номер провадження справи 34/115/23
03.07.2023 Справа № 908/1483/23
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
розглянувши у письмовому провадженні, без виклику представників сторін, справу № 908/1483/23
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ідентифікаційний код юридичної особи 30859524 (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», ідентифікаційний код юридичної особи 13622789 (вул. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, 69068)
про стягнення 77 947 грн 35 коп.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» 77 947 грн 35 коп., з яких: 48 895 грн 00 коп. - страхове відшкодування, 12 257 грн 24 коп. - пеня, 14 882 грн 18 коп. - інфляційні втрати, 1 912 грн 93 коп. - 3% річних.
У позові позивач також просить стягнути 5000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 684 грн 00 коп. судового збору.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 22, 625, 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України.
У позові позивач просить розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2023 справу 908/1483/23 визначено для розгляду судді Науменку А.О.
Позивач та відповідач отримали вказану ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі 04.05.2023.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
У відзиві сформованому в системі «Електронний суд» 15.05.2023 відповідач просить відмовити у позові повністю,
Відзив прийнятий судом до розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
03.07.2023 судом ухвалено рішення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
22.01.2021 року між ПАТ «СК «УСГ» та ТОВ «Сокар Петролеум» був укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0197-00116, предметом якого є страхування транспортних засобів, зазначених в додатках до нього.
Відповідно до Додатку № 1, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль «CHEVROLET», державний реєстраційний номер № НОМЕР_1 .
22.07.2021 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «CHEVROLET», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та транспортного засобу «ТОYОТА», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки про ДТП, схеми місця ДТП, постанови Печерського районного суду м. Києва від 27.10.2021 року по справі №757/48093/21 та постанови Печерського районного суду м. Києва від 06.04.2023 року по справі № 757/48087/21, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водіями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правил дорожнього руху.
22.07.2021 страхувальник звернувся до ПАТ «СК «УСГ» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
01.09.2021 ПАТ «СК «УСГ» на підставі рахунку від 26.07.2021 року та рахунку від 11.08.2021 року складено страховий акт № ДККА-76812 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі умов Договору та страхового акту позивач здійснив страхове відшкодування в розмірі 99 290 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 23147 від 01.09.2021.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи відповідальної за заподіяні збитки.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «ТОYОТА», номерний знак НОМЕР_2 станом на 22.07.2021 - на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ТДВ СК «КРЕДО» згідно полісу № ЕР203529690, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ, із лімітом відповідальності - 130 000 грн 00 коп. та франшизою - 1 500 грн 00 коп.
Відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за колену з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
На підставі вищевикладеного, позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 11/20875 від 21.09.2021, належного з відповідача до сплати позивачу в сумі 99 290,00 грн, яка була отримана відповідачем 27.09.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення.
На підставі вищевикладених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»: 48 895 грн 00 коп. страхового відшкодування, 12 257 грн 24 коп. пені, 14 882 грн 18 коп. інфляційних втрат, 1 912 грн 93 коп. 3% річних, 5000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 684 грн 00 коп. судового збору було предметом позовних вимог у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договорами страхування.
Відповідно ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування”, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Аналогічний припис викладений у ст. 988 ЦК України.
Статтею 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Статтею 9 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР “Про страхування” передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як свідчать матеріали справи, зокрема, постанова Печерського районного суду м. Києва від 27.10.2021 року по справі №757/48093/21 та постанови Печерського районного суду м. Києва від 06.04.2023 року по справі № 757/48087/21, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водіями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правил дорожнього руху. Вказаних осіб визнано винними у вчиненні правопорушення.
Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, зокрема, було пошкоджено транспортний засіб застрахований у позивача за Договором добровільного страхування.
Враховуючи приписи ст. 75 ГПК України, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Розмір матеріального збитку вказаного транспортного засобу відповідно до розрахунку страхового відшкодування та страхового акту склав 99 290 грн 00 коп.
На підставі умов Договору та страхового акту позивач здійснив відшкодування в розмірі 99 290 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 23147 від 01.09.2021.
За приписами ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічна норма міститься у ст. 27 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР “Про страхування”.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У ст. 6 вказаного Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ТОYОТА», номерний знак НОМЕР_2 була застрахована у відповідача згідно полісу № ЕР/203529690, позивач звернувся до відповідача із заявою від 21.09.2021 про виплату страхового відшкодування
Відповідач на заяву, яку отримав 27.09.2021 не відповів, страхове відшкодування не сплатив.
Згідно з п. 12.1 ст. 12 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
За полісом відповідача франшиза становить 1 500 грн.
Позивач пред'явив до стягнення з відповідача страхове відшкодування в розмірі 48 895 грн 00 коп. (99 290 грн 00 коп. - 1 500 грн 00 коп.)/2 особи = 48 895 грн 00 коп.
Відповідач не надав суду доказів виплати позивачу страхового відшкодування, позовні вимоги не визнав.
Суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування частково, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, враховуючи таке.
Статтею 29 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Вказана Методика згідно з п.п. 1.2, 1.4 встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів; застосовується з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ, визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.
Відповідно до вимог п. 8.2 Методики, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;
Е з - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Відповідно п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
В договорі добровільного страхування наземного транспорту від 22.01.2021 зазначено рік випуску забезпеченого транспортного засобу - 2013 рік. Тобто на момент ДТП забезпечений транспортний засіб перебував в експлуатації вже 9 років.
Відтак, коефіцієнт фізичного зносу вказаного автомобіля не може дорівнювати нулю, оскільки станом на момент ДТП він був в експлуатації 9 років.
У розрахунку страхового відшкодування відсутні відомості про врахування фізичного зносу забезпеченого транспортного засобу.
Відповідач, у свою чергу, надав розрахунок коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу«CHEVROLET», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу «CHEVROLET», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , дорівнює 0,67.
Вартість, матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «CHEVROLET», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,67 складає 50 252 грн 70 коп.
Пред'явлення позивачем до страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості віднов лювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірними.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Су ду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17).
Згідно з п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на розмір франшизи. Франшиза згідно поліса відповідача - 1500 грн 00 коп.
Відповідач у відзиві навів розрахунок страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,67 в розмірі 50252 грн 70 коп., яке за вирахуванням франшизи в розмірі 1 500,00 грн склало 23 626 грн 35 коп. (50252,70грн/2 особи - 1500 грн 00 коп.)
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Позивач не надав заперечень щодо поданого відповідачем розрахунку страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу.
Враховуючи те, що при розрахунку страхового відшкодування позивачем не було враховано фізичний знос забезпеченого транспортного засобу, суд задовольнив вимоги позивача частково - в сумі 23 626 грн 35 коп. У стягненні решти позовних вимог суд відмовив.
Відповідач у встановлений законодавством строк свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування не виконав, вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування позивачеві не направив, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням вимог закону і він вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Встановивши, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з виплати позивачеві страхового відшкодування поза межами граничного строку (не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування), наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 230 та ч.ч. 1, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно п. 36.5 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, у даному випадку - позивача.
Як встановлено судом, відповідач отримав заяву позивача про виплату страхового відшкодування 27.09.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповіді відповідача на заяву позивача матеріали справи не містять як і виплати страхового відшкодування, з яким відповідач в процесі розгляду справи погодився.
Відповідач зобов'язаний був здійснити страхове відшкодування позивачеві не пізніше як через 90 днів з дати отримання заяви про виплату страхового відшкодування, а отже зобов'язання відповідача перед позивачем є простроченим з 28.12.2021 (оскільки 27.12.2021 є вихідним днем, і останній день оплати відповідно до ч.5 ст. 254 ЦК України, є перший робочий день, а отже 90 днів з дня отримання заяви спливають 27.12.2021).
З урахуванням прострочення, позивачем заявлено до стягнення 12 257 грн 24 коп. пені.
Як свідчить позовна заява, позивачем визначено пеню за 6 місяців.
Судом перевірено розрахунок суми пені, та з урахуванням суми страхового відшкодування в розмірі 23 626 грн 35 коп. вимоги в частині стягнення пені задоволені частково, в сумі 5 922 грн 77 коп.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14 882 грн 18 коп. інфляційних втрат, 1 912 грн 93 коп. 3% річних.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідносини сторін у даній справі, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних.
Суд, перевірив розрахунок 3% річних за допомогою ІПС «Законодавство» та визнав обґрунтованими та правомірно заявленими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 924 грн 34 коп.
Судом також перевірено розрахунок інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення та визнано правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7191 грн 16 коп. інфляційних втрат за період: січень 2022 - березень 2023.
Платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як, наприклад, статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судовий збір за розгляд позовних вимог у даній справі складає 2684,00 грн., який сплачений позивачем та зарахований до державного бюджету.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору в сумі 1 296 грн 92 коп. Решта витрат зі сплати судового збору в сумі 1 287 грн 08 коп. коп. покладається на відповідача.
Так, разом з позовною заявою, позивач, відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України, надав заяву про попередній орієнтовний розрахунок витрат, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн 00 коп.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Стаття 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічні положення містяться у ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «УСГ» та Адвокатським бюро «Гедз» було укладено договір № 1-12/2022-К про надання правової (правничої) допомоги від 20.12.2022, відповідно до якого, адвокатське бюро зобов'язується надавати правову допомогу позивачеві, а позивач оплачувати правничу допомогу на умовах договору.
Договір підписаний з боку обох сторін та містить всі суттєві умови, передбачені для даного виду договору.
На виконання умов договору, акту виконаних робіт, адвокатським об'єднанням надано позивачеві правничу допомогу у даній справі на суму 5 000 грн 00 коп.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Також, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Дійсність понесення відповідних витрат підтверджується платіжною інструкцією № 4863 від 24.04.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява складена і підписана адвокатом адвокатського бюро Ю.В. Гедз, що підтверджує факт надання послуг за договором.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Правова позиція, викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
5000 грн 00 коп. відповідних витрат є співмірними заявленим позовним вимогам, такими, що відповідають критеріям розумності, необхідності та неминучості, а аткож підтвердженими документально.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу частково, в сумі 2 416 грн 03 коп. В решті заявлених до стягнення адвокатських витрат суд відмовляє.
Керуючись 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», ідентифікаційний код юридичної особи 13622789 (вул. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, 69068) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ідентифікаційний код юридичної особи 30859524 (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038) 23 626 (двадцять три тисячі шістсот двадцять шість) грн 35 коп. страхового відшкодування, 5 922 (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві) грн 77 коп. пені, 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн 34 коп. 3% річних, 7 191 (сім тисяч сто дев'яносто одна) грн 16 коп. інфляційних втрат, 1 296 (одна тисяча двісті дев'яносто шість) грн 92 коп. судового збору та 2 416 (дві тисячі чотириста шістнадцять) грн 03 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 03.07.2023.
Суддя А.О. Науменко