28 червня 2023 року № 320/6576/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2020 ВП №61690515.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2020 ВП №61690515 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки уповноважена особа не є боржником у виконавчому провадженні, боржником у виконавчому провадженні має бути банк, який виводиться з ринку/ліквідується.
На переконання позивача, при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем порушено приписи статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 відкрито провадження у справі, визначено, що справа буде розглядитись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з урахуванням положень статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач правом на подання відзиву до суду не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідачем 13.03.2020 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в межах виконавчого провадження №61289930, якою визначено для боржника, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 195,30 грн.
На підставі ст.ст. 3, 4, 24, 5, 26, 27 ЗУ "Про виконавче провадження" 02.04.2020 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61690515 з примусового виконання вищевказаної постанови.
Вважаючи постанову про відкриття провадження від 02.04.2020 у виконавчому провадженні №61690515 протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio».
Частина перша статті 5 зазначеного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною першою статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема на підставі постанови про стягнення витрат виконавчого провадження.
Частиною 5 статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до статті 42 Закону кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
2. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
3. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до Закону та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства прийнято наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію № 512/5 (далі - Інструкція).
Відповідно до розділу 4 Інструкції фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.
2. Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про:
відкриття виконавчого провадження;
стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);
стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);
стягнення витрат виконавчого провадження;
закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:
виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);
пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» адже відсутня інформація в Автоматизованій системі виконавчих проваджень про дату народження, прізвище, власне ім'я та по батькові уповноваженої особи Фонду, також відсутня інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків уповноваженої особи.
Відповідно до частини 2 розділу III Інструкції визначено, що при перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець враховує таке:
- повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства;
- ім'я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові.
Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що боржником у виконавчому провадженні є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, боржником у виконавчому провадженні №61289930 є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" та зазначено код ЄДРПОУ боржника 38619024.
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ідентифікаційний код 38619024 є кодом Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", який перебуває в стані припинення, а органом управління зазначеної особи є, зокрема, Рекрут С.В. - директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В даному випадку суд зауважує, що боржником у межах виконавчого провадження, постанова про відкриття в межах якого є предметом розгляду у даній справі, є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» - уповноважена особа фонду на ліквідацію банку призначається Фондом гарантування вкладів фізичних осіб для здійснення повноважень спрямованих на ліквідацію банку та здійснення представництва його інтересів.
Позивач наголошує на тому, що державний виконавець мав повернути виконавчий документ на підставі п.4,11 ч.4 ст.4 Закону, адже Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури ліквідації банку.
Відповідно до пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
- Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
- Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.
Судом встановлено, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ«Банк Михайлівський» з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Суд звертає увагу, що на виконання статей 97, 99 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку ліквідаційної процедури щодо банку, у випадку делегування повноважень, уповноважена особа здійснює повноваження органу управління банку.
У свою чергу, уповноважена особа Фонду поєднує у собі ряд функцій, у тому числі публічних та приватноправових. У адміністративних спорах Уповноважена особа Фонду виступає стороною провадження саме як суб'єкт владних повноважень. Однак, усі дії Уповноваженої особи Фонду, у тому числі і публічні, спрямовані на здійснення процедури виведення з ринку/ліквідації банку.
Згідно ч. 4 ст .44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" якої Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
При цьому згідно ч. 5 ст. 44 указаного Закону Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п'яти років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.
Викладене, на переконання суду, свідчить, що всі процедури, пов'язані з ліквідацією банку, повинні продовжуватися Фондом, зокрема, як особою, що здійснює повноваження органу управління банку (п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, у відповідності до положень частини 2 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проводиться за рахунок банку в межах кошторису витрат.
Виходячи з положень наведеного законодавства, суд зазначає, що «уповноважена особа» в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник.
Суд вважає, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб'єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження як уособлення однієї особи, тобто як одна особа.
Окрім того, суд зазначає, що боржником є безпосередньо Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконувала повноваження щодо внесення особи до Реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми.
Суд звертає увагу, що боржником у даному випадку є саме Уповноважена особа, а не банк, як вважає позивач, а тому норма пункту 4 частини 4 статті 4 застосуванню не підлягає .
За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Судом враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2020 ВП №61690515.
Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Василенко Г.Ю.