Справа № 755/15732/21 Суддя в І-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2960/2023 Суддя в 2-й інстанції ОСОБА_2
14 червня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
суддів: ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар: ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 , ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021100040002256 від 30.07.2021 за апеляційною скаргою прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року,
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шостка, Сумської області, громадянина України, з неповною вищою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,засуджено,
за ст. 128 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки;
зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_9 час його попереднього ув?язнення з 30.07.2021 по 24.10.2022, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням обмеження волі.
вирішено питання про речові докази;
Відповідно до вироку, ОСОБА_9 , 28.07.2021, приблизно о 23 годині 00 хвилин, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті раптового словесного конфлікту зі своєю матір'ю - ОСОБА_10 , не маючи прямого умислу, діючи з необережністю, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_10 , удар кулаком у ділянку плечового суглобу, внаслідок чого вона не втрималась на ногах і впала на бильце дивану, після чого сповзла на підлогу. В подальшому, ОСОБА_9 намагаючись заспокоїти ОСОБА_10 , яка перебувала у стані сильного алкогольного сп'яніння, не маючи прямого умислу, діючи з необережністю, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, штовхнув її долонею в спину, внаслідок чого ОСОБА_10 , знову впала на диван. Внаслідок падінь, остання отримала ушкодження, травматичний шок, множинні переломи ребер з ушкодженням плеври, закриту травму грудної клітки, після чого у короткий проміжок часу настала смерть потерпілої. 29 липня 2021 року о 15 годині 20 хвилин, ОСОБА_9 виявив, що його мати ОСОБА_10 від отриманих травм померла, викликав швидку медичну допомогу та поліцію.
В апеляційній скарзі прокурор вважав вирок незаконним у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги указав на невідповідність висновків місцевого суду про необхідність зміни правової кваліфікації дій ОСОБА_9 з огляду на наступні обставини. Так, місцевий суд перекваліфіковуючи дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України в основу прийнятого рішення поклав висновок додаткової судово-медичної експертизи № 022-56-2240-2021 від 04.07.2022, яка була призначена ухвалою суду за клопотанням сторони захисту, та якою було спростовано попередні висновки експерта, які були викладені у проведеній судово-медичній експертизі № 021-2240-2021 від 12.09.2021. Необхідність у проведенні додаткової експертизи була викликана лише показаннями експерта, який у судовому засіданні зазначив про те, що первинну експертизу він проводив без протоколу слідчого експерименту. Посилаючись на положення «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.98 № 53/5, вважав, що необхідності у проведенні додаткової експертизи не було, оскільки у первинному висновку експерта були надані чіткі відповіді на поставлені слідчим питання. Відтак, внаслідок штучного зменшення тяжкості вчиненого ОСОБА_9 злочину, не було застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 2 ст. 121 КК України та безпідставно дії ОСОБА_9 були перекваліфіковані на ст. 128 КК України, тобто за менш тяжким складом злочину. Вважав, рішення суду належним чином не мотивованим, а покарання таким, що не відповідає загальним засадам, визначеним ст. ст. 50,65 КК України і є не пропорційним і не співмірним ступеню тяжкості вчиненого діяння і не може вважатись справедливим внаслідок м'якості. Просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 указала, що вирок є законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги прокурора безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. На спростування доводів апеляційної скарги прокурора про відсутність необхідності у проведенні додаткової експертизи указала, що така необхідність була, у зв'язку з наданням експерту матеріалів кримінального провадження, які він не вивчав та не брав до уваги при проведенні первісної експертизи. Просила вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, думку: прокурорів, які підтримали вимоги апеляційної скарги; обвинуваченого та його захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до п. 1,2, 3 ч.1 ст.409 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Колегія суддів вважає, що під час судового розгляду була допущена така його неповнота, та такі порушення вимог кримінального процесуального закону, внаслідок яких залишилися не дослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Так, на думку колегії суддів, в ході здійснення провадження судом першої інстанції не було з'ясовано всіх обставин, які в силу ст. 91 КПК України належать до предмета доказування і впливають на кваліфікацію діяння.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 КК України проявляється у формі дії або бездіяльності, наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень а також смерті особи та наявністю причинного зв'язку між зазначеними діяннями та наслідками.
Аналіз положень п.1 ч.1 ст. 91 та п.2 ч.3 ст. 374 КПК України дає підстави стверджувати, що в ході розгляду даного кримінального провадження при доказуванні події злочину підлягали доказуванню всі три складові, які характеризують об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, а при ухваленні вироку в ході формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суду першої інстанції обов'язково необхідно було вказати які конкретно дії чи бездіяльність обвинуваченого призвели до наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_10 та зробити висновок про наявність прямого причинного зв'язку між відповідними діями (бездіяльністю) та наслідками, що настали. Між тим, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що як в ході досудового розслідування так і в ході судового розгляду питання про наявність прямого причинного зв'язку між діями обвинуваченого ОСОБА_9 та наслідками у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_10 належним чином не досліджувалось, а у вироку суд не зробив будь-яких висновків щодо наявності прямого причинного зв'язку між конкретними діями обвинуваченого та наслідками у вигляді смерті потерпілої.
Також судом першої інстанції не була дана належна оцінка активній умисній протиправній поведінці обвинуваченого, який в ході судового розгляду вказував, що коли потерпіла ОСОБА_10 повернулась до нього лівою стороною, він вдарив її рукою в плече, вона впала на диван, та почала кричати, після чого повернулась до нього спиною, в цей час він вдарив її по спині, вона впала, та почала сповзати на підлогу. Він намагався її підняти, деякий час вона не могла встати, коли врешті решт підвелась, він штовхнув її в спину на диван. Коли вона намагалась підвестись, він вдарив її ногою по її ногам, щоб вона не вставала, та заспокоїлась. Після цього він вирішив не продовжувати конфлікт, намагався заспокоїтись, та пішов на кухню.
Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що нанесення ударів і поштовхів може вказувати на наявність умислу, як прямого так і не прямого на завдання тілесних ушкоджень.
При цьому суд першої інстанції, надаючи юридичну оцінку таким діям обвинуваченого, на думку колегії суддів, прийшов до передчасного висновку щодо необхідності кваліфікації його дій за ст. 128 КК України, а саме як спричинення необережного середньої тяжкості тілесного ушкодження, оскільки судом першої інстанції із неналежною повнотою обґрунтована форма необережної вини.
Таким чином, колегія суддів вважає, що порушення положень КПК України, які стосуються конкретності пред'явленого обвинувачення та вимог до мотивувальної частини обвинувального вироку в частині формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним (п.13 ч.1 ст.3, ст. 91, п.5 ч.2 ст. 291, п.2 ч.3 ст. 374 КПК України) призвели до порушення права обвинуваченого на захист, яке гарантоване ст. 20 КПК України та п. «а» ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На думку колегії суддів, ці порушення вимог КПК України перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому колегія суддів визнає їх істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. За наявності зазначених вище істотних порушень вимог кримінального процесуального закону вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20.02.2023р. щодо ОСОБА_9 не може визнаватись законним та обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, оскільки сутність допущених судом першої інстанції порушень вимог КПК України позбавляє суд апеляційної інстанції можливості постановити своє рішення у даному провадженні.
Враховуючи викладене, вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20.02.2023р. щодо ОСОБА_9 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, в процесі якого необхідно врахувати наведене, звернути належну увагу на доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі та прийняти у справі законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 415, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року щодо ОСОБА_9 скасувати.
Призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4