30 червня 2023 року справа № 640/13961/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., суддів Дудіна С.О., Щавінського В.Р., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянув за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства соціальної політики України про визнання протиправним і нечинним нормативно-правового акту в частині.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) із позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач) з вимогами:
- визнати протиправним та нечинним пункт 1 постанови КМУ від 08 квітня 2021 року №325 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у частині затвердження пункту 1 Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань - механізму використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною» для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - бюджетні кошти), щодо встановлення в абзаці 3 Додатку до Порядку - розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» за текстом - разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни І групи 4 421 гривня, щодо установлення Урядом на свій розсуд розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни 1 групи сумою 4 421 гривень з порушенням частини п'ятої статті 17 Конституції України, через не відповідність встановлення розміру допомоги нормам чинного спеціального Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року по встановленню щорічної допомоги до 5 травня розміром 10 мінімальних пенсій за віком з урахуванням правової позиції Верховного Суду України в постанові від 11 листопада 2008 року, судової справи № 21-84во08, Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року, справа № 640/9677/20 та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 23 жовтня 1993 року по відношенню до збереження основ соціального захисту громадян, на яких розповсюджуються норми цього закону, як правового акту вищої юридичної сили, а саме частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням правових висновків остаточних рішень Європейського суду з прав людини, в пункті 23 у справі «Сук проти України», (CASE OF SUK v. UKRAINE; Заява № 10972/05; остаточне рішення від 10 березня 2011 року), в пункті 23 у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine, Заява № 63134/00, - якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним;
- визнати незаконною діяльність КМУ у зв'язку з затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати у 2020 роді разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» в частині пункту 1 Порядку та в абзаці 3 Додатку розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни 1 групи в 2021 році сумою 4 421 гривень, що призвело з 09 квітня 2021 року і до теперішнього часу до звуження змісту та обсягу прав ОСОБА_1 як ветерана війни - інваліда війни І групи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/13961/21; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (далі - третя особа).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до колегіального судового розгляду по суті.
04 і 08 серпня 2022 від позивача і відповідача відповідно надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
20 березня 2023 року матеріали адміністративної справи №640/13961/21 надійшли до Київського окружного адміністративного суду.
За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/13961/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року справу №640/13961/21 прийнято до провадження судді Кушнової А.О.; вирішено проводити розгляд справи спочатку, призначено підготовче засідання у справі на 02 травня 2023 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті колегією суддів у складі трьох суддів; призначено судове засідання на 22.06.2023 о 14.00 год.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Кушнова А.О., судді Дудін С.О., Щавінський В.Р.
У судове засідання 22.06.2023 з'явився представник відповідача, позивач у судове засідання 22.06.2023 не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі позивача.
Враховуючи неявку позивача в судове засідання та приймаючи до уваги подане представником відповідача клопотання суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
На обґрунтування позову позивачка зазначила, що оскаржуваною постановою відповідач затвердив виплату разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році особам з інвалідністю І групи внаслідок війни у розмірі, що не відповідає розміру, установленому положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який має вищу юридичну силу.
Посилаючись на обставини і висновки, викладені Верховним Судом у зразковій справі №440/2722/20, позивачка зазначає, що питання розміру вказаної допомоги врегульовано частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка у спірних правовідносинах підлягає застосуванню у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року.
Вказаною редакцією передбачено, що до 05 травня інвалідам війни І групи щорічно виплачується разова грошова допомога у розмірі десять мінімальних пенсій за віком.
Позивачка доводить, що зміна КМУ на власний розсуд розміру допомоги до 05 травня інвалідам І групи є недопустимим і суперечить сталій практиці Конституційного суду України, зокрема у рішенні №10-рп/2008, де Конституційний суд України наголосив, що у разі необхідності зупинення дії законів, яким встановлені певні соціальні гарантії, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Ураховуючи, що Верховна Рада України не приймала Закону України, який би встановлював у 2021 році грошову допомогу до 5 травня у розмірі 4421 грн, позивачка вважає, що КМУ, ухвалюючи оскаржувану постанову, перевищив свої повноваження та звузив обсяг гарантованих їй Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» прав.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що постанова КМУ від 08 квітня 2021 року №325 ухвалена ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач доводить, що вказаною постановою він не змінював розміру грошової допомоги до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а лише визначив механізм використання коштів, передбачених y Державному бюджеті Мінсоцполітики за бюджетною програмою КПКВК 2501150 «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам. які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною».
Від третьої особи надійшли пояснення, у яких вона підтримала позицію відповідача, зазначивши, що оскаржувана постанова була ухвалена на виконання вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої розмір грошової допомоги до 05 травня визначається КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Таким чином, затверджений в оскаржуваній постанові розмір грошової допомоги, був визначений КМУ виходячи з бюджетних призначень на цю мету, встановлених у Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Інших заяв по суті справі від учасників справи не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю І групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії « НОМЕР_1 , виданим Новоград-Волинським міським Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської області.
08 квітня 2021 року КМУ ухвалив постанову №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 1 якої затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - Порядок №325).
Пунктом 5 Порядку №325 установлено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у розмірах згідно з додатком до цього Порядку.
Додатком до Порядку №325 передбачено, що разова грошова допомога до 05 травня у 2021 році особам з інвалідністю І групи внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю І групи внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин виплачується у розмірі 4421 гривень.
07 червня 2021 року позивачка звернулася до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради із заявою, у якій вона просила забезпечити виплату їй грошової допомоги до 05 травня у 2021 році у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме - 17 690,00 грн (а.с. 196).
Управління соціального захисту населення листом від 08 червня 2021 року №08-09/4772 повідомило позивачку, що нарахування та виплата вказаної допомоги входить до компетенції Центру по нарахування та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (а.с. 195).
16 червня 2021 року позивачка звернулася до Центру по нарахування та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області із заявою, у якій просила Центр звернутися до центрального органу виконавчої влади для забезпечення правильності виплати грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі 17 690,00 грн і забезпечити контроль правильного нарахування та виплати їй грошової допомоги до 05 травня у 2021 році (а.с. 194).
Листом від 01 липня 2021 року №К-2331/9 Центр по нарахування та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області повідомив позивачку, що відповідно до Порядку №325 розмір грошової допомоги до 05 травня у 2021 році для осіб з інвалідністю І групи внаслідок війни становить 4421,00 грн. Центр також повідомив, що він лише організовує виплату допомоги до 05 травня, водночас головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня є Міністерство соціальної політики (а.с. 193).
Не погоджуючись з установленим КМУ розміром грошової допомоги до 05 травня у 2021 році особам з інвалідністю І групи внаслідок війни, позивачка звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави, - принцип поділу влади, одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Згідно з статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VII (далі - Закон №794-VII).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Пунктом 2 частини першої статті 20 Закону №794-VII установлено, що Кабінет Міністрів України у сфері, зокрема соціальної політики, серед іншого: 1) забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; 2) забезпечує підготовку проєктів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №794-VII також встановлено, що Кабінет Міністрів України виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних та економічних відносин.
Отже, КМУ є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади, до повноважень якого належить, серед іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення.
Як було встановлено судом, 08 квітня 2021 року КМУ постановою №325 затвердив Порядок №325, положеннями якого у взаємозв'язку з додатком до нього передбачено, що особам з інвалідністю І групи внаслідок війни разова грошова допомога до 05 травня у 2021 році виплачується у розмірі 4421 гривень.
Оцінюючи законність вказаної постанови у зазначеній частині, суд виходить з такого.
Законом, що визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Статтею 1 Закону № 3551-XII передбачено, що цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 Закону № 3551-XII.
01 січня 1999 року набрав чинності Закон №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 13 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Визнаючи неконституційним пункт 20 розділу II вказаного закону, яким, зокрема, до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII унесені зміни, за змістом яких визначення розміру допомоги до 05 травня віднесено до компетенції КМУ, Конституційний Суд України зазначив, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Суд зазначає, що після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 практика обмеження виплат, передбачених частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII, шляхом внесення до неї змін законами, що стосувалися Державного бюджету або його виконання.
Зокрема, упродовж 2012- 2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У пункті 2.2 Рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 Конституційний Суд України, згадуючи своє Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, зазначив, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, у зв'язку з чим Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, у питанні зміни розміру/обсягу соціальних гарантій, передбачених для певних категорій осіб «профільним» законом, Конституційний Суд України виробив сталий підхід, відповідно до якого зазначені гарантії не можуть бути зупинені, змінені, доповнені, визнані нечинними без унесення відповідних змін до закону, якими ці гарантії встановлені.
Інакший підхід до зміни розміру/обсягу соціальних гарантій певним категоріям осіб спричиняє юридичну невизначеність, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Конституційний Суд України також неодноразово зазначав (зокрема у Рішеннях від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020), що встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту.
Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу № 440/2722/20, у рішенні від 29 вересня 2020 року дійшов до висновку, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року.
Верховний Суд у рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 також дійшов висновку, що з 27 лютого 2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 05 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Отже, з дати прийняття Конституційним Судом України Рішення № 3-р/2020, тобто з 27 лютого 2020 року, розмір щорічної допомоги до 5 травня особам з інвалідністю І групи внаслідок війни визначається частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV і становить 10 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, КМУ в додатку до Порядку № 325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 05 травня особам з інвалідністю І групи внаслідок війни здійснюється у розмірі 4421 гривень, тобто КМУ у вказаному порядку визначив інші, ніж у Законі № 3551-XII розміри щорічної допомоги до 05 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта КМУ положенням Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Фактично КМУ у неправомірний спосіб зменшив обсяг соціальних гарантій ветеранів війни, не запровадивши рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту вказаних осіб.
Такий нормативно-правовий акт КМУ також спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Закону № 3551-XII та Порядку №325, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Суд також зазначає, що щорічна грошова допомога особам з інвалідністю внаслідок війни є доходом та власністю такої особи.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи те, що саме Законом 3551-XII визначено розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, застосування іншої величини при обчисленні розміру цього виду допомоги до внесення відповідних змін законодавцем є неможливим.
З цих самих мотивів суд відхиляє аргументи КМУ, що оскаржуваною постановою він лише визначив механізм використання бюджетних коштів, адже відповідно до частини четвертої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений цим Законом, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Суд зазначає, що з 1999 року було розпочато виплату грошової допомоги до 05 травня в розмірі, кратному мінімальному розміру пенсії. У своїх рішеннях щодо порядку визначення розміру щорічної разової допомоги до 05 травня Конституційний Суд України робить висновок про неконституційність обмеження виплати до 05 травня спеціальними актами згідно з наявними фінансовими можливостями та визнає неконституційною дію таких нормативно-правових актів, фактично повертаючи дію норми, яка існувала в редакції з 1999 року та передбачала розмір виплати до 05 травня кратним до розміру мінімальної пенсії.
Враховуючи те, що Законом 3551-XII не визначено інший розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, суд вважає неможливим до внесення відповідних змін законодавцем, застосування іншої величини при обчисленні розміру цього виду допомоги.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах були висловлені у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 440/4157/21.
З урахуванням викладеного доводи позивачки про невідповідність Порядку №325 в частині встановлення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю І групи внаслідок війни у розмірі 4421 гривень Закону 3551-XII, висновкам Конституційного Суду України є обґрунтованими.
Вирішуючи питання про можливість задоволення позову з указаних вище підстав, суд враховує, що станом на день розгляду справи по суті та прийняття у ній рішення оскаржувана постанова втратила чинність.
Так, постановою КМУ від 08 квітня 2021 року № 325 в оскаржуваній частині встановлений розмір грошової допомоги до 05 травня лише на 2021 рік. Крім того , пунктом 4 постанови КМУ від 07 травня 2022 року №540 (про розмір аналогічного виду допомоги на 2022 рік) постанову КМУ від 08 квітня 2021 року № 325 визнано такою, що втратила чинність.
У цьому контексті суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Тлумачачи положення частини третьої статті 264 КАС України у справі з подібними правовідносинами (предметом якої був НПА, що втратив чинність) Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі 640/18067/18 зазначив, що: «…суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів. 34. …до суду може бути оскаржений певний акт суб'єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки. 35. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності. 39. З наведеного можна зробити висновок, що оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку».
Цей же висновок Верховний Суд повторив у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 640/2412/20.
Тотожний підхід до питання визнання нечинним в судовому порядку нормативно-правового акта, що втратив чинність внаслідок визнання його нечинним органом, що його прийняв, викладено, зокрема, у постанові від 09 листопада 2022 року, у якій зазначено, що «…оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку».
Беручи до уваги строковий характер оскаржуваної постанови та визнання її нечинною постановою КМУ від 07 травня 2022 року №540, керуючись вказаними правовими позиціями Верховного Суду, суд дійшов висновку, що попри протиправний характер постанови КМУ від 08 квітня 2021 року № 325 позов не може бути задоволений.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
На виконання цих вимог відповідач доводів позивачки не спростував і не довів правомірності ухваленого ним нормативно-правового акта в частині, який був предметом цієї справи.
Водночас, ураховуючи, що після звернення позивачки до суду з цим позовом оскаржуваний нормативно-правовий акт втратив чинність, що виключає можливість визнання його нечинним в судовому порядку, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264-265 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий суддя Кушнова А.О.
Судді Щавінський В.Р. Дудін С.О.