вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
03.07.2023м. ДніпроСправа № 904/285/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до ОСОБА_1 , м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії у розмірі 143 723,14 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 080814 від 03.02.2014 у розмірі 143 723,14 грн., з яких:
- 89 437, 07 грн. - основний борг;
- 3 917, 82 грн. - 3 % річних;
- 32 345, 41 грн. - інфляційні збитки;
- 18 022, 82 грн. - пеня.
Ухвалою від 13.01.2023 позовну заяву залишено без руху.
25.01.2023 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 25.01.2023 зобов'язано Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька (вул. Комсомольська), 58, каб. 117) у строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання цієї ухвали суду надіслати на адресу Господарського суду Дніпропетровської області (49027, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1) у паперовій формі інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 , ідентифікаційний податковий номер платника податків НОМЕР_1 .
Ухвалою від 13.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Ухвалою від 07.06.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху (надісланої поштовим або електронним зв'язком), запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати належні докази часткових оплат, здійснених відповідачем за спірним договором (банківські виписки, платіжні доручення).
14.06.2023 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 28.06.2023 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
03.07.2023 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору про постачання теплової енергії № 080814 від 03.02.2014 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої теплової енергії.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином, відзив на позов не надав.
Ухвала від 13.04.2023, направлена на адресу відповідача, повернулися до суду з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, в разі, коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Отже, у разі, якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору, природа договору, строк поставки теплової енергії, факт поставки, строк оплати, наявність заборгованості, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Між Комунальним підприємством «Дніпропетровські міські теплові мережі» Дніпропетровської міської ради (далі енергопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем Хохлович Оленою Онисимівною (далі споживач) укладено договір про постачання теплової енергії № 080814 від 03.02.2014.
Відповідно до п. 1.1 договору, енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Згідно з п. 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (172 діб); гаряче водопостачання - протягом 172 доби; технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності.
Споживач теплової енергії зобов'язується: додержуватися кількості споживання-теплової енергії за кожним параметром в обсягам які визначені в додатку 1; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором. На кінець опалювального сезону проводити звіряння розрахунків з енергопостачальною організацією, у разі заборгованості і відсутності акта звіряння розрахунків на початок опалювального сезону споживач до мереж тепло постачання підключений не буде (п.3.2.1 та п. 3.2.2 договору).
Згідно правил користування тепловою енергією, споживач зобов'язується встановити прилади обліку теплової енергії (п. 5.1 договору).
Відповідно до п. 5.2 договору, облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах опалення по вул. Леніна, 21, прим. 16), розрахунковим способом.
Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана в додатку 3 до договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п. 5.4. договору).
Тарифи на теплову енергію, що споживається згідно з цим договором установлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (п. 6.1. договору).
Тариф для розрахунків по цьому договору складає: Теплова енергія - 1Гкал. з 01.01.2014 - 1Гкал 1008,34грн./міс (п. 6.2. договору).
Згідно з п. 7.1 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, або, за згодою сторін будь-яким іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України.
Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 2-х примірниках) на відпуск-отримання теплової енергії по формі додатку 4. (п. 7.2. договору).
Відповідно до п. 7.4 договору, остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем в продовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до "03» лютого 2017 року (п. 11.1. договору).
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (11.4. договору).
Згідно з рішенням Дніпровської міської ради №28/12 від 27.07.2016 Про надання дозволу на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» об'єктів і мереж теплопостачання, акту приймання - передачі об'єктів і мереж теплопостачання, КП «Теплоенерго» отримало засоби теплопостачання об'єктів відповідача.
Позивачем надіслано на адресу відповідача повідомлення про зміну енергопостачальної організації №2555/6065 від 05.10.2016 та № 1697-сс від 11.10.2017, яким запропоновано укласти додаткову угоду до договору №080335, предметом якої є зміна енергопостачальної організації і внесення відповідних змін до основного договору в частині його сторін та їх реквізитів, та направлено примірники додаткової угоди.
За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Зазначене кореспондується з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
На час звернення до суду додаткова угода до договору відповідача не підписана та на адресу позивача не повернута.
Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Як убачається з матеріалів справи, за період із листопада 2017 по березень 2022, позивач поставив для опалення приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Леніна (Воскресенська), буд. 21, прим. 16, м. Дніпро теплову енергію на загальну суму 131 066,57 грн., із врахуванням коригувальних актів, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками на оплату вартості поставленої теплової енергії (а.с. 40-101).
Акти приймання-передачі теплової енергії відповідач не підписав, однак, частково сплатив вартість поставленої теплової енергії в розмірі 41 629,49 грн.
Таким чином, суд вважає, що відповідач погодився з виставленими позивачем рахунками.
Позивач направив відповідачу досудову вимогу про сплату заборгованості.
Відповіді на вимогу відповідач не надав, заборгованість не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до суду.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звернувся до суду з позовом про стягення заборгованості та штрафних санкцій за період з листопада 2017 по березень 2022.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Положеннями частин першої та другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Утім, згідно з частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, виходячи з положень статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 12.01.2023, суд зазначає, що позивач заявив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за період з листопада 2017 по грудень 2020 з пропуском позовної давності.
Однак, враховуючи викладене, зважаючи на відсутність відповідної заяви з боку відповідача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 89 437,07 грн. підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування пені.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 стаття 232 Господарського кодексу України).
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Згідно умов п. 8.2.3. договору, в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.
Позивачем складено розрахунок пені за загальний період прострочення оплати Відповідачем вартості теплової енергії з 19.12.2017 по 19.10.2022, загальний розмір якої склав суму 18 022,82 грн.
Суд перевірив розрахунки позивача, виявив помилки, тому вимога є такою, шо підлягає частковому задоволенню в розмірі 17 924,65 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 98,17 грн. слід відмовити.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення оплати Відповідачем вартості теплової енергії з 19.12.2017 по 19.12.2022, загальний розмір якої склав суму 3 917,82 грн.
Суд перевірив розрахунки позивача, виявивши помилку в розрахунках, частково задовольняє позовні вимоги.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 3 914,92 грн.
В частині стягнення 3 % річних в розмірі 2,90 грн. слід відмовити.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат за загальний період прострочення оплати Відповідачем вартості теплової енергії з грудня 2017 по листопад 2022, згідно якого, сума відповідних нарахувань склала 32 345,41 грн.
Суд перевірив розрахунки позивача, виявивши помилку в розрахунках, частково задовольняє позовні вимоги.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 22 452,97 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 9 892,44 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 89 437,07 грн. основного боргу, 17 924,65 грн. пені, 3 914,92 грн. 3% річних, 22 452,97 грн. інфляційних збитків.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача 2,90 грн. 3% річних, 98,17 грн. - пені та 9 892,44 грн. інфляційних збитків слід відмовити.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії у розмірі 143 723,14 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49081, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 29, оф. 504, ідентифікаційний код 32688148) основний борг у розмірі 89 437,07 грн, 3% річних у розмірі 3 914,92 грн., пеню в розмірі 17 924,65 грн., інфляційні втрати в розмірі 22 452,97 грн., судовий збір у розмірі 2 497,37 грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано -03.07.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко