів про відступлення права вимоги за договором позики сторонами цих договорів не було дотримано та виконано пункти 4.9 вказаних договорів, а саме не здійснено їх нотаріальне посвідчення. Відтак зазначені договори про відступлення права вимоги за договором позики від 30 листопада 2017 року не набули чинності та вважаються неукладеними.
Вказував на безпідставність посилання суду на ст. 392 ЦК України як на підставу для визнання права власності, посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, згідно якої при вирішення спору про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Однак, в порушення даної норми права, суд не посилається на будь-який доказ, що у позивача виникло чи існувало право власності на спірний автомобіль до моменту звернення з позовом до суду і це право зареєстровано у встановленому законом порядку.
Звертав увагу на умови договору позики, укладеного 30 листопада 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , пунктом 1 якого сторони погодили, що сума позики підлягає поверненню у валюті гривні, але сума має дорівнювати 12210,50 доларам США на дату повернення позики, отже заборгованість ОСОБА_4 за договором позики станом на 05 лютого 2020 року складає 303459 грн., в той час як вартість автомобіля складає 349200 грн. згідно з висновком про його оцінку. Таким чином, п. 2 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно для задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки вартість предмета застави перевищує заборгованість ОСОБА_4 на суму 45741 грн.
За наслідком укладення договору цесії за договором позики ОСОБА_3 набула право вимоги на грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 12210 доларам США.
Вважав, що накладення арешту на предмет застави та його продаж приватним виконавцем не порушує прав ОСОБА_3 , оскільки після продажу предмета застави приватним виконавцем буде перераховано грошову суму, якої буде достатньо для погашення заборгованості за договором позики.
Від приватного виконавця Ляпіна Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому приватний виконавець просив апеляційну скаргу задовольнити. Посилався на те, що на його виконанні знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 757/24269/15-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 27 березня 2018 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1 237 453,44 грн., в ході здійснення виконавчого провадження приватним виконавцем 10 серпня 2018 року було винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника. Згідно з повідомленням ТСЦ МВС в м. Києві, за боржником зареєстровано транспортний засіб BMW д.н.з. НОМЕР_1 , який було оголошено постановою приватного виконавця в розшук та накладено обмеження - арешт та заборону на відчуження. Боржник повідомив, що не міг надати транспортний засіб для проведення опису, оскільки дане майно перебуває на зберіганні в ОСОБА_3 .
Однак, згідно з повідомленням ТСЦ, транспортний засіб зареєстрований саме за боржником. Крім того, інформація про заставу транспортного засобу в державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутня, а відтак акт про приймання-передачу транспортного засобу від 27 січня 2019 року є нікчемним.
Вважав, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неправильним встановленням обставин, що мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки доказів.
Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції без змін.
Посилалась на те, що ОСОБА_3 набула право первинного заставодержателя за договором застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року. Своєю заявою від 25 січня 2019 року ОСОБА_4 підтвердив неможливість виконання своїх зобов'язань та надав згоду на задоволення вимог за рахунок автомобіля. Таким чином, до позивача перейшло право володіти, користуватись та розпоряджатись автомобілем, а отже і право власності на автомобіль. При цьому чинним законодавством України не встановлено обов'язковості нотаріального посвідчення як договорів позики, так і договорів про відступлення права вимоги за договором позики. Договір застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року та всі договори про відступлення права вимоги за договором застави були посвідчені приватним нотаріусом, зі змісту договорів вбачається, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договорів, відбулось повне або часткове їх виконання.
Щодо доводів апелянта про те, що нібито накладення арешту на предмет застави та його продаж приватним виконавцем не порушує прав ОСОБА_3 , повідомляла, що ОСОБА_4 не виконав свого зобов'язання, забезпеченого заставою, а відтак позивач має право отримання задоволення вимог за рахунок заставленого майна. Право застави у позивача виникло раніше - з моменту підписання договору застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року, ніж було ухвалено судове рішення про стягнення коштів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , тому звернення стягнення на автомобіль є неможливим, а відтак і накладення на нього арешту є незаконним.
Зазначала, що оскільки до теперішнього часу автомобіль досі перебуває під арештом, позивач не мала можливості задовольнити свої фінансові вимоги за договорами позики та застави від 30 листопада 2017 року, а відтак твердження апелянта про те, що ОСОБА_3 належить отримати еквівалент 12210,50 доларів США станом на 05 лютого 2020 року в сумі 303459 грн. не відповідає дійсності, так як це прямо суперечить п. 1 договору позики від 30 листопада 2017 року.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Судом встановлено, що за ОСОБА_4 зареєстровано транспортний засіб - автомобіль BMW д.н.з. НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві від 21 листопада 2012 року (а. с. 20 т. 1).
30 листопада 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали в простій письмовій формі договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв від позикодавця грошові кошти в сумі 331501,50 грн., що за погодженням сторін відповідно до ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України дорівнює еквіваленту 12210,50 доларів США, позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк та згідно з визначеними цим договором умовами. Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором, буде відповідати 12210,50 доларів США за курсом їх продажу будь-якого комерційного банку України або за курсом НБУ на дату здійснення платежу на розсуд позикодавця. Строки повернення позики: в строк до 28 січня 2018 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 605 доларів США, до 28 лютого 2018 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 11605 доларів США. Позичальник зобов'язується повернути отриману ним суму позики в повному обсязі до 28 лютого 2018 року. Позичальник в забезпечення своєчасного виконання зобов'язання, що випливає з цього договору, зобов'язується передати позикодавцю в заставу належний йому транспортний засіб BMW д.н.з. НОМЕР_1 . За прострочення виконання зобов'язань за цим договором позичальник виплачує пеню в розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення (а. с. 24 - 25 т. 1).
30 листопада 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровим № 7868, за умовами якого цей договір забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань, які виникають з договору позики, укладеного між заставодавцем та заставодержателем 30 листопада 2017 року, згідно з яким заставодавець зобов'язаний повернути на умовах договору позики заставодержателю отриману суму позики в розмірі, що становить 331501,50 грн., що за погодженням сторін відповідно до ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України дорівнює еквіваленту 12210,50 доларів США, за курсом продажу доларів США ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 30 листопада 2017 року, з кінцевим терміном повернення заборгованості за договором позики до 28 лютого 2018 року, а також штрафи, пені, комісії у розмірі і випадках, передбачених договором позики та цим договором, з врахуванням змін та доповнень до договору позики та цього договору, якщо такі будуть укладені. З метою забезпечення зобов'язань за договором позики заставодавець передає у заставу заставодержателю транспортний засіб BMW д.н.з. НОМЕР_1 . За взаємною згодою сторони оцінюють предмет застави в сумі 350000 грн. (а. с. 26 - 28 т. 1).
Згідно п. 5.2 договору застави звернення стягнення на предмет застави та його реалізація здійснюється на розсуд заставодержателя одним з наступних способів: за рішенням суду, в порядку встановленому чинним законодавством України, шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателя в рахунок виконання заставодавцем вимог заставодержателя, шляхом продажу заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах, іншим способом, що не суперечить чинному законодавству України.
12 червня 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали договір відступлення права вимоги за договором позики, згідно якого на умовах, визначених цим договором, первинний позикодавець передає, а новий позикодавець приймає права вимоги за договором позики від 28 листопада 2017 року, що укладений між первинним позикодавцем та боржником ОСОБА_4 .
Згідно п. 4.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Згідно п. 4.9 договору цей договір набуває чинності (вважається укладеним) з моменту його нотаріального посвідчення (а. с. 30 - 31 т. 1).
12 червня 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали договір відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кабаєвою В.В., згідно п. 1.1 якого, у зв'язку з укладенням між первісним заставодержателем та новим заставодержателем договору про відступлення права вимоги за договором позики, укладеним між первісним заставодержателем та боржником, первісний заставодержатель відступає, а новий заставодержатель набуває прав первісного заставодержателя, належних первісному заставодержателю згідно з договором застави транспортного засобу, посвідченого 30 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровим № 1868, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 32 - 35 т. 1).
18 січня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір відступлення права вимоги за договором позики, згідно якого на умовах, визначених цим договором, первинний позикодавець передає, а новий позикодавець приймає права вимоги за договором позики від 30 листопада 2017 року, що укладений між первинним позикодавцем та боржником ОСОБА_4 . Згідно п. 2.2 договору вартість прав вимоги, що відступається, складає 346153,50 грн., що за погодження сторін відповідно до ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України дорівнює еквіваленту 12210 доларів США, за курсом продажу доларів США АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно п. 4.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Згідно п. 4.9 договору цей договір набуває чинності (вважається укладеним) з моменту його нотаріального посвідчення (а. с. 36 - 37 т. 1).
18 січня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою В.В., згідно п. 1.1 якого, у зв'язку з укладенням між первісним заставодержателем та новим заставодержателем договору про відступлення права вимоги за договором позики, укладеним між первісним заставодержателем та боржником, первісний заставодержатель відступає, а новий заставодержатель набуває прав первісного заставодержателя, належних первісному заставодержателю згідно з договором застави транспортного засобу, посвідченого 30 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровим № 1868; за цим договором новий заставодержатель одержує право замість первинного заставодержателя в разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань перед новим заставодержателем в сумі, яка визначена договором основного зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок майна, зазначеного в п. 1.4 цього договору переважно перед іншими кредиторами заставодавця (боржника) (а. с. 38 - 39 т. 1).
На а. с. 42 т. 1 знаходиться витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, згідно якого 18 січня 2019 року внесено запис про заміну обтяжувача з ОСОБА_6 на ОСОБА_3 на підставі договору відступлення прав за договором застави, 37, 18 січня 2019 року.
На а. с. 43 т. 1 знаходиться копія свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Київскього міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. 25 січня 2019 року, яким посвідчено, що нею 25 січня 2019 року вимогу (заяву) про усунення порушення ОСОБА_3 передано ОСОБА_4 , вимога містить вимогу про повернення всієї суми заборгованості згідно графіку погашення, передбаченого п. 2 договором позики від 28 листопада 2017 року в розмірі 346153,50 грн., що становить еквівалент 12210 доларів США, та сплатити неустойку в розмірі 708540 грн., що становить еквівалент 25000 доларів США.
На а. с. 40 т. 1 знаходиться копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 від 25 січня 2019 року на згоду на продаж автомобіля чи реєстрацію власності за заставодержателем, згідно якої, в зв'язку з неможливістю виконання ним зобов'язань за договором позики від 28 листопада 2017 року (за змінами), яка була забезпечена договором застави, посвідченим приватним нотаріусом Кабаєвою А.А. 28 листопада 2017 року за реєстровим № 1839 (за змінами), надає право ОСОБА_3 задовольнити вимогу шляхом звернення стягнення на предмет застави, а саме продати чи зареєструвати за заставодержателем автомобіль BMW д.н.з. НОМЕР_1 .
На а. с. 41 т. 1 знаходиться акт приймання-передачі транспортного засобу від 27 січня 2019 року, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про те, що відповідно до договору застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кабаєвою А.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1868, та договору про відступлення права за договором застави транспортного засобу від 18 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кабаєвою А.А., зареєстрованого в реєстрі за № 37, заставодавець передав, а заставодержатель прийняв транспортний засіб BMW д.н.з. НОМЕР_1 . При прийомі-передачі транспортного засобу заставодавець передав заставодержателю свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) серії НОМЕР_2 , видане ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві від 21 листопада 2012 року та ключі від транспортного засобу.
Згідно звіту про оцінку майна, а саме висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки - автомобіля BMW д.н.з. НОМЕР_1 , складеного суб'єктом оціночної діяльності СОД ТОВ «Приват-Оцінка», ринкова вартість автомобіля станом на 26 березня 2019 року складає 349200 грн. без ПДВ (а. с. 46 т. 1).
Судом також встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року в справі № 757/24269/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики 1 233 799,44 грн., з яких сума основного боргу 1 164 505,40 грн., 3 % річних 69294,04 грн., покладено на відповідача судові витрати 3654 грн. (а. с. 21 - 22 т. 1).
10 серпня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ляпіним Д.В. винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 56971239 при примусовому виконанні виконавчого листа № 757/24269/15-ц, виданого 18 липня 2018 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 1 237 453,44 грн. Арешт накладено на все рухоме та нерухоме майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 1 361 697,78 грн. (а. с. 44 - 45 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про заставу» якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 15 частини першої статті 39 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право заставодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 набула право вимоги за договором позики та право первинного заставодержателя за договором застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом, і дане право виникло раніше, ніж було ухвалене судове рішення про стягнення коштів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , при примусовому виконанні якого накладено арешт на спірний транспортний засіб, отже, ОСОБА_3 має пріоритетне право на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави.
Апеляційний суд не може погодитися із вказаними висновками, оскільки їх зроблено в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Зі змісту договору застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вбачається, що даний договір укладено з метою забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань, які виникають з договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 30 листопада 2017 року, згідно з яким заставодавець зобов'язаний повернути на умовах договору позики заставодержателю отриману суму позики в розмірі, що становить 331501,50 грн., що за погодженням сторін відповідно до ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України дорівнює еквіваленту 12210,50 доларів США, за курсом продажу доларів США ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 30 листопада 2017 року, з кінцевим терміном повернення заборгованості за договором позики до 28 лютого 2018 року, а також штрафи, пені, комісії у розмірі і випадках, передбачених договором позики та цим договором, з врахуванням змін та доповнень до договору позики та цього договору, якщо такі будуть укладені.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Таким чином, зобов'язання за договором застави від 30 листопада 2017 року є акцесорним зобов'язанням відносно зобов'язань за договором позики від 30 листопада 2017 року.
Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 639, 640 ЦК України якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Укладаючи договори про відступлення права за договором застави транспортного засобу, сторони цих договорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у договорі від 12 червня 2018 року, а також ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у договорі від 18 січня 2019 року відповідно, пов'язували ці правочини з укладенням ними договорів про відступлення права вимоги за договором позики (Договір основного зобов'язання), укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Разом із тим, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що укладаючи окремі договори відступлення права вимоги за договором позики, сторони цих договорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у договорі від 12 червня 2018 року, а також ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у договорі від 18 січня 2019 року відповідно, погодили у п. 4.9 договорів, що ці договори набувають чинності (вважаються укладеними) з моменту їх нотаріального посвідчення (а. с. 31, 37 т. 1).
Договори про відступлення права вимоги за договором позики від 12 червня 2018 року та 18 січня 2019 року нотаріально посвідчені не були, а отже в силу вимог ст. 639, 640 ЦК України не можуть вважатися укладеними.
Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою, що предметом договору відступлення права вимоги від 12 червня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 29 том 1) є права вимоги з договором позики від 28 листопада 2017 року, тобто укладеним у іншу дату, ніж забезпечений договір позики, а предметом договору відступлення права вимоги від 18 січня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є права вимоги за договором позики від 30 листопада 2017 року (а. с. 36 том 1).
Таким чином, зобов'язання за договором застави транспортного засобу від 30 листопада 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровим номером № 7868, мають похідний характер і залежать від основного зобов'язання, без якого застава не може існувати, тобто від договору позики від 30 листопада 2017 року, договір про передачу прав вимоги за яким на користь позивача є неукладеним.
З огляду на відсутність у позивача прав вимоги за основним зобов'язанням за договором позики від 30 листопада 2017 року у зв'язку з неукладеністю договору про передачу таких прав, виключається також, відповідно до ст. 3 Закону України «Про заставу», можливість його забезпечення та здійснення відповідного стягнення.
Апеляційний суд враховує, що отримання ОСОБА_3 нотаріально посвідченої згоди заставодавця ОСОБА_4 на таке стягнення не має правового значення, оскільки не ґрунтується на вимогах ст. 512, 514 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про заставу» та порушує права третьої особи ОСОБА_1 , який має право на задоволення своїх вимог за рахунок спірного майна, належного ОСОБА_4 , на підставі рішення суду від 27 березня 2018 року в справі № 757/24269/15-ц, яким з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 стягнуто заборгованість за договором позики.
Крім того, ОСОБА_4 надав нотаріально посвідчену угоду на звернення стягнення на предмет застави в зв'язку із неможливістю виконання зобов'язань за договором позики від 28 листопада 2017 року, тобто укладеним в іншу дату ніж договір позики від 30 листопада 2017 року, що забезпечений договором застави.
Наведені обставини залишені поза увагою суду першої інстанції і зроблено передчасні та помилкові висновки, що позивач має пріоритетне право на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави.
Враховуючи відсутність у позивача дійсної вимоги до позичальника за договором позики від 30 листопада 2017 року, апеляційний суд приходить до висновку, що накладення арешту на майно ОСОБА_4 у виконавчому провадженні при примусовому виконанні рішення суду від 27 березня 2018 року в справі № 757/24269/15-ц, яким з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 стягнуто заборгованість за договором позики, не порушує майнових прав позивача ОСОБА_3 , відтак позовні вимоги про зобов'язання приватного виконавця зняти арешт з автомобіля BMW д.н.з. НОМЕР_1 , накладений постановою від 10 серпня 2018 року, є необґрунтованими і задоволені судом першої інстанції безпідставно.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини неукладеності договору про відступлення прав за договором позики від 18 січня 2019 року, та відсутності внаслідок цього у позивача вимоги за основним зобов'язанням, апеляційний суд не перевіряє доводи апеляційної скарги, що вартість предмета застави перевищувала розмір заборгованості боржника заставодержателю, не підтверджує та не спростовує ці доводи.
Доводи у відзиві позивача щодо дійсності договорів відступлення прав вимоги не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються судом.
Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Керуючись наведеними правовими нормами, у разі звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) вказані позовні вимоги можуть бути пред'явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт, - стягувача у виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом і в подальшому, зокрема в постанові від 29 березня 2023 року в справі № 462/8376/20 (провадження № 61-513св22).
У даній справі вимоги про зобов'язання зняти арешт з майна пред'явлені до приватного виконавця, який є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови в позові, однак залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Крім того, визнаючи за ОСОБА_3 право власності на підставі ст. 328, 334, 392 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що в інший спосіб позивач захистити своє право не може, в той час як ОСОБА_4 підтвердив факт переходу права власності позивача на предмет застави і сторонами факт такого переходу не спростовано.
Апеляційний суд не може погодитися з даними висновками, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного суду від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки акту приймання-передачі транспортного засобу від 27 січня 2019 року, укладеного ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , яким заставодавець передав, а заставодержатель прийняв транспортний засіб, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу і ключі від нього, зокрема, що на підставі вказаного акту ОСОБА_3 отримала транспортний засіб у володіння, а не у право власності, зважаючи на відсутність проведення сторонами відповідних реєстраційних дій.
Оскільки судом першої інстанції з доказів, наявних в матеріалах справи, не було встановлено, що у позивача існувало право власності на спірний транспортний засіб до звернення до суду з даним позовом, та здійснено його державну реєстрацію, а натомість, встановлено, що позивач внаслідок накладення арешту позбавлена можливості реалізувати своє законне право власника для постановки на облік, перереєстрації транспортного засобу у відповідному територіальному сервісному центрі МВС, то положення ст. 392 ЦК України в даному випадку не підлягали застосуванню і застосовані судом першої інстанції безпідставно.
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що достатнім та ефективним способом захисту права заставодержателя, у випадку наявності у нього дійсної вимоги, є звільнення майна з-під арешту, оскільки в такий спосіб усуваються перешкоди для звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку.
Такий спосіб захисту відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постановах від 11 січня 2023 року в справі № 686/26138/18, провадження № 61-1215св22, від 25 січня 2023 року в справі № 753/5408/19, провадження № 61-21475св21, згідно якої у разі накладення державним виконавцем арешту на майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, заставодержатель цього майна має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_3 , апеляційний суд виходить із того, що оскільки, враховуючи встановлені обставини, позивачем не набуто право вимоги за договором позики, забезпечене договором застави транспортного засобу, при цьому вимоги про зобов'язання зняття арешту нею заявлено до приватного виконавця, який є неналежним відповідачем у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, та оскільки визнання права власності на спірне арештоване майно не є належним способом захисту права заставодержателя, апеляційний суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, недоведеним і задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, з позивача на користь третьої особи ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені третьою особою за подання апеляційної скарги, в розмірі 6390 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_4 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Васильовича, третя особа ОСОБА_1 про визнання права власності та зняття арешту з транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 6390 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 червня 2023 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.