Справа №295/7152/23
1-кс/295/3037/23
Іменем України
08.06.2023 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 ,
при секретарі с/з - ОСОБА_2 ,
розглянувши внесене слідчим СВ відділу поліції №1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження №12019060170000343, зареєстрованого 18.04.2019 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, та погоджене прокурором Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_4 , клопотання про арешт майна та додані до клопотання матеріали, -
Слідчий звернувся із указаним клопотанням, в якому послався на те, що службові особи органів місцевого самоврядування Житомирського району, Житомирської області, перевищуючи службові повноваження, незаконно виділили земельну ділянку із кадастровим номером 1822083000:07:002:1794, площею 0,0752 га, яка являлась державною власністю, та в подальшому передали її у власність ОСОБА_5 .
В ході досудового розслідування встановлено, що згідно ухвали суду від 17.07.2017 р. в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до Іванківської сільської ради Житомирського району, Житомирської області про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії було накладено арешт на майно відповідача, а саме на земельну ділянку із кадастровим номером 1822083000:07:002:1794.
Слідчий вказує, що ОСОБА_7 , яка на даний час є власницею земельної ділянки, вживає заходи щодо відчуження незаконно переданої їй у приватну власність земельної ділянки та вживає заходи щодо зняття арешту, накладеного ухвалою суду.
Крім того, слідчий зауважує, що в рамках кримінального провадження органом досудового розслідування призначена комплексна судова експертиза з питань землеустрою та земельно-технічна експертиза.
З огляду на викладене у клопотанні, слідчий за погодженням із прокурором просить накласти арешт у виді заборони права на відчуження на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083000:07:002:1794, що розташована за адресою Житомирська область, Житомирський район, с Іванівка, Луцький проїзд.
Слідчий , прокурор в клопотанні просили його розгляд проводити без їх участі, а також без участі власника майна.
Згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України неприбуття слідчого у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України розгляд клопотання проведено без повідомлення власника майна.
Вивчивши й дослідивши клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).
Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, в тому числі і на рухоме та нерухоме майно.
Частина 11 ст. 170 КПК України визначає, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Слідчим суддею встановлено, що в провадженні ВП №1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження №12019060170000343 від 18.04.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за фактом самовільної передачі службовими особами Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області земельної ділянки з кадастровим номером 1822083000:07:002:1794, площею 0,0752 га, у власність ОСОБА_5 .
В обґрунтування клопотання слідчий послався на те, що земельні ділянки державної форми власності відіграють важливу роль речових доказів у кримінальному провадженні, є об'єктами кримінального посягання та правопорушення, зберегли на собі його сліди.
На переконання слідчого судді, клопотання не містить жодного доказу, як і відсутнє посилання на них у безпосередньо самому клопотанні про арешт, які б дали підстави слідчому судді вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення.
Так, єдиною обставиною, яка начебто вказує на незаконність передачі земельної ділянки у власність, за змістом клопотання є те, що в провадженні суду перебувала цивільна справа № 278/1330/16-ц за позовом ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення про відведення зазначеної земельної ділянки ОСОБА_5 у власність.
Водночас, слідчим суддею встановлено, що за наслідками судового розгляду цивільної справи № 278/1330/16-ц рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 25.07.2018 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04.02.2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Згідно ухвали Верховного Суду від 28.05.2019 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.
Отже, матеріали клопотання не містять доказів, які б свідчили про те, що рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 1822083000:07:002:1794, площею 0,0752 га, у власність ОСОБА_5 було здійснено незаконно.
Так, правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Сукупний аналіз ст.ст. 98, 170, 171, 173 КПК України дає підстави слідчому судді вважати, що клопотання про арешт повинно містити відповідне обґрунтування з абсолютним дотриманням викладених правових норм. У разі подання клопотання про арешт майна у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, в ньому повинно бути зазначено, яким з ознак, визначених в ч. 1 ст. 98 КПК України, відповідає майно, на яке слідчий просить накласти арешт, з мотивуванням відповідно до обставин конкретного кримінального провадження.
Всупереч викладеним вище нормам КПК України в клопотанні про арешт майна не конкретизовано, якому з критеріїв, визначених в ч. 1 ст. 98 КПК України, відповідає земельна ділянка, на яку слідчий просить накласти арешт, які саме сліди вчиненого злочину вона на собі містить. Також на переконання слідчого судді є незрозумілим, яким чином земельна ділянка може містити сліди вчиненого злочину з огляду на те, що досудове розслідування здійснюється з квітня 2019 року, а земельна ділянка була передана у власність в 2014 році.
Отже, слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення в клопотанні не доведено, що земельна ділянка, на яку вони просять накласти арешт, є речовим доказом в кримінальному провадженні №12019060170000343.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є видом забезпечення кримінального провадження, що застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Зі змісту ч. 6 ст. 132 КПК України вбачається, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Частиною 3 статті 132 КПК України передбачено заборону застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
За правилами ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, згідно якого завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
За наведених обставин, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для накладення арешту на земельну ділянку, оскільки зі змісту клопотання та долучених до нього доказів не вбачається, що було вчинено кримінальне правопорушення, об'єктом якого є земельна ділянка; в клопотанні не наведені обґрунтовані правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для накладення арешту; не доведено, які завдання кримінального провадження можуть бути досягнуті із застосуванням такого заходу забезпечення кримінального провадження; не доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи; не доведено, що арешт земельної ділянки є розумним і співмірним із завданнями даного провадження; не доведено, що не накладення арешту на земельну ділянку може зашкодити досудовому розслідуванню; не доведено наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч.1 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя відмовляє в задоволенні клопотання в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 98, 132, 170-171, 173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 5-ти днів з дня її оголошення, а особами, що не були присутні в судовому засіданні - з моменту отримання копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1