справа №369/12902/19 Головуючий у І інстанції - Ковальчук Л.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/1655/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
30 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 про визнання зобов'язань припиненими, -
установив:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_4 , треті особи: Дніпровський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, ОСОБА_5 про визнання зобов'язань припиненими, мотивуючи свої вимоги тим, що 08 листопада 2007 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0426/07/01-CL, згідно якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 70000 доларів США, строком по 08 листопада 2012 року, під 13% річних.
Також, 08 листопада 2007 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АКБ «Форум» був укладений договір іпотеки щодо забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,60 кв.м., житловою площею 27,90 кв.м.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року у справі №2604/29397/12 було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року у розмірі 84142 доларів США 29 центів, що згідно курсу НБУ станом на 28 листопада 2012 року становить 672549,32 грн. та пеню у розмірі 79555,61 грн.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2013 року вказане рішення змінено в частині стягнення пені, а саме зменшено до 3306,66 грн.
В подальшому право вимоги банк виставив на продаж на відкритих торгах, за результатами проведення яких визначено переможця відповідача ОСОБА_4
22 січня 2018 року між ПАТ «Банк Форму» та ОСОБА_4 був укладений договір №954-Ф про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно якого ОСОБА_4 передано права вимоги до позичальників, іпотекодавців та поручителів (зокрема, до позивачів) за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA-2017-12-21-000292-b від 28 грудня 2017 року та відповідно укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 08 листопада 2017 року, договір про відступлення прав вимоги за договором поруки від 08 листопада 2017 року.
Таким чином, відповідач ОСОБА_4 став новим кредитором.
27 березня 2018 року за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки №7463 від 08 листопада 2007 року, виданого ПН КМНО Колєсник С.А., договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 08 листопада 2007 року, посвідченого ПН КМНО Колєсник С.А., за реєстровим №7463, №11-58, виданого 22 січня 2018 року П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Мазур О.Ю., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40397595 від 30 березня 2018 року, 10:25:04.
Позивачі вказують, що оскільки ОСОБА_4 набув право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, то відповідно зобов'язання по сплаті заборгованості в силу ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» припинилося, однак відповідач не погоджувався на таке припинення та здійснював інші дії для стягнення додаткових грошових коштів з позивачів за рахунок їх іншого майна.
У зв'язку із цим позивачі просили суд, визнати зобов'язання, що виникли на підставі кредитного договору №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року припиненими з 27 березня 2018 року у зв'язку із їх виконанням, проведеним належним чином.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2022 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що 08 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Форум» був укладений кредитний договір №0426/07/01-СL.
Майновим поручителем за договором виступала мати апелянта ОСОБА_3
19 червня 2013 року Дніпровський районний суд м. Києва видав виконавчий лист №2604/29397/12 на примусове виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми у розмірі 672549,32 гри боргу та пені у розмірі 3306,66 грн.
Постановою старшого державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві Шеремет Ю.М. від 21 листопада 2013 року було відкрите виконавче провадження №40864753 з солідарного стягнення суми у розмірі 675855,98 грн.
Кредитний договір був забезпечений іпотекою, відповідно до договору іпотеки від 08 листопада 2007 року.
Предметом іпотеки була квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Предмет іпотеки використовувався як житло родини ОСОБА_3 , в зазначеній квартирі проживав також ОСОБА_1 та малолітні діти.
Щодо набуття ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки, зазначив, що за результатами відкритих торгів аукціону, оформлених протоколом №UA-EA-2017-12-21-000292-b від 28 грудня 2017 року, 22 січня 2018 року був укладений Договір №954-Ф про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_4 , який викупив право вимоги за 373571,60 грн.
Разом з тим, ОСОБА_4 став новим іпотекодержателем за договором іпотеки.
Зважаючи на ту обставину, що в іпотечній квартирі було зареєстроване місце проживання малолітніх дітей, та ОСОБА_1 , який підпадає під дію ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ОСОБА_4 запропонував добровільно, в позасудовому порядку передати йому у власність предмет іпотеки, після чого основне зобов'язання за кредитним договором припиниться в силу дії ст.36 ЗУ «Про іпотеку».
ОСОБА_2 погодився на пропозицію ОСОБА_4 та передав йому предмет іпотеки в позасудовому порядку.
27 березня 2018 року ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При цьому, підставою виникнення права власності у розділі реєстру зазначений договір іпотеки та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, що свідчить про позасудову передачу майна стягувачу - ОСОБА_4 .
За наслідками передачі предмета іпотеки ОСОБА_4 основне зобов'язання за кредитним договором припинилось в силу закону.
Натомість, ОСОБА_4 не визнав тієї обставини, що зобов'язання припинилось внаслідок позасудового врегулювання та продовжив ініціювати звернення стягнення на майно родини ОСОБА_3 , чим грубо порушив їх права, що і стало підставою для звернення до суду.
Так, після припинення зобов'язань внаслідок реєстрації за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання, останній ініціював звернення стягнення на інше майно родини ОСОБА_3 , зокрема на 1/2 земельної ділянки та будинку, а також на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала матері апелянта на праві власності.
Зазначена квартира була продана з електронних торгів.
Мати апелянта намагалася оскаржити результати електронних торгів, однак Дніпровський районний суд м. Києва відмовив їй у задоволенні позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у справі №755/5143/20, рішення Дніпровського районного суду було залишено без змін.
Щодо земельної ділянки та будинку, право власності на них зареєстрував за собою ОСОБА_4 , внаслідок нереалізації на трьох етапах електронних торгів.
Таким чином, наразі існує чинне рішення суду, яким було відмовлено у визнанні недійсними електронних торгів з реалізації її квартири.
Родина ОСОБА_3 живе в квартирі, яка вже їм не належить та зараз подана апеляція про оскарження рішення про їх виселення.
З огляду на зазначене, апелянт та його родина, разом з малолітніми дітьми ризикують залишитися безпритульними.
Просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2022 року та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 листопада 2007 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0426/07/01-CL, згідно якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 70000 доларів США, строком по 08 листопада 2012 року, під 13% річних.
08 листопада 2007 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , які є майновими поручителями за ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та АКБ «Форум» був укладений договір іпотеки щодо забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,60 кв.м., житловою площею 27,90 кв.м.
19 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист по справі №2604/29397/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року у розмірі 84142 доларів США 29 центів, що згідно курсу НБУ станом на 28 листопада 2012 року становить 672549,32 грн. та пеню у розмірі 3306,66 грн.
22 січня 2018 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_4 був укладений договір №954-Ф про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно якого ОСОБА_4 передано права вимоги до позичальників, іпотекодавців та поручителів (зокрема, до позивачів) за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA-2017-12-21-000292-b від 28 грудня 2017 року.
Згідно Інформаційної довідки №175610743 від 30 липня 2019 року вказано, що 27 березня 2018 року за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки №7463 від 08 листопада 2007 року, виданого ПН КМНО Колєсник С.А., договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 08 листопада 2007 року, посвідченого ПН КМНО Колєсник С.А., за реєстровим №7463, №11-58, виданого 22 січня 2018 року П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Мазур О.Ю., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40397595 від 30 березня 2018 року, 10:25:04.
10 вересня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,60 кв.м., житловою площею 27,90 кв.м.
У Інформаційній довідці №175610743 від 30 липня 2019 року вказано, що 10 вересня 2018 року за ОСОБА_5 , зареєстровано право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №11-530, виданого П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Коберська О.Ю., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42916088 від 10 вересня 2018 року 11:43:33.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.509, ст.526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитора має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Так, за змістом статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.575 ЦК України, окремим видом застави є іпотека.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом ст.3 ЗУ «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з ч.1 ст.13 ЗУ «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.36. ЗУ «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 3 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 ЗУ «Про іпотеку».
Згідно з ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку», після завершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Наведена норма прав передбачає спеціальні підстави припинення зобов'язань щодо виконання основного (кредитного) зобов'язання, яке було забезпечене іпотечним договором.
Таким чином, за змістом ст.ст. 1, 33, 36 ЗУ «Пpo іпотеку», використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року (справа №759/6703/16).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів також керується тим, що відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Згідно рішення Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Оffice), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі, зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява №10640/05, п. 186), принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [BП] (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункти 109, 110).
Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява №30985/96, п. 84).
Крім того, у справі «Новік проти України» (заява №48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності.
Вимога «якості закону» у розумінні п.1 ст.5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки ігнорує чітко закріплену ЗУ «Про іпотеку» процедуру, відповідно до якої основне зобов'язання припиняється внаслідок передачі предмета іпотеки в порядку позасудового врегулювання.
Внаслідок ігнорування цієї процедури, було порушене право позивачів на мирне володіння майном, гарантоване Конвенцією та нормами національного законодавства.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є переконливими, такими що спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2022 року скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Визнати зобов'язання, що виникли на підставі Кредитного договору №0426/07/01-CL укладеного між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2 припиненим з 27.03.2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 03 липня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба