1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 22 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року,
за участі:
представника власника майна ОСОБА_5 ,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого першого відділу Управління з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчинених внаслідок ведення російською федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 та належить останньому, а саме: грошові кошти у сумі 21280 доларів США, 1630 Євро та 181155 гривень.
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя зазначив про наявність підстав для накладення арешту на вищевказане майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Щодо строку апеляційного оскарження, то представник зазначає, що клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею за відсутності власника майна чи його представника, копію оскаржуваного рішення останній отримав 07 березня 2023 року.
Представник вважає ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою, з огляду на наступне.
Зокрема, звертає увагу на те, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про можливість арешту коштів з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_9 , оскільки вказані грошові кошти є власністю ОСОБА_6 , яка не має жодного відношення до кримінального провадження.
Зауважує, що слідчим суддею було надано дозвіл на проведення обшуку квартири належної ОСОБА_6 , в якій фактично не проживає її син - ОСОБА_9 , що підтверджується довідкою виданою ЖБК «КИЇВСЬКИЙ -10», із якої вбачається, що ОСОБА_9 дійсно зареєстрований в квартирі, однак там не проживає. Більш того, дане твердження підтверджується і протоколом обшуку в якому окрім вилучення коштів ОСОБА_6 та мобільного телефона ОСОБА_9 нічого не вилучалось. У той час, як дозвіл був наданий для відшукання та вилучення чималого переліку майна, зокрема комп'ютерної техніки, накопичувачів, планшетів, ноутбуків, записників і т.д. Однак, зважаючи на те, що ОСОБА_9 фактично не проживає з матір'ю, було вилучено його мобільний телефон який був при ньому, коли він приїхав на дзвінок матері про те, що у неї проводять обшук.
Крім того, захисник звертає увагу на те, що ухвалою слідчого судді від 18 листопада 2022 року було встановлено, що згадані грошові кошти належать ОСОБА_6 та зобов'язано слідчого повернути належне їй майно. Однак, замість повернення майна ОСОБА_6 , слідчий звернувся із клопотанням про арешт майна.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання було завчасно проінформовано Офіс Генерального прокурора, тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дане провадження за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити поновивши строк апеляційного оскарження, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів справи видно, що клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею за відсутності власника майна чи його представника власника майна, даних, які б підтверджували отримання представником копії постановленого рішення 17 березня 2023 року матеріали провадження не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне поновити представнику строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді.
Згідно з матеріалами судового провадження, Центральним апаратом Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 23 квітня 2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62021000000000315, за підозрою групи осіб у незаконній організації та функціонування закладів з метою надання доступу до азартних ігор, бездіяльності працівників правоохоронного органу щодо незаконної діяльності з організації або проведення азартних ігор, надання неправомірної вигоди та отримання неправомірної вигоди працівниками Національної поліції України за невжиття передбачених законодавством заходів та приховування виявленої ним незаконної діяльності з організації або проведення азартних ігор, незаконного збагачення, вчинених у складі злочинної організації, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 203-2, ч. 1 ст. 365-3, ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 209, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 255 КК України.
У рамках даного кримінального провадження 30 жовтня 2022 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України. Санкція кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255 КК України визначає покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна.
04 липня 2022 року на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 28 червня 2022 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході проведення якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 21280 доларів США, 1630 Євро та 181155 гривень.
09 лютого 2023 року слідчий першого відділу Управління з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчинених внаслідок ведення Російською Федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_7 , за погодженням з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на вищевказані грошові кошти, які вилучені під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року клопотання слідчого задоволено.
Таке рішення слідчого судді колегія суддів вважає законним, обґрунтованим і вмотивованим, з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, у тому числі конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого дотримався вищевказаних вимог закону, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».
Як убачається з матеріалів провадження, зазначені у клопотанні слідчого обставини підозри ОСОБА_9 могли мати місце і підтверджуються достатньою сукупністю даних та доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_9 у вчиненні згаданих кримінальних правопорушень.
Крім того, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_9 до скоєння кримінальних правопорушень, підозра у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищевказані грошові кошти, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути відчужене.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів при розгляді клопотання про арешт майна слідчим суддею дотримано вимоги ст.ст. 132,170,172,173 КПК України, перевірено при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, наявність ризиків та доведено обставини, передбачені ст.ст. 132, 170 КПК України, а тому доводи представника щодо незаконності ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус, як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для втілення якого слідчий звернувся із клопотанням.
Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що твердження в апеляційній скарзі щодо належності грошових коштів матері підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_6 є голослівними та не підтвердженні належними доказами. Крім того, посилання представника на те, що підозрюваний не проживає за адресою, де проводився обшук також беззаперечно не вказують на те, що грошові кошти не належать ОСОБА_9 .
Зважаючи на вищевикладене а також те, що клопотання про арешт майна подано з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, не заслуговують на увагу і доводи представника, що з клопотанням про арешт майна третьої особи незаконно звернувся слідчий, а не прокурор.
Інші доводи викладені в апеляційній скарзі, у тому числі щодо неповернення тимчасово вилученого майна на підставі рішення слідчого судді, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення та не спростовують висновок слідчого судді щодо наявності підстав для накладення арешту.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, у провадженні не вбачається.
Залишаючи без змін ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно, колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника, навіть з урахуванням усіх викладених в них доводів, задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладених обставин, керуючись ст. ст. 170, 171, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -
Поновити представнику ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року, якою задоволено клопотання слідчого першого відділу Управління з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчинених внаслідок ведення Російською Федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 та належить останньому, а саме: грошові кошти у сумі 21280 доларів США, 1630 Євро, 181155 гривень, залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Унікальний номер справи 757/5326/23-к Справа №11-сс/824/2128/2023 Категорія: ст.170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_10 Доповідач: ОСОБА_1