Дата документу 27.06.2023 Справа № 333/3718/22
Єдиний унікальний № 333/3718/22 Головуючий у 1 інстанції: Піх Ю.Р.
Провадження № 22-ц/807/1164/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«27» червня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро), Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про звільнення з під арешту майна,
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро), АТ КБ «ПриватБанк», про звільнення з під арешту майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05 вересня 2015 року відповідно до довідки-рахунки НОМЕР_1 він придбав автомобіль KIA SPORTAGE, 2008 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , чорного кольору у громадянина ОСОБА_3 , вказаний автомобіль на даний момент перебуває у його власності, має державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .
У подальшому йому стало відомо, що на його автомобіль відділом державної служби Комунарського району м. Запоріжжя накладено арешт.
Згідно з отриманою відповіддю з відділу виконавчої служби йому стало відомо, що автомобіль належав ОСОБА_2 , мав державний номер НОМЕР_5 та саме на нього 02 липня 2014 року та 27 жовтня 2014 року відділом виконавчої служби накладено арешти згідно з постановами від 02 червня 2014 року та 27 жовтня 2014 року відповідно. Накладення арешту здійснено у рамках виконавчого провадження.
Вказаний автомобіль придбавався ним 05 вересня 2015 року, проте жодних перешкод, ні при оформленні купівлі - продажу, ні при реєстрації права власності на вказаний автомобіль він не зазнавав, про накладення арешту не знав.
Вважав, що його право власності порушується, оскільки він не має можливості на власний розсуд розпорядитися належним йому майном через наявність арешту за відсутності підстав для арешту.
На підставі зазначеного просив звільнити з-під арешту транспортний засіб - автомобіль KIA SPORTAGE, 2008 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , що належить йому на праві власності згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 09 вересня 2015 року, виданим центром ДАІ №1210.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що при зверненні до суду з позовом ним було визначено в якості відповідача ОСОБА_2 , яка є попереднім власником спірного автомобіля, третіми особами вказано Комунарський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро) та АТ КБ «ПриватБанк», він придбав автомобіль, сплатив визначену продавцем ціну та здійснив реєстрацію у відповідності до чинного порядку, яким заборонена перереєстрація на нового власника та зняття з обліку транспортних засобів, на які, зокрема, накладено арешт, відділом державної виконавчої служби не доведено наявність відкритого виконавчого провадження та не підтверджено належними доказами правомірність існування арешту, накладеного на його майно, правочин купівлі-продажу не визнавався недійсним або нікчемним, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що автомобіль буд придбаний позивачем під час дії арешту, скасування арешту призведе до порушення прав банку як стягувача, оскільки рішення суду не виконане, арешт було накладено на все майно боржника в той час, коли позивач ще майном не володів.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пред'явив позовні вимоги до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро), який не є ні боржником, на особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції
Матеріалами справи підтверджено, що на виконанні Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебували виконавчі провадження ВП № 43417804 та ВП № 45115196 з примусового виконання виконавчого листа № 333/4105/13ц, виданого Комунарським районним судом м. Запоріжжя 15 жовтня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПриватБанк» суми боргу 25 035,26 грн.
Постановами державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Лаврової К.А. від 02 червня 2014 року ВП № 43417804 та від 27 жовтня 2014 року ВП № 45115196 накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону його відчуження (а.с.30,31)
Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області від 17 червня 2021 року № 31/82481 у період з 10 червня 2008 року по 10 квітня 2014 року транспортний засіб КІА SPORTAGE, державний номер НОМЕР_5 , був зареєстрований за боржником ОСОБА_2 .
Відповідно до наданого Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Запорізькій області витягу вбачається, що:
- 10 червня 2008 року була здійснена вторинна реєстрація транспортного засобу КІА SPORTAGE, державний номер НОМЕР_5 , № двигуна НОМЕР_7 , № куз. НОМЕР_8 , придбаного в торговельній організації в розстрочку, за ОСОБА_2 , 10 квітня 2014 року вказаний транспортний засіб буз знятий з обліку для реалізації;
- 11 червня 2014 року була здійснена реєстрація транспортного засобу КІА SPORTAGE, державний номер НОМЕР_9 , № двигуна НОМЕР_7 , № куз. НОМЕР_8 , придбаного на аукціоні товарної біржі, за ОСОБА_3 , підстава реєстрації: свідоцтво на власність ВТТ № 435583 від 11 червня 2014 року, 13 серпня 2015 року вказаний автомобіль був знятий з обліку для реалізації;
- 09 вересня 2015 року була здійснена вторинна реєстрація транспортного засобу КІА SPORTAGE, державний номер НОМЕР_4 , № двигуна НОМЕР_7 , № куз. НОМЕР_8 , придбаного в торговельній організації, за ОСОБА_1 , підстава реєстрації: довідка-рахунок ААЕ №411895 від 05 вересня 2015 року;
- арешт на транспортний засіб (заборона відчуження та реєстрації) за вих. № 29694/5 від 02 липня 2014 року, за вих. № 35698/5 від 27 жовтня 2014 року було накладено постановами ВДВС Комунарського від 02.06.2014 року, та від 27.10.2014 року (виконавчий лист №333/4105/13ц від15.10.2013 року) на транспортний засіб КІА SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_5 , що зареєстрований за боржником ОСОБА_2 та за вих. № 31240/19 ВДВС Комунарського від 01 грудня 2015 року заборонено реєстрацію КІА SPORTAGE, д.н.. НОМЕР_5 (а.с. 12 зворот).
ОСОБА_1 вказаний автомобіль належить відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_10 від 09 вересня 2015 року (а.с. 9,10).
Отже, на час придбання ОСОБА_1 спірного автомобіля було зареєстровано обтяження транспортного засобу, а саме арешт та оголошення заборони на відчуження відповідно до постанов державного виконавця від 02 червня 2014 року від 27 жовтня 2014 року.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно.
Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами цивільного судочинства, якщо вони виникають у цивільних правовідносинах.
Щодо заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог закону в межах виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами Розділу VІІ ЦПК України.
Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України 2004 року. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону «Про виконавче провадження».
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (або непред'явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі №761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Разом з тим відповідачами у такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Звертаючись до суду із позовом про зняття арешт із належного йому рухомого майна, ОСОБА_1 зазначив відповідачем у справі лише боржника ОСОБА_2 .
Натомість стягувача АТ КБ «ПриватБанк» залучено до участі в справі в якості третьої особи, що не відповідає його процесуальному статусу як учасника спірних правовідносин та позбавило його можливості здійснювати захист своїх прав, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі та залучати співвідповідачів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 червня 2020 року у справі № 183/59/17-ц
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з витягом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області, долученого до позовної заяви, вбачається, що попереднім до позивача власником спірного автомобіля з 11 червня 2014 року по 13 серпня 2015 року був ОСОБА_3 , який до участі у справі взагалі не залучався.
Таким чином, позивач всупереч положенням статей 51, 175 ЦПК України не зазначив усіх відповідачів, осіб, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників.
Разом з тим, суд першої інстанції вказані обставини не з'ясував та відмовив в задоволенні позову з підстав того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача - Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро), в той час як відповідачем у справі зазначена ОСОБА_2 , а Комунарський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро) є третьою особою.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України змінити рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2022 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 03 липня 2023 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова